Випадково побачила по ТБ сюжет зі Львова. І подумала таке:

- Цікаво, коли слухаєш молодого поета та потім його друга, який вкладає душу співаючи вірші свого товарища під прості мелодії так, ніби відчиняє тобі всі глибини всесвіту, як визначитися,чи дійсно переді мною Поет? Як утриматися від відчуття, що це вже було, бо складання слів, тим чи іншим чином, все одно вже колись було почуто від когось іншого? Адже їм ще не виповнилося 25, все, що в них виходить, створюється, здається їм самим відкриттям, бо, таким чином, ці молоді люди пізнають світ, своє місце в ньому.

Всесвіт нагородив їх хистом: відображати почуття, які переживає молода людина, за допомогою художніх засобів. Це виходить в них вельми добре, та і вони самі насолоджуються своєю творчістю, занурюються у красу поетичної мови, насичують її своїми унікальними метафоричними образами, перетворюючи своє сприйняття дійсності на мистецтво. Дивитися на них — одне задоволення. І ось що головне — вони вже не переймаються тим, як буде сприйматися їхня творчість. Сміливо виходять на площу та співають, читають вірші, знімають кіно, не стримуються у бажанні розділити своє щастя жити та відзеркалювати буття через поезію з оточуючими. Воні не хвилюються, що хтось може заборонити висловлювати те, що бентежить душу, є сенсом їхнього життя тут і зараз. Поети торують свій шлях крізь осягнення традиції ліричної сповіді, особистностого досвіду переживання реальних подій до експеріментів в самовираженні поетичної експресії, яким допомагає вуличний перфоманс.

Мимоволі я відчула легкий присмак смутку від того, що вантаж освіти та досвіду може стати на заваді мого неприскіпливого сприйняття тих почуттів, які, за допомогою поезії, транслюють молоді митці. Але та щирість, з якою діляться творчистю, не може не захопити.

Як це тішить: виросли люди, які знають лише Незалежність, вони вільно почувають себе в дуже важливій царини людського життя — у можливості самовираження без застереження. Їх геть не турбує, як на це подивиться «партія і правітєльство». Попри намагання обмежувати світогляд за допомогою шкільних підручників, який досі нам нав'язували цвілі секретарі комсомолу типу табачника та його послідовників, і який ще міцно тримає нас в совку, промінчики світла людської гідності надихають.

Превью: Олексій Малік. Пастушок.