В 14 му році в Одесі за те, що в тебе жовто-блакитна стрічка, можна було і прокльони почути, і отримати стусана. Моїй знайомій жбурнули каміння у вікно за флаг на ганку. Дільнична лікарка, яка прийшла до мами, не втрималася і,  презирливо скривила рота:" А ви пад флагам живьотє?". Згадайте, на противагу нашим прапорам, сепаратисти носили колорадські стрічки. Це був код "свій — чужий". В Одесі розмістити український прапор на воротах, у вікні, на балконі — це був вчинок. 
Ми бережемо прапори, які нам передали з фронта, підписані словами подяки наших захисників. Українські воїни ставляться до прапора, як до святині. 
А сьогодні, це що, такий цинічний жарт? Хто ще не знає, що в час, коли на Донбасі вороги катували Володимира Рибака за Прапор, зеля з 95 кварталом розважав бандитів-сепаратистів. 
Куди ви полізли своїми брудними липкими руцями, ніц не розуміючи, що для нас символи нашої держави. Він собі на ту куртку, з підбитими ватой плечима, бантик зі стрічки почепив, наказав спустити та знов, для нього, підняти Прапор. Ту саму хуйню слухняно зробили та показали нам по всім ТБ каналам зе-пристосуванці, тим самим вихолощуючи розуміння поваги до Прапора, замінили ідею єднання простими формальними діями: ать-два! Стрічками вони прикрасилися! Та по тому, як ти, курво, стрічку почепив, я бачу, як вона тобі груди пече.
Мені не тре нагадувати про Прапор. Так само і моїм друзям та знайомим. Прапор в нас не за  указом.
На тому, свято спуску-підйому прапора за зе-указом вважаю спаплюженим та завершеним