Сьогодні, коли починається усвідомлення того, що запхати м😠скальске лайно назад в їх дупу за два тижня не вийде, багато хто волає: Та хто ж міг подумати!?
От не треба себе вмовляти. Ми знали, як воно буде. Тому що скрізь, де ступав російський чобот, було те саме: вбивства, тортури, мародерство і згвалтування мирного населення. Скрізь, без винятків. Згадаймо. Гучний  судовий процес 2000 року над полковником Будановим, злочин, якого не змогли приховати. Страшні розповіді чеченських біженців і світлини танків, перегружених килимами та телевізорами із задоволеними пиками солдат чеченської війни. Мозок не впускав в себе розповіді про жахи грузинських подій, де не жаліли а ні дітей, а ні старих. А про вбивства, які влаштував в Гюмрі покидьок, який пішов грабувати мирних людей, також не чули? 
Окрема розмова про те, що повідомляли з окупованого Донбасу. Тільки байдужий, або повний бовдур, не чув, не знав, не здогадувався. Те, що російськи злочинці вчиняють на наших окупованих територіях з 14 року, це продовження страшної звички нелюдів, вони так робили завжди.
Тому і лякала мене загроза нового нападу. Коли втомлені від війни пересічні, затуливши вуха, стадом потягнулися на Зе-брехню, ця загроза стала реальністю. 
Дуже хочеться, щоб те, що відбувається з нами, навчило легковажного виборця відповідальності за свої рішення. Бо так, як «хоть поржали» цього разу, не має повторитися. 
Жити, дихати, бачити сонце і, при цьому, знати про жахіття, що трапилися з людьми, від малого до старого, там, де пройшли нелюди. Це неможливо прийняти, від згадки про це німіють руки, в грудях стискає та сковує рухи. Біль викручує, пригинає до землі. З'являється нестерпне бажання вити. Вити від відчаю, безсилля, що неможливо змінити те, що сталося. 
У Бучі розквітла вишня,
А квіти її криваві,
До Воскресіння Всевишнього
Родину там поховали.
Їх руські нелюди катували,
Та кинули на розі вулиць горіти.
Нікого не пожаліли -
Сконали дорослі, і діти.
Вітер чорне гілля з острахом трусить,
Криваві сльози по всьому білому світу розносить

 Страждання, крізь які проходять українці, повертають в реальність, відкривають очі на те, де справжні друзі, а де підступні вороги. Нелюдськи дії рашистів, скоєні на Україні — жахіття, про які сьогодні дізнається людство, стають у ряд з іншими, за які росія буде, нарешті, покарана. Я відчуваю біль і лють.
Палити, палити мерзоту. Якби ж і я мала таку можливість: вогнем, лише нещадним вогнем!