ПРОМЕТЕЙ ОБКУТИЙ
Еврімак
трагедія

ПРОМЕТЕЙ
Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх
Я ридаю... Коли ж буде край
Безбережному цьому стражданню?

ХОР
Скажи всю правду, розкажи докладно нам.

ПРОМЕТЕЙ
Хто, як не я, розподілив почесної судьби дари?
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
Вони раніше й дивлячись не бачили
І слухавши не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи.
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
І захід зір небесних пояснив я їм.
Науку чисел, ще й письмен сполучення.
І творчу дав їм пам'ять — цю праматір муз.
Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
Для них я різні віщування способи
Установив, і перший сни я визначив,
Що справджуються; роз'яснив я значення
Прикмет дорожніх, і таємних висловів
Це все — від мене. Хто посміє мовити,
Що глибоко попід землею сховані
Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —
Він на вигоду людям, а не я, знайшов?
Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає. 
А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея — всі в людей умілості.

ХОР
Крім цього більше не вчинив нічого ти?

ПРОМЕТЕЙ
Позбавив смертних прозирання долі я.

ХОР
Які ж від цього ліки ти їм винайшов?

ПРОМЕТЕЙ
Я їх сліпими наділив надіями.

ХОР
Велику смертним поміч дарував ти цим.

(вбігає божевільна Іо, — в неї на лобі коров'ячі роги)

ІО
Що за край? Що за люди? 
Повідай, куди
Я, нещасна, тепер заблукала?
А-а-а!
О-ой!..
Доволі я блуканнями
Намучилась, а як із муки вимкнути —
І досі я не знаю.
Скажи одно лиш: чи коли настане край
Блукань оцих для мене, нещасливої?

ПРОМЕТЕЙ
Тобі цієї не відмовлю послуги.

ІО
Чому ж із відповіддю ти загаявся?

ПРОМЕТЕЙ
Я б рад, та дух боюся твій стривожити.

ІО
Не дбай про мене більше, аніж я сама.

ПРОМЕТЕЙ
Сама ти побажала — ну, то вислухай.

ХОР
Е ні, стривай! Частина втіхи хай дістанеться
І нам. Раніш довідаймось од неї ми,
Як саме ця недуга з нею сталася,
Від тебе ж хай почує про кінець біди.

ІО
Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє
Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи,
Мене словами не втішай облудними,-
Нещиру мову слухать — то найгірший біль.

ПРОМЕТЕЙ
Йди на схід сонця крізь поля неорані
І дійдеш до кочів'я Скіфів. В плетених
Наметах, на колесах вік живуть вони.
Не підходь до них,
Але направ над берегом ступні свої,
Де стогне море під стрімкими скелями.
Ліворуч там Халіби-ковалі живуть,
Їх стережися. 
Йди далі до ріки Напасниці.
Не переходь, неперехідну, поки аж
Хребта Кавказу дійдеш височенного.
Сусідні зорям перейшовши бескети.
Іди на південь і ватаги здибаєш
Дів-амазонок, що мужів ненавидять,-
Далі сміливо
Протоку Меотійську перепливеш ти,
І славна в людях пам'ять переправі цій
Зостанеться.
Все, що від мене чула ти сьогодні тут,
Я не назвав би навіть передмовою.

ІО
Ой леле, леле...

ПРОМЕТЕЙ
З болючим зойком знову застогнала ти!
Що ж буде, як і дальші лиха знатимеш?

ІО
То нащо й жити! Чи не краще з дикої
Верховини сторч головою кинутись,
Об землю вщент розбитись і звільнитися
3 цієї муки! Раз умерти легше-бо,
Ніж день у день так тяжко-гірко мучитись. 

ПРОМЕТЕЙ
Безсила вмілість перед Неминучістю.

ХОР
А хто стерничий тої Неминучості?

ПРОМЕТЕЙ
Три Мойри і всепам'ятні Еріннії,

ХОР
Невже сам Зевс їм силою поступиться? —

ПРОМЕТЕЙ
Йому своєї долі не уникнути.

ХОР
Хіба Зевес не завжди царюватиме?

ПРОМЕТЕЙ
Про це вам не дізнатись — не випитуйте.

ХОР
Велику, видно, криєш таємницю ти.

ПРОМЕТЕЙ
Зверніть на інше мову, — розголошувать —
Про це не час.

ІО
Ой леле, ой леле...
(Охоплена божевіллям, Іо втікає)

ХОР
Мудрий, о мудрий був той,
В думці хто мав перший, потім уголос
Нам провістив, що належить.

ПРОМЕТЕЙ
Шануйте ви владущих і улещуйте.
Та он від Зевса, бачу, посланець біжить –
Прийшов він, певно, із новою звісткою,
Оцей служник тирана новочасного.

ГРЕМЕС
До тебе, мудрія гостроязикого,
Богів зрадливця, промовляю я!

ПРОМЕТЕЙ
Яка зарозуміла й гордовита вся
Розмова ця прислужника богівського!
Скажу одверто,— всіх богів ненавиджу,
За добре злим мені вони віддячили.

ГЕРМЕС
Як подивлюсь я — справді тяжко хворий ти.

ПРОМЕТЕЙ
Як хворість то — ненавидіти ворога.

ГЕРМЕС
Але ти в щасті був би ще нестерпніший!

ПРОМЕТЕЙ
Ой-ой!

ГЕРМЕС
Ой-ой? Це слово невідоме Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ
Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти
Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись
Погрози Зевса, стану я, мов женщина,
Благать, кого ненавиджу, й ламатиму
я руки по-жіночому, щоб змилувавсь
— ні, не буде так.

ГЕРМЕС
Багато, але марно розмовляв я тут.
Сама лиш самопевність нерозумного
Не варта аж нічого. 
Тож роздивись, роздумайся
І не вважай зарозумілих гордощів
За кращі від звичайної розважності.

ХОР
Здається, все до речі говорив Гермес:
Пихи позбутись радить він і мудрої
Розважності шукати. Тож послухайся,
Ганьба для мудрих — помилки триматися.

ПРОМЕТЕЙ
Все я знав наперед, що звістив він мені.

ГЕРМЕС
Такі розмови, такий рішенець
Лише від безумця можна почути!
Та й чи довго йому збожеволіти в цій
Недолі й шаленість послабити чим?
(До Океанід)
Але ви, що стражденним горем його
Вболіваєте тужно,— швидше біжіть
Якнайдалі від цих непривітних місць.
Щоб розум ясний не змутило вам.

ХОР
Говори щось інше, такої порадь,
Щоб послухали ми, не до мислі-бо нам

ГЕРМЕС
Отож пам'ятайте, вам мовив я все
Наперед,— як надійде нещастя, тоді
Вже на долю не ремствуйте і не кажіть,
Що вас кинув в біду несподівану Зевс.
Бо, знаючи все, не нагло, як стій,
Не таємним опинитесь відступом ви
В невихідних тенетах біди.
Заплутає вас недоумство.    

ПРОМЕТЕЙ
Не  в розмовах нікчемних, а справді земля
Захиталась, і грому лупи глухі 
Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць
Вже спалахують завитні полум'яні,
І куряву вихри крутять, женуть.
О пречесна мати моя, о ефіре,
Що світлом усіх обіймаєш, поглянь —
Я страждаю безвинно.

(При громі й блискавицях скеля з Прометеєм провалюється в безодню)