Пам'ятаєте, тиждень тому я писав про «Карфаген»?

Так от, Карфаген продовжує горіти.

Минулого разу ми зупинилися на тому, що в Офісі генпрокурора знайшлися «свої» і «не свої» кол-центри, гроші, майно та дуже хитромудрі способи боротьби зі злочинністю.

А Руслан Кравченко у відставку не збирався.

«Крапку ставить суд, а не детектив чи слідчий», — казав тоді генпрокурор.

Це було 7 вересня.

Того ж вечора Кравченко зустрівся з президентом і написав заяву про відставку.

А ще через тиждень перестав бути генпрокурором і опинився за кордоном.

Сумний жарт про українську прокуратуру вийшов. Посміятися можна було б, але щось не дуже хочеться.

Особливо якщо подивитися, як саме Кравченко дійшов до нинішнього фіналу.

У ніч із 13 на 14 вересня він вніс до ЄРДР відомості про підозру директору НАБУ Семену Кривоносу.

Приблизно через дві години відмовився від особистої державної охорони.

Ще через півтори – перетнув кордон через «Шегині».

Підозра керівнику НАБУ. Відмова від охорони. Кордон.

Непомірний темп навіть для нашої політичної реальності.

Сам Кравченко пояснив, що перебуває у службовому відрядженні та планує розповісти міжнародним партнерам про «реальний стан справ» у системі антикорупційних органів.

Можна було б просто прийняти це пояснення.

Якби вся попередня історія не називалася «Карфаген».

Бо лише за десять днів до цього НАБУ і САП прийшли з обшуками до людей із найближчого професійного оточення Кравченка. Обшуки відбулися і в нього самого.

Один із ключових фігурантів справи Сергій Кропива виявився настільки близьким до генпрокурора, що займався навіть питаннями оздоблення його будинку в Козині.

Державна служба там місцями якось непомітно перетворилася на службу у прокурора.

А далі почалося найогидніше.

Замість того, щоб дати слідству робити свою роботу, генпрокурор обрав зовсім інший шлях.

Звинувачення. Публічні випади. Відеозвернення. Взаємні удари.

Генпрокурор воює з НАБУ і САП, поки НАБУ і САП розслідують можливу корупцію в його власному відомстві.

А тепер до цієї історії долучилася ще й «Укрпошта».

Кравченко стверджує, що відправив підозру Кривоносу поштою. Офіс генпрокурора каже, що такої підозри немає. А «Укрпошта» тепер чекає від прокуратури роз'яснень, що взагалі робити з цим листом.

Сюр.

Коли читаєш такі новини, здається, що ми живемо вже не просто в задзеркаллі, а в якомусь нескінченному епізоді «Чорного дзеркала».

Тільки це не серіал.

Це державні інституції країни, яка вже п'ятий рік веде велику війну.

І від цього справді стає не по собі.

Бо хтось у цій державі мав значно раніше сказати: досить.

Не після обшуків, публічного зведення рахунків між правоохоронними органами та виїзду генпрокурора за кордон.

А до того, як увесь цей цирк почав бити по самій державі.

Але ми традиційно чекаємо, поки будинок уже горить, щоб почати шукати пожежний кран.

І «Карфаген» тим часом рухається далі.

НАБУ і САП уже провели обшуки у Лесі Карнаух — колишньої заступниці Кравченка, яка після його переходу з Податкової до прокуратури очолила ДПС.

Причини та результати обшуків поки офіційно не повідомляють. Тому забігати вперед не будемо.

Але мене в цій історії вже відверто злить наша улюблена кадрова магія.

Знайти нового.

Призначити.

Сказати, що тепер точно професійний, незалежний і принциповий.

І чекати наступного скандалу.

Наша пісня гарна, нова — починаймо її знову.

Бо проблема давно не тільки в прізвищі на дверях.

Якщо сама система дозволяє оточити себе потрібними людьми та використовувати правоохоронні органи для внутрішніх розбірок, то питання вже не в одному Кравченку.

Минулого разу я закінчив словами, що Карфаген таки треба зруйнувати.

Після цього тижня додам наступне:

Мало розібрати старий Карфаген на каміння. Треба нарешті перестати будувати на його місці такий самий.