Bиборець бачить і чує провідних політиків переважно на відео. Найчастіше з потисканням рук або зачитуванням готових текстів. Публічність таких політиків – доволі умовна і говорити про неї варто  у сенсі не  прозорості (справжності, відкритості)  а лише частоти явлення.

Відбувається підміна понять. Явлене пропонується як публічне, публічне як прозоре і прозоре як явлене.

То ж як тут виборцю скласти бодай якесь враження про «справжність»  умовно-публічних осіб?  Надто через звичку сприймати наочно явлене  єдино правильним так само автоматично як вірити, що дві паралельні  прямі ніколи не перетинаються.

Матриця єдиної правильності готова вкласти в себе навіть «ляпи» (не-заплановані, не-передбачені, автоматичні, випадкові дії, вчинки, слова, реакції), які зрідка проте трапляються. Ляп обожнюваного майже завжди вкладеться у визначення – «наш чєловєк», або «теж людина». Ляп конкурента – «у-у, падло», або «так тобі й треба».

Направду небезпечними для політиків можуть стати висновки психологів. Не тих, які з банками і коучингами, а тих, хто здатен кваліфіковано витлумачити ту чи іншу не-плановану обмовку чи випадкову реакцію не як випадковість,  а як прояв глибинних, притаманних даному політику рис характеру, і в такий спосіб допомогти сформулювати більш  коректне уявлення про політика.

Приклад перший. На не-постановочному відео, бачимо новообраного недосвідченого главу держави («недосвідчений глава держави" — такий собі оксюморон), коли той відвідує військо і раптом зустрічається з солдатом, котрий доволі виклично (в сенсі – не заплановано) починає говорити президенту неприємні речі. В ході даної, не підготовленої, спонтанної розмови президент, зокрема, каже солдатові (приблизно) "слухай сюди, мені 40 років, я президент цієї країни і я не лох".

Глядачеві може сподобатись слово "лох" — не кожного дня почуєш від такої особи — і навколо даного слова можуть виникнути певні емоції: ввічливо, не ввічливо, по-свійськи, по-нашому, випадково, молодець, тощо.             
Можна піти далі і вгледіти в такому висловлюванні  відсутність логіки, а точніше –підміну понять (усвідомлену чи не-усвідомлену), а саме – "я не лох, бо я президент". Не тому я не лох, що знаю, бачив, мав досвід, вчився, а тому, що президент.            
Якогось фахового психолога можливо більше зацікавити в чому саме криється глибша, справжня  причина того, що людина на посаді президент взагалі вдається до спроби пояснити, чому  він "не лох". Психолог може дійти висновку, наприклад, що дана людина невпевнена в собі, в тому чим вона займається, в своїх, приписуваних їй, якостях, тощо. І така особа ладна будь-якими аргументами (в мене машина, мундир, а ти хто такой), будь-де (в тамбурі, в окопі, на пожежі), будь-як (сам дурак, в глаза смотри) – одним словом за будь-яку ціну в будь-який спосіб намагатись довести, що я таки вмію, я таки можу, я таки знаю і не треба мені тут.

На цій підставі якийсь психолог може, зокрема, зробити висновок про психотип особи, її комплекси, риси характеру.

Другий приклад. Політик, який позиціонується, як такий, хто під впливом обставин змінився, змужнів, набрався досвіду. Такий політик цього разу виходить на прес-конференцію. Частково підготовлену, звичайно, — деякі з питань відомі, деякі журналісти не допущені, тощо. Але все одно це певний виклик.

Чи справді з ним відбулись зміни і які?

Від нього чуємо ті само спроби неодмінно дати відповідь на питання "а ты кто такой?". Питання, якого йому, насправді, ніхто ані в окопі, ані на прес-конференції не ставив. Кому, на що  і навіщо відповідає особа, наголошуючи  "я тут був", "нікуди не дівся", "напевно і завдяки трошки мені", "напевно я щось зробив"?

Політик отримує очевидно "незручне" питання. Як же він реагує?

Повністю ігнорує суть. Жодним чином не торкається жодного запитаного пункту. Видимо змінюється настрій. До тоді благодушний, зацікавлений, готовий пояснити, чуттєвий, дотримувався логіки викладу -  він раптом видимо дратується.  Змінюється тон мовлення, стає більш жорстким, із удаваною перебільшеною ввічливістю, в'їдливістю. Мимоволі в пам'яті зринає незмінна емоція обурення "я вам ничего не должен".

Можна помітити ту саму логіку підміни понять. "Я тут був", "нікуди не дівся" —  "мені здається, це важливо, що ми не втратили державу". Власне, "мій" народ, "я втратив би", тощо – говорилось і раніше. Проте цього разу "я" стає "державою".  Я не дівся і держава не втратилась — я би дівся і держава би втратилась. Так само як раніше деінде іншим політиком було проголошено: "Есть П — есть Р, нет П — нет Р."  (Всі збіги випадкові.)

Нехай фахівці вирішують, чи є тут підміна понять, чи навпаки – жодної підміни і все відбувається саме так, як про нього говориться. Не виключено, що на прес-конференції все йшло по плану. Заздалегідь було відомо про незручне питання і в даній відповіді політик хотів продемонструвати саме те, що демонстрував – роздратованість тими, хто заважає йому, їхню "не-гідність". Тим самим даючи відповідний посил своїм симпатикам.           
Можливо, все було по-іншому і все відбувалось абсолютно спонтанно, але видимими в кадрі залишились саме зазначені емоції а також протиставлення – "ви" і "ми". "Вам" це може не сподобатись, "комусь" це сподобається. "Ми" не підписували, "хтось" підписував, тощо.

Залишмо психологам та аналітикам розбиратись і робити фахові висновки з приводу психотипів публічних осіб та їхніх справжніх психологічних портретів.

Врешті, виборець завжди прагне  насолоджуватись дзінь-дзелінням  бубонця а не опинитись  на билі  дзвону.

Бажання виборця – закон.