Це наші мами і бабуні.
Сидять на асфальті. Біля підземних переходів і базарчиків, куди їх не пускають вгодовані перекупники. Не жебрають, а привозять у клуночках на продаж три часничини і кілька яблучок.
Щоб продати за три копійки і не померти від голоду.
Ще з ночі вони встали, ті часничини перебирали,той кріпчик у пучечки складали і яблучка у хвартушок збирали. А зранку з паличкою і клуночком на маршрутку
Не навчені просити, не навчені красти, а навчені тільки працювати і дітей і онуків на ноги ставити.
Як Україна.
В чистеньких фартушках і стареньких хусточках.
Із кількома гривнями і монетками у вузлику. І там же стареньке фото сина і онучки з бантиками.
«Дитинко, купи яблучко. Смачненьке. І часничок. Свій, з городу. Добрий дуже.»
А ми проїздимо на своїх дорогих машинах,поспішаємо по дуже важливих справах, сремося в інтернетах і тусуємся на паті.
І проходимо повз і проганяємо їх з наших вулиць і переходів.
Шоб картинки не псували....
Їх трудом і мозолями збудоване наше багате життя.
Так, багате!
Не їмо ж лушпайки від картоплі, не встаємо о четвертій ранку щоб іти корови доїти, а потім трудодень відробляти до смерка. А ще в городі попоратися треба і дитині в місто клуночка зібрати.
Минаються наші мами і бабусечки.
Чемні, тихі, лагідні.
Як їх не стане, хто нас вислухає, розрадить, пожаліє?
Хто нас любити буде?
Не пошкодуйте часу і лишньої гривні. Зупиніть машину, витягніть навушники з вух, купіть у бабусечки пучечок кропу, який вона стебельце до стебельця підбирала, купіть яблучко, яке вона помила вдома і привезла у багатий Київ, щоб копієчку заробити. Не вкрадену а нагорьовану.
Зупиніться. Нам усім зараз конче треба три часничини і яблучко.
Купіть. Дорожче ніж вона просить. Або і так дайте. І подякуйте і вибачіться перед бабунькою.
Поспішіть вибачитись і допомогти.
Поки вони ще клигають якось,поки ще самі себе якось обходять.
В магазині заплатіть за її хлібчик і пакетик кефіру.
Просто так в кишеньку чи торбинку їй двадцятку покладіть. Ви не помітите, а їй тиждень жити можна з того.
Не пройдіть мимо.
Потім сором пекти буде, як мене пече, коли згадую як я, молодий і сильний, торгувався із якоюсь бабусею за відро помідорів і збивав ціну, а вона сказала, що якщо хочу, то вона так подарує. Я тоді вибачився, а до цих пір все-одно соромно.
Не договорив із своєю бабусею, не дослухав її мудрих слів, оповідань і казок.
І з мамою пробую надолужити,щодня хоч по телефону,а поговорю.Але відчуваю що не встигаю,не встигаю...
Минаються наші мами і бабусі і життя їхнє просипається крізь наші пальці як пісочок.
Гіркий той шматок хліба,який ми самі без них їмо. З маслом і ковбасою.
Вибачте мені, бабусю.
Вибачте мені, мамуню.
Всім нам вибачте.
