Плинні перетини життя у повсякчасному пристосуванні до нових викликів війни – це завдання погляду фіксації відчутного порівняння збережених мінімумів звичного зорового навантаження до повномасштабного вторгнення, які висловлюють перегуки з інакшим світом набуття стягнення об'єктивної цілісності у акцентних рівнях колірної інтенсивності. За нинішнім досвідом розуміння інтенсивності від О.Гусейнової при трансформації кольорознавчого чинника у «інтенсивність читання та бажання» у будь-якому разі сенс сприйняття відгалужено моделюється граничністю функціональної межі, але в кольорознавстві цей рубіж, так би мовити, збільшеного зорового навантаження висловлює місію індивідуальної стилістики митця увіходити до відчутного напруженого контрасту. В даному разі, від Антона Логова висувається ідея вразливості жовтого кольору створювати фокальну зональність слушної інспірації імпульсів контекстного ряду столичної узгодженості життя з підкреслено неочікуваними тривогами плинного завмирання наземного транспортного руху. Тому і твір «Київський тролейбус» не є автономним зазначенням зрозумілих художніх нотатків, а скоріше митцем призначено наголошувати на повсякденній присутності сталих жовтих рудиментів підсвідомо закріпленої пересувної звичності. Тобто, мова йде не про принадність світлих прошарків зображеного, що в рамках поверхневого огляду розуміється чомусь, наприклад надиктованим «жовтим світлом», а однозначним випростуванням життєвих силуетів потрібного наскрізного обрису органічних зв'язків із випроміненим жовтим кольором силового згустку підтримки в усій потужності розгорнутої імпульсивної плинності.

Полотно «Київський двір» посилює увагу інтенсивно-жовтим вивищенням координатного центру огляду прибудинкової території з присутністю автівки, як обумовленість людського фактору зустрічних наближень. Ось так жовтий детермінує появу продовженого сюжету хоча відпускає за рахунок інтенсивності власні можливості прозорого ґатунку – прямолінійна перспективність виїзного шляху відокремлено пронизується блакитним натяком скляного відображення завмерлої тривожної квартирної урбаністики.

Печерські мотиви змальовані Антоном Логовим у кольоровому жовто-синьому діалозі дуальних площин стислого висловлення. Сакраментальність відгалужених тіней історичної нарисності відображає променадність пагорбного дальнього плану, адже «Вечір на Печерську» переплетено накреслює колірний взаємообмін накладених на поверхню обережних спогадів-тисків в імпровізаційному хаосі переналаштування життя. Тим не менш творча робота «Ніч на Печерську» продовжує тематичну оповідь самостійної жовтої точкової імпровізації у вивищенні золотистої одиничності освітлення на громіздкій у заколисаній тиші застиглості при відсиненому тоні головного поступу комендантського часу.

Зрештою, «Одеський двір» від А. Логова експлікує абсолютно іншу – завмерлу суцільно жовту життєлюбну ауру віковічної ментальності. Хвала природного дару бути посередині художнього масштабного каркасу героїчної історії виокремлює лагідну стійкість жіночності виводити аспектність чарівного ставлення до щоденного обсягу потреб з млосним програмуванням, що так і має бути завжди всупереч війні.

«Одеський художній музей. Дух Ройтбурда у дворі» – твір з присвятою, який розкриває особистісні постулати О. Ройтбурда у різноплановості колірної інтерпретації сформаваної А. Логовим, як висхідної творчого духу міста. Що є чорним на зображених полотнах А. Логова, якщо чорний не є кольором у професійному розумінні колірної основи? Відправна товща з-під палацово-музейної будови – печерно-катакомбна складова одеського світу – застигле ніщо графічності – тонкий сивий контур сфуматним типом окреслено передає чоловічу фігуру запитальною плямою присутньої віддаленості – чорне поглинання майже зовсім суцільно не пропускає хоч би поступливу «градієнтність світла». Стилістично відтворений музейний комплекс на картині композиційно-серединно розкладено збирає вигадливо винайдені «площинні секвенції кольорів». Так над центральним антаблементом споруди розгортається небесна логіка широти, яка по-справжньому стає зрозумілою при огляді оптичного морського явища сковзкої доріжки жовтизни, яку відкидає занадто шаровидне зображення повного місяця на інтенсивному багрянці невидимого атмосферного творчого дива – тоді-то колір небес можна уточнити до грайливого водно-просторового небокраю небезпеки, над яким плинно парує Ікар незалежних прагнень прекрасного втілення безмежності.