Зара шось напишу. Захисники демократії,толерантності і решта гуманістів можуть кривитися від огиди і починати плюватися.

В моїй буремній молодості довелося мені працювати в порту на Крайній Півночі, там де в тундрі жили ненці.

Рідна радянська влада вирішила потурбуватися про «малий народ», і ,в рамках державної програми і відмиття виділених чималих коштів , збудувала для оленярів два великі теплі дерев'яні будинки в «посьолку» біля порту. Із електрикою, тинькованими стінами,котельнею на привозному вугіллі, каналізацією,замками в дверях і всим чим треба. Стіни красиво пофарбували в синій колір і помили шибки.

Перед настанням полярної ночі відбулося урочисте вручення ключів адміністрацією старійшинам ненецького кочовища. Ну щоб в пургу люди не мерзли, а зимували в теплі і чистоті.

Невдовзі з тундри прибули ненці на нартах із своїм стадом оленів.

Обдивлялися і обмацували нове житло.

А потім закипіла робота.

Ненці вибили і винесли всі перегородки, двері,сантехніку і все що можна було віддерти і відламати.

Потім загнали всередину своїх оленів,щоб не порозбігалися, а самі розмістилися навколо в чумах.

Спільнота ненців не підпорядкувалася суспільним правилам і продовжувала жити як жила.

Навесні ненці відкочували в тундру. Коли сніг розтанув, то на білий світ з'явилися концентричні кола із відходів їх життєдіяльності навколо синіх будиночків.

Це передмова.

Тепер мова.

В 1986 році я працював в Києві на будові. Біля метро Лівобережна.
І бачив як «працює» циганський табір.
Цигани окупували ту місцину і тягали свої жертви в тихий куточок між будовами.А мої вікна якраз виходили туди.І були вони дзеркальними.Так що з вулиці мене видно не було, а я все бачив.
Між мною і циганами йшла постійна війна.
Я ,бачачи як вони грабують чергову дівчину чи хлопця, вибігав із молотком у руці і відбивав нещасних у циган.
Їхні «чари» чомусь на мене не діяли.
Вони про це знали і визнавали за мною своєрідне «право на агресію».
Але цигани все-одно тягли людей в той закуточок, бо то було саме затишне місце, і не завжди я міг бачити процес грабунку.
Саме цікаве, що жертви були загіпнотизовані і зовсім не реагували на зовнішні подразнення. Одна циганка щось говорила дівчині, а інша підходила ззаду і спокійно грабувала. Цигани відбирали все з кишень і знімали ланцюжки з сережками, а люди стояли як ляльки, і «прокидалися» лише після того, як я їх смикав і давав лящів.
Не буду зараз розказувати скількох я врятував і які гроші повертав, відібравши їх у циган. При чому цигани не заперечували і віддавали.
Це була як гра- типу побачив і виграв.
Правда намагалися залишити собі частину як «винагороду за чесність». Звучить смішно, але виглядало і заявлялося саме так.
Там же відбувалася торгівля наркотою.
В процесі були задіяні всі- і старі і малі. Вкрадені гроші і коштовності передавалися миттєво «по ланцюжку» , і їх доводилося відбирати у якогось малого циганчука аж за світлофором біля базару. Або їх приносила якась циганка з-поза готелю.
Грабували теж організованими групами до двадцяти чоловік. У всіх були свої розписані ролі і працювали конвеєром. Від гадальниць і жебраків, до «гіпнотизерів» і наглядачів. Так що сказати що винна тільки та циганка,яка витягла кульчики у дівчини з вуха, не можна.
І друге сильне враження про циган.
Мабуть найчесніші партнери — теж цигани.
Можу розказати про свій досвід як артиста і як будівельника в партнерстві з циганами.

Кришталева чесність і відповідальність у ділових стосунках, добре ставлення і дружба на довгі роки.Ну і своєрідний кодекс честі.

Сиджу і думаю- чи це я точно про ромів написав?

Тобто такий собі циганський Інь і Янь.
Ніби про різні народи пишу.
Так от.
Питання не в національності, а в антисоціальності.
Якщо спільнота принципово веде антисуспільний спосіб життя, то, вибачте, і суспільство не повинно мати якісь зобов'язання перед спільнотою. А , тим більше, лити крокодилячі сльози за гіркою долею «нещасних» злодіїв і наркоторгівців.

Тобто по ділах їх пізнаєте їх.

І виселення осередку загрози це не «елемент нацизму», як пишуть страждаючі демократи, а нормальний елемент захисту суспільства, відповідального перед своїми дітьми і родинами.

Ці групи якраз і розраховують на нашу «беззубість» і слабкість, користуючись правами, які надає демократичне суспільство і тупо забиваючи на обов'язки перед цим суспільством,які якраз і гарантують ці самі права.

Не дозволяємо на собі їздити і себе поганяти.

Маємо свою гідність, самоповагу і самозахист.

Демократія повинна мати зуби і захищатися.

Інакше вона дуже швидко зникне.

І де тоді будуть квилити толерантні гуманісти про людські цінності і порушені права?