Не міг всидіти вдома і із всією родиною помчали в Бориспіль зустрічати наших звільнених полонених — заручників.

Ну хто я цьому виснаженому худому хлопчині із зламаною рукою?

Стоїть одне, ошаліле від цього всього, ще сьогодні вранці було в катівському підвалі лугандону.... Ніхто не зустрічає, бо всі родичі лишилися там, на окупованій території...

Вибачте старому дядьку Лірнику, не стримався, заплакав, кинувся обнімати ,в цю мить, свою дитину, гладити по стриженій голівці.

І у нього має бути в цю мить тато поруч...

Автор фото — Олександр Клименко

Оце найголовніше ,що було у цьому, такому довгому ,звільненні.

Україна — рідна мати для своїх дітей.

Для всіх.

Незалежно від того який сраний олігарх на своїх телеканалах саркастично коментує це звільнення , незалежно який уряд і який президент керує в цей час.

Рідна мати у нас одна — Україна. Яка дітей не кидає, не торгує ними і любить кожного синочка чи донечку.

Саме це і тримає нас вкупі.

Саме це дає сили нам захищатися ,воювати і волонтерити.

І звільненим полоненим, мама Україна дає не фільтраційні табори,каторгу і підвальну баланду, а цьомає забитий пальчик, насипає миску бощу з мняском ,квасолькою і сметанкою, кладе їм під подушечку пиріжка з вишнями, цукрового півника на паличці, обнімає їх і любить.

Всіх, без виключення.

Навіть тих, кого ніхто не зустрічав в аеропорту Борисполя.

І для них були радість, обійми і сльози.

Бо це наші дітки.

І ми їх нікому не віддамо і ніколи не покинемо.