Під бомбами та героїчними засіданнями рад країною невпинно крокує перейменування.  Зліва направо, згори вниз, одним словом за чотири дні готові прийняти в будь-якій кількості з будь-кого боку, як учив свого часу один провідний політик часу нашого.

Так само, як  українська мова має бути радше українською а не гугл-перекладом російського суржику, так і простір українських міст і сіл мав би стати питомо українським та загально-цивілізаційним.

Патріотам покоління Z варто пам'ятати, що купа імен осіб – відомих надто чи геть невідомих – які фігурують у назвах центральних площ і вулиць, осіб чиї твори вивчають в школах, чиї погруддя, пам'ятники та меморіальні дошки можна помічати чи не дуже, вся ця купа імен належить Героям Соціалістичної праці, Героям Радянського Союзу, Лауреатам Сталінських та Державних премій СРСР та УРСР, депутатам Верховних Рад СРСР та УРСР та аналогічно обтяженим любов'ю народу неіснуючої країни постатям.

Імена кого інших, яких певна частина суспільства схильна вважати совістю нації, притулені на смужках пожовклої трави, де вони сиротою губляться посеред жвавих транспортних розв'язок. В кращому разі.

Запорукою цивілізаційної зрілості є виключно дружба з головою, навіть без арок від вуха до вуха. Аби ваші діти не опинились в анекдотичній ситуації, коли у відповідь на питання якогось «гостя столиці»:

– Як пройти до бібліотеки ім. «Слуги наброду»?

у відповідь пролунає:

- Отут по Ахірамії, звернете у Безвуглий, повз скверик Пескаря на алею Затули спуском Сифончука  вийдете на площу Йорміка і  якраз навпроти музею Великого Обраного буде вам бібліотека.

Власне, перейменування — вигідний бізнес, як політично так і фінансово.

Головне – вчасно батарейки в калькуляторі поміняти.