Хор ім. Верьовки.
А можна всєх посмотрєть?

Не всім можна торгувати.
Мабуть це наймерзотніший вчинок за останні роки.

Співаки і хвацькі танцюристи у віночках і шароварах! До вас на концерти ходили українці а не «кварталівці».
І в Україні і за кордоном.
А ви обісрали все за якусь мить.
Ви що, голодуєте? У вас концертів немає?
А головне що себе опустили, то і хрін з вами. Так ви ж всіх нас опустили.
Чому мені має бути за вас соромно?!!! Ну чому?!!!
Славетна історія,наша гордість, виконання Гімну, концерти до «Дня Гідності».
А варто було лиш один раз «виграти» козу...

Картина, на якій керівник хору отримує гроші за виступ від нових господарів.

Ви не розумієте що вас спеціально взяли щоб обгидити Україну?
Все це робиться спеціально. Щоб українці почали соромитись своєї нації.Один по одному нищаться форпости українців, обсираються всі важливі і знакові речі українців, створюються своєрідні «коридори ганьби» для українців.
Помічайте це. Розумійте це.Знайте це.

У Шевченка є вірш «За байраком байрак.»
«Наносили землі
Та й додому пішли,
І ніхто не згадає.
Нас тут триста, як скло!
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти..»
Це про те, як гетьман Дорошенко «запродав у ярмо християн». Тобто віддав українців в ясир за допомогу туркам-союзникам. І «послав поганяти» бранців три сотні своїх козаків.
Вони гнали своїх у полон. А запорожці їх перестріли і вирізали до ноги. От земля цих іуд і не прийняла.
То було давно, але хор ім. Верьовки співає зараз. Тими ж ротами. І чечьотку відбиває тими ж ногами.
На підтанцьовках.

Хоча про що це я? Вибачте мене. Найдревніша професія теж шанована .

Я не знаю чим можна змити ту ганьбу.

Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі,—
душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда,— він все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди.
і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.

А хто від правди ступить на півметра,—-
душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без'язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан.

той хоч умре з набитим гаманцем,—
душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться —
дорога ницих в землю западеться!
Ліна Костенко