site.ua
lirnyksashko
Сашко Лірник
топ-автор
  • рік тому
  • 61 182
  • 4 860

Увага! Захоплюючий і жахливий триллер для вас! Хто вночі пісяється, не читайте!

Перефразуючи барона Мюнхаузена, я не тому казкар,що казки розказую, а тому що ніколи не брешу.

Розпочинаю серію спогадів про життя в совку. Все чисто із свого власного життя і досвіду. Слідкуйте. Буде цікаво, іноді весело, а іноді моторошно. Буде чиста правда. Без пропаганди і оцінок. Самі оціните. Пишіть і свої коментарі, поширюйте і допомагайте лікувати українців від "совка" і "ватності". Ремонт мізків не менш важливий, ніж ремонт танків і гармат.

Я пропустив той момент, коли кацапські пропагандисти запустили в інтернеті флешмоб із розміщенням ностальгічних фотографій із 80-90 років. Ну це коли "как молоди ми билі" і коли "дівчата були красивими і ще давали", і як крайній вияв цих милих спогадів - "коли піся ще стояла" (просю пардону).

Для чого це зроблено очевидно - сформувати у сучасної молоді уявлення про той час, як про "Страну Совєцької Справедливості і Радості" (СССР), щоб спокійно "закуклитися" в совковій матриці і підняти "ватну" пропаганду на новий рівень.

І понеслося!

Навіть до нас докотилося. Правда без того ватного накалу, але все ж...

О, молодість, о, юність парубоцька! (Як казав класик).

Одразу всім згадується мієлофон, Аліса, космічєскіє кораблі у Всєлєнной і ковбаса по 2.20.

А я згадую номер на своїй руці.

Ні, не подумайте, не татуювання з Аушвітцу, а номер написаний кульковою ручкою. Номер, який треба було берегти щоб не стерся і не змився, періодично підмальовуючи.

Бувало і два номери. А іноді і три. Якщо поталанить.

Це номер черги в продовольчий магазин.

Черги за яйцями, за ковбасою, за маслом.Ще були за м'ясом, крупами і макаронами. Але за макаронами і крупами номери не писали - просто видавали в одні руки не більше двох кілограмів.

Для того щоб купити поїсти, треба було 1-2 числа кожного місяця отримати по паспорту в ЖЕКові талони на харчі. По два талони на ковбасу, два на масло, і т. д... На повнолітніх видавали ще два талони на горілку. Але строго по паспорту. Кількість талонів була різна - на яйця, наприклад, був лише один талон, і на м'ясо один.

На один талон на ковбасу можна було купити 200 грам ковбаси, на талон на яйця - десяток яєць, талон на м*ясо - 400 грамів того, що рахувалося за м'ясо. Талон на масло - 100 грамів. Ну там різна кількість. На талонах було написано "К-2" (ковбаса 200 гр), "В-1" (водка 1 пляшка), і т. д. Іноді норми мінялися, то цифра була інша, але то було рідко.

Але отримання талонів зовсім не гарантувало те, що ти купиш поїсти. В магазинах були стоси банок з морською капустою і трилітрові слоїки із березовим соком. І все.

Для інформації - дія відбувалася в Мурманську. В сталіце Маасквє було краще звичайно. Знаю про це, бо в молодості працював докером в порту і сам вантажив вагони аргентинським м'ясом і венесуельськими бананами, які опечатувалися і під охороною йшли строго в Москву і, іноді, в "город на Нєвє".

Ми всі були "приписані" до "своїх" магазинів - талони можна було "отоварити" лише в них. Тому талони з різних районів були різного кольору.

В магазині вивішували оголошення коли мають привезти ковбасу чи яйця.

Зазвичай за два тижні був відомий той благословенний день.

І починалося саме миле і цікаве серцю совка - формування черги.

Одразу очевидно було що харчів на всіх не вистачить. Тому попадання в чергу в "прохідну" частину прирівнювалось до виживання. Черга була страшна, жорстока і безжальна.

Одразу формувалася група "активістів", які вели журнал (прошитий!) із списками черги. Вони не відлучалися з магазину ні на мить і змінювали одні одних. Чергували по двоє-троє, щоб слідкувати одні за одними. За це вони мали право першими купити в магазині поїсти.

Всі решта товпилися, штовхалися і записувалися в чергу. Номери писали на руці авторучкою. Якщо черг було кілька за різними видами їжі, то номерів було кілька. Кмітливі активісти носили із собою різнокольорові ручки щоб номери не плуталися.

Потім наставав довгий період боротьби за вихід до фіналу.

Досягалось це перекличками.

Переклички відбувалися о 5 ранку, а іноді о 4-30.

Це було зроблено для того, щоб ті, яким "не дуже треба було їсти", відсівалися в процесі. Мотивація зрозуміла - "якщо треба, то встанеш о 4 ранку і прибіжиш, а якщо спізнився, то з черги викреслюємо!".

Ходили всі, відмічалися, порівнюючи номери на руках із прізвищами і номерами в журналах. Іноді переклички ішли одночасно в кількох чергах в різних магазинах, тож доводилося іти на них цілими родинами, щоб відмітитись в різних місцях одночасно.

Такий темп витримували не всі, і багато вибували із черги. Поновитися можливості не було. Не буду описувати сліз, розпачу і трагедій людських доль тих, хто проспав, спізнився, чи не зміг відпроситися із нічної зміни.

Так черги скорочувалися і номери змінювалися. Всі, хто залишився в черзі раділи і підставляли руки для нових номерів.

А за кілька днів до початку продажу харчів завжди раптово з'являлася інша, паралельна черга, із своїм журналом, своїми активістами, своїми номерами і своїми перекличками. Туди якраз потрапляли ті, хто "вилітав" із першої черги, а паралельно купа нових "талонників", які не приходили на переклички о 5 ранку. І починалися розборки яка черга правдива, а яка ні. Доходило до штовханини і бійок. Детективи розгорталися на наших очах - кралися і знищувалися списки, діставлися копії і копії копій, створювалися асоціації і тимчасові союзи. Кипіли пристрасті і руйнувалися долі.

І все це зимою в полярну ніч, на морозі мінус сорок градусів, під зеленим мерехтінням північного сяйва.

Ця апокаліптична картина досі стоїть у мене перед очима.

Ах який фільм можна про це зняти! Оскар за психологічно-детективний триллер з елементами чорного гумору і чистісінького хоррору.

Ну і хеппі енд.

Після того, як в призначений день, відчинилися двері магазину, зчинилася масова бійка між чергами і людьми всередині самих черг. Після того, як врешті вдалося домовитися про перемир'я і прохід людей із двох черг у пропорції 2:1. Після того як вдалося протиснутися в магазин, отоварити свої чотири талони на родину із написом "Я-1". Після того, як прорвався через натовп, високо несучи пакет із чотирма десятками яєць.

Неймовірна удача! Я розбив тільки одне яйце, а два трошки коцнув!

Вдома на гарячій пательні засмажив смердючу рибою яєшню із білими жовтками (курей на Мурманській птахофабриці годують рибним борошном і відходами з порту), і нарешті посміхнувся потрісканими від морозу губами.

В цей момент я відчував себе первісним мисливцем, який вполював мамонта і врятував плем'я від голоду. Я таки зміг! Я таки мужчина!

Сьогодні відпочину, а завтра займу чергу з чотирма талонами "К-2" ,щоб "отоварити" їх на місяць ковбасою.

Цілих вісімсот грам найсмачнішої у світі совкової останкінської ковбаси із туалетного паперу і кісткового желатину. Ням-ням!

В житті радянської людини таки "всєгда єсть мєсто для подвіга!"