Не хотілося в таке свято про бридке, втім, не так сталося. Хоча, як каже моя мама " Люди з церкви вже пішли, то можна".

Усі притомні приєдналися до захисників, справжніх та свідомих. Хтось узяв участь у ході, хтось зустрівся з ветеранами на полігоні, хтось відвідав шпиталь та інше.

Але це просто. Потрібно лише не боятися дорослих чоловіків і жінок, які вміють поводитися зі зброєю та бачили смерть. Ці люди вижили, їм допомагали інші люди, теж свідомі своєї мети. Таким вже просто так не погундосиш.

А тут — яка картинка! І де вас ще не стояло? Схили Дніпра, місце сили українського козачества Хортиця, нашпиговане охороною так, що дивує місцевих, звиклих до високих візитерів, та світлі обличчя юних ліцеїстів, яких привезли на святковий захід. Тепер тільки з дітьми не лячно? А той, хто текст промови писал похапцем і не перевіряв історичні факти, довів, що хоча недомендель і пішла, але справа її живе.

Що, вава ссанич, як воно, очолювати не своє свято? Знаєш куди засунь своє гундосе "дякую"?