Розслідування показує, як пов'язані з російським антикультовим рухом діячі та структури з'являються у справах, що стосуються дестабілізації суспільств, розпалювання ворожнечі та створення інформаційних кампаній у різних країнах Європи. Від Сербії та Франції до України простежується спільна логіка: створення штучних загроз, втягування державних інституцій у виснажливі процеси та використання теми «боротьби із сектами» як інструменту впливу.
Ця стаття підготовлена на основі матеріалів розслідування, з повним текстом якого можна ознайомитися за посиланням:Викриття російської мережі впливу.
Від Франції та Сербії до України: історія однієї технології впливу
Коли французькі правоохоронці почали розслідувати серію нападів на синагоги та мечеті у 2025 році, навряд чи хтось очікував, що нитки цієї справи приведуть не лише до російської розвідки, а й до міжнародного антикультового середовища.
На перший погляд між цими темами немає нічого спільного. Що можуть об'єднувати осквернення культових споруд у Франції, сербські виконавці, російські церковні діячі, антикультові конференції, латвійські політики, колишні співробітники КДБ та кампанії проти громадських організацій в Україні?
Проте аналіз судових матеріалів, журналістських розслідувань і відкритих джерел демонструє дивну закономірність. У різних країнах поруч із кампаніями проти так званих «сект», «деструктивних культів» і «небезпечних організацій» знову й знову з'являються одні й ті самі люди, структури та інформаційні механізми.
Щоразу результат виявляється схожим: суспільство отримує новий привід для конфлікту, державні інституції змушені витрачати ресурси на боротьбу з новою внутрішньою загрозою, а увага від реальних викликів безпеці поступово зміщується в інший бік.
Саме так працює те, що дослідники називають «ресурсною пасткою».
Дешева провокація — дорогі наслідки
У травні 2025 року невідомі облили зеленою фарбою три синагоги у Франції. Через кілька місяців біля дев'яти мечетей з'явилися відрубані свинячі голови.
Подібні інциденти завжди викликають широкий суспільний резонанс. Держава змушена реагувати: посилювати охорону, залучати поліцію, контррозвідку та додаткові ресурси для захисту релігійних громад.
Згодом французьке слідство встановило, що виконавцями були громадяни Сербії. За матеріалами судових рішень, вони отримували інструкції та фінансування від структур, пов'язаних із російською розвідкою. Троє затриманих визнали, що діяли за гроші та виконували отримані вказівки.
Французька розвідка також отримала документи, які свідчили, що операція була схвалена на рівні адміністрації президента Росії. Її метою називалося посилення внутрішніх конфліктів у французькому суспільстві та підрив національної солідарності.
Цей випадок став класичним прикладом «ресурсної пастки». Провокація коштує відносно недорого. Наслідки для держави — значно дорожчі. Необхідно посилювати охорону сотень об'єктів, проводити розслідування та перенаправляти ресурси спецслужб на боротьбу із загрозою, яка була штучно створена.
Сербський контур
У центрі французької справи опинився Момчило Гаїч, відомий під прізвиськом «Калуджер» («Монах").
Після викриття він був виявлений у Москві. Але не менш цікавими виявилися його зв'язки із сербським церковним та антикультовим середовищем.
Гаїч був пов'язаний з єпископом Іринеєм Бачським та нинішнім патріархом Сербської православної церкви Порфирієм. Саме це середовище роками взаємодіяло з російськими антикультовими діячами Олександром Дворкіним та Олександром Новопашиним.
Через конференції, церковні форуми та спеціалізовані заходи формувалася міжнародна мережа контактів, об'єднана навколо боротьби з так званими "деструктивними культами".
Саме тут уперше стає помітною особливість антикультового руху. Він давно вийшов за межі релігійних дискусій і перетворився на середовище, яке об'єднує церковних діячів, політиків, громадських активістів та експертів із різних країн.
Російська антикультова інфраструктура
Центральною фігурою цього руху протягом десятиліть залишається Олександр Дворкін — президент Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС).
РАЦИРС об'єднує мережу церковно-місіонерських структур Московського патріархату, які займаються боротьбою з організаціями, що визначаються як "тоталітарні секти" або "деструктивні культи".
З 2009 по 2021 рік Дворкін також був віцепрезидентом FECRIS — міжнародної федерації антикультових центрів.
Саме через такі структури російський антикультовий рух отримав можливість впливати на дискусії далеко за межами Росії.
Ще у 2020 році Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) звертала увагу на те, що діяльність подібних мереж може становити загрозу для свободи совісті та демократичних інститутів.
Балтійський напрямок
Подібні процеси простежуються і в країнах Балтії.
У Латвії до просування діяльності Дворкіна була залучена депутатка Європарламенту Тетяна Жданок, щодо якої у 2024 році розпочали розслідування через можливі зв'язки з ФСБ.
Поруч із нею фігурував Андрій Мамикін, який організовував антикультові заходи за участю представників FECRIS та російського антикультового руху.
У Литві загрозою національній безпеці був визнаний колишній співробітник КДБ і депутат Державної думи Росії Микола Рижак.
Під час одного з круглих столів він прямо пропонував використовувати радянські практики контролю за релігійними організаціями, називаючи їх потенційними осередками підривної діяльності.
Литовська влада заборонила йому в'їзд до країни, визнавши його діяльність такою, що розпалює ворожнечу та становить загрозу безпеці.
Український фронт
В Україні історія антикультового руху також має політичний вимір.
Згідно з матеріалами Surkov Leaks, Павло Бройде, який співпрацював із Дворкіним, фігурував у проектах, пов'язаних із федералізацією України та створенням керованих суспільних конфліктів.
Принцип таких проектів полягав у використанні тем, які на перший погляд виглядали суспільно корисними — захист від сект, захист моралі, громадська безпека або екологія. Саме навколо цих тем формувалися конфлікти, які згодом починали працювати вже на політичний результат.
Сьогодні однією з найпомітніших фігур українського антикультового середовища є Ірина Кременовська.
Аналіз її діяльності демонструє низку перетинів із російською антикультовою інфраструктурою. Серед партнерів її організації вказувався ресурс antisekta.org, що багато років поширює матеріали Олександра Дворкіна.
Її діяльність також підтримував сайт місіонерського відділу Новосибірської єпархії РПЦ МП, очолюваний Олександром Новопашиним.
Кременовська також рекомендувала роботи російського антикультиста Олександра Невеєва, відомого своєю радикальною антиукраїнською риторикою.
Справа "АЛЛАТРА" та механізм "ресурсної пастки"
Найбільш показовим українським кейсом стала кампанія проти міжнародної громадянської платформи "АЛЛАТРА".
Особливість цієї історії полягає у дзеркальності звинувачень.
У Росії Генеральна прокуратура РФ у 2023 році визнала "АЛЛАТРА" небажаною організацією через підтримку України та дискредитацію російських збройних сил.
В Україні ж організацію роками намагалися представити як проросійську структуру.
Попри цю очевидну суперечність, кампанія проти "АЛЛАТРА" тривала багато років. У листопаді 2023 року було проведено близько 70 обшуків.
З точки зору концепції "ресурсної пастки", цей випадок виглядає особливо показовим. Значні ресурси правоохоронної системи були спрямовані на розслідування справи, яка згодом не підтвердила ключових звинувачень.
25 лютого 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд у Києві підтвердив законність діяльності "АЛЛАТРА" та визнав її діяльність такою, що має український патріотичний характер.
Суд не встановив доказів антиукраїнської діяльності організації.
Висновки
Франція, Сербія, Латвія, Литва та Україна — на перший погляд це різні історії.
Проте в кожній із них присутні схожі елементи: антикультова риторика, одні й ті самі міжнародні мережі, пов'язані між собою діячі та кампанії, які в результаті створюють внутрішню напругу й змушують державні структури реагувати на нові загрози.
Ключовим механізмом цієї діяльності виступає "ресурсна пастка" — створення ситуацій, у яких держави змушені витрачати ресурси на боротьбу із загрозами, що можуть бути штучно створені або навмисно перебільшені.
У сучасній гібридній війні небезпеку становлять не лише диверсанти, агенти чи кібератаки.
Не менш ефективною зброєю можуть бути нав'язані конфлікти та штучні загрози, які відволікають увагу від реальних викликів безпеці.
Джерела дослідження
Основою для підготовки цього матеріалу стали матеріали розслідування "Викриття російської мережі впливу", а також відкриті документи, журналістські розслідування та інші джерела, на які посилаються автори дослідження.
Джерело: https://drukarnia.com.ua/articles/vikrittya-rosiiskoyi-merezhi-vplivu-NCCsy