Відтермінування часів в огляді завмерлої миті насамперед бентежно дивує при зверненні до зненацької зупинки яскравого життєпису. Ми крокували з автором одним історичним шляхом, перетинали спільні обсяги важливих подій, десь розминулися перед невідомою та несправедливою непоправністю і зустрілися перед зібраним на його честь чорно-білим стягнутим виставковим болем душевного цвіту. Фотознімки Максима Кривцова (позивний Далі) дають про нього пізнавальні уривки просочуваного відчуття зрозумілої на фронті саме безповоротної «легкості буття», яке не ввижається, а розпрямляється перед натягнутим збиранням гільзових окрушин. Далеке в близькому не знайти і навпаки... Так мені здається при перегляді фотографій Максима Кривцова – вони достатньо насичені по вказаному ним місцезнаходженню образного мислення поетичних спалахів. З таким життєсвітом боротьба усувається на другий план – війна на відібраних світлинах не сумісна із представленими епізодами простої лінії горизонту, від якої ідея безкінечності тане у нахилених від стиглості соняшниках, навіть трава утаємничено нахилена рухом спостережливого ока, щоб дружелюбно увійти у кадр чимось сокровенним – природним спокоєм мирної єдності з пейзажними сполученнями землі та неба.
Все ж таки, тривоги війни сходять тінями – Максим Кривцов – це розуміння винайшов віршованою невичерпністю. Глядач, який звик отримувати максимум «новинно-емоційної видовищності», здивується відсутністю драматичних фото вогненного воєнного напруження, а також доречних знімків у стилі соціальних мереж – ми тут гніздилися й перемістилися. Максим Кривцов відділяв війну від життя. Тож, яким життям живуть люди на війні? – Скоріш за все у мріях без війни... Проте, ось камерою серця наразі експозиційно верифіковані тіні його видобутого передовим досвідом психологічного передчуття у змістовних кадрах фото-історії тепер сприймаються без запитань і зовсім по-іншому. Легкість неозорого пейзажного лету озивається луною його імені, яке линуло, ніби до зрозумілого виходу у еко-простір, як у космос, подалі від порожнечі зловісного знищення. Чорно-біла лінза авторських винаходів звіряє його відчайдушність подиху з каверзною принишклістю смерті. Мабуть, що раптовість захопливого юнацького бачення перемагає у кадрі тіньове розуміння неоціненності за життя прекрасного присвячення власного буття своїй землі. Слід додати, що виставка-присвята творчості загиблого на війні Максима Кривцова має назву «Я поверну собі своє життя, обіцяю». Проте, вірш відомої польської поетки Віслави Шимборської, який надихнув для проведення паралелей зі світло-тіньовими завісами зникомих творчих промінців, відомий як «Може бути без назви». Наведу декілька поетичних рядків із вказаного вірша, які в даному разі можуть виступати у ролі епітафійного епіграфа: «Так склалося, що тут я і дивлюся. / А наді мною у повітрі тріпоче крильцями, / які належать лиш йому, метелик білий, / і над рукою в мене промайнула тінь, / та не чиясь, а саме його власна» (цитата за виданням 2022-го року, видавництво «Веселка»).
Туга може тривати і тривати, а обсяг зробленого... вже без автора, самостійно звертається і додає обізнаних відбитків осягненню людського прагнення йти на власний творчий розсуд вперед, фіксуючи крихкі перетини світла та тіні, які повсякчас розгойдують наш світ. Сонячні попередження для уважного глядача наголошують на фото, що імпресіонізм таки існує. Тож звідки просочується грізна тінь війни? – У відвернутих обличчях після бойових зіткнень, гусеничних шрамах посеред поля, зніяковілих окремих постатях воїнства світла, що не позують перед камерою, а продовжують дивитися на полеглого фотографа довірливими поглядами-знаками, з блукаючими очима, а душа назовні проявлятиметься тими самими завіршованими неспокійними метеликами.
Виставка вдумливо поєднує віршовані зразки із фотографічними набутками Максима Кривцова. Відтак, поруч із чорно-білими «фото-текстами» постає віршована сповідь. Білі вірші віддзеркалюють сенсові подразнення говірких рулад. Проте, сюрреалістичний позивний контекст накопичених ковзких емоцій війни випростовується довільно, але без легкості приємної для ока пейзажності. Неозорий контекст пам'яті переконує у тому, що доторк до справжньої глибини відбувається тоді, коли земне і небесне сходяться душевними випромінюваннями беззахисної радості до недаремних хвилин творчого клекоту, що передаються іншим свіжістю висловлювання важливої співзвучності. Також приємно вразив суголосний мотив поведінки відвідувачів арт-хаусного простору, які, смакуючи їстівною насолодою, що щільно об'єднана поруч із духовним смаком творчості, безвідмовно дозволяли придивлятися до фотографічних свідчень Максима Кривцова.
Додам ще декілька власних поетичних творів присвячених вшануванню пам'ятi Максима Кривцова із нагадуванням про його крайній заповітно-фіалковий вірш із фразою: «...руки відірвані проростуть фіалками навесні /...та скоріше б уже весна, щоб нарешті розквітнути фіалкою».
* * *
Це не буде опис
Фìрмового знаку
Камуфляжноï дороги
Оливкових рокiв.
Вигороджене полум'я
Наздогнало рухи –
Вiчнiсть теж мобiлiзовано
Запеклiстю для боротьби.
Тирани не помiтять
Людяності з краю –
Фiалковоï нiжностi
Поетичних рим.
Вiдчайдушнiсть
Ледь примружена –
Знецiненi пiдстави
Розумiти полiтичний вiк.
Тож...як у партнерствi обiцяне
Важливо дочекатись
З пiдготовкою
До наближення надiй.
Нехай фiалки застигають
У фiналi із проханням,
Щоби небо прихистило
Зарано убiєнний цвiт.
12.01.24 р.
* * *
Прогулянки пам"ятi –
Черствiсть знедолень –
Ствердження домислiв
В перечеканнi набоïв.
Мотив недоконаний:
–Хто винний, хто винний?
Абсурд безневинних
Й службових зневiрень.
Балiстика полум"я
Зосереджує вдачу –
Народне умiння
Виживати в нестачi.
Прикрi замети
Не питають: – Як жити?
Для чого ганебнiсть
Провокує лiмiти?
Вiйна витривала
Поглиблює рани –
Лiтуратурним фiалкам
Меморiал для уславлень.
Малює, малює,
Малює вiйна
Дiйсну iсторiю –
Зима, де межа?
У пророцтвi терпiння
Вибухова напруга
Не потрощила вiршi
Мужньоï мови.
Передчасна зумиснiсть
Встигла зродитись
Тихими квiтами, щоби
Як слiд поклонитись.
09,11.01.2024 р.
* * *
Пам"ятi Максима Кривцова
Вiднеси цю смерть
Куди-небудь подалi
В осереддя свiтла
I травмованих джерел.
Вiднеси у присмерк
Милосердя – там,
Де тьмяне свiтло
З окопноï свiчi
Заморужить совiстi
Затоптанi фiалки –
Заримований кавалок
Вiдданих вiршiв.
Непоправнiсть
Заримована насправдi
Так, що всi пелюстки
Дивляться крiзь свiт.
08.01.24 р.
Прикро, що гарнi та творчi люди так швидко йдуть вiд нас.