Це наша Настуня, Настюша, Настечка, Настя.

Маленьке руде шкоденятко, яке діставало мене серед ночі в потязі, щоб без кінця розказував їй казочки.

І дарма, що дядько Сашко мав вдень чотири концерти і язик у нього заплітається і спати хоче...

Але хіба цьому настирливому усміхненому створінню відмовиш?

Та й з біса талановитому теж! )))

Настуся якось несподівано виринула в нашому «Агітпотязі на Схід» із своєю бабусею на харківському вокзалі. Заграла на своїй бандурі, яка ,чи не більша за саму Настю,і заспівала свої пісні. І з тої миті Настя стала нашим хед-лайнером.

Я сам не очікував такої бурхливої реакції на її виступи в школах і дитсадках Краматорська, Словянська, Авдіївки і Бахмута.

Але головне — виступи перед бійцями. На передовій.

Здоровенні десантники і загрубілі під сонцем і вітром розвідники тішились як діти, слухаючи Настусю.

А вона, ще дитина, не співає, а живе своїми піснями.

А тут не витримало дитя, на власні очі побачивши війну, побачивши своїх татків і братиків, які можуть загинути і не повернутися додому. І прямо серед пісні заплакало.

І, плачучи , доспівало таки, бо це для них, її захисників.

Відео потрапило в інтернет.

І тут з'явилися купа коментарів «із-за порєбрика» — «Уті-пусі, какая дєточка! Ми ж адін народ! Будь прокляти тє, кто нас поссоріл!»

Ай-яй-яй! І хто ж це такий,хто нас «поссоріл»?

Чи не ці паскуди, часом?-

Є такий український вираз- «позичити у Сірка очей».

Це означає «вчинити на очах у всіх гидоту, але зробити вигляд, що це не ти і йти межи люди, ніби ти не при чому». Десь так.

От і зараз поруч нас існує ціла сусідська країна, яка «позичила у Сірка очі» .

Мислення старшого покоління вже важко змінити. Тут «блукання по пустелі» мало допоможе. Та і не треба , власне. Бо , не зважаючи на війну, кількість «ватників» і «совків» ще чимала.

Але головне те, що діти наші, вже ніколи не будуть обдурені і заколисані брехнею про «братерство» і «адіннарод».

Ніколи цим Настусям і Богданчикам вже не стати ментальним грунтом для «русского міра».

Вони бачили і пережили те, що навіки змінить майбутнє України.

Вони вже не будуть боятися, не будуть «рабами, підніжками і гряззю Москви».

І на питання «доброго русского вєжлівого дяді» : «Хочєш канхфєтку?», вони будуть відповідати фразою з Подеревянського: «Я стріляти хочу!»