Що зробила держава протягом місяця після «націоналізації» п'яти великих компаній.

    Все для фронту

    Минуло трохи більше як місяць після рішення про «націоналізацію» п'яти стратегічно важливих підприємств в умовах воєнного стану: «Укрнафта», «Укртатнафта», «Мотор Січ», «АвтоКрАЗ», «Запоріжтрансформатор».

     «Експропріацію» приватної власності вперше провели відповідно до закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму військового чи надзвичайного стану». Документ підготував ще уряд Миколи Азарова у 2010 році для розвитку законодавчої бази.

    Річ у тім, що 41 стаття Конституції, що гарантує права приватної власності, передбачає можливість її скасування в кожному конкретному випадку, але тільки в рамках закону. Такий механізм розробили. Прийняли його у 2012 році за президента Віктора Януковича, а потім вносили п'ять разів правки, зокрема двічі після початку російсько-української війни.

      Суть процесу полягає у попередній оплаті отриманого майна або його післяплаті протягом п'яти років після скасування воєнного стану коштом держбюджету. Щоправда, власник має сам звернутися по гроші. Активи, що вціліли після збройного конфлікту, можна повернути через суд.

     Держава має право нічого і не сплачувати. Але це, якщо ухвалено рішення про «вилучення» «заводів, газет, пароплавів». У нашому випадку йдеться все-таки про «примусове відчуження» у власність держави акцій п'яти компаній. Тому передача майна мала відбуватися за актом і включати його оцінку. Цікаво, скільки коштують компанії й чи встигли взагалі їх оцінити?

    Питання виникає і щодо «автору» рішення. У законі чітко прописано, що долю приватної власності визначає військове командування. Це поняття включає виключно Генеральний штаб, командування видів Збройних сил, об'єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з'єднань, частин ЗСУ та інших військових формувань.

     Про Ставку Верховного головнокомандувача, яка, якщо вірити спікерам від влади, і ухвалювала рішення щодо тимчасового користування приватною власністю, нічого не йдеться. Цей орган створюється «задля забезпечення стратегічного управління» Збройними силами, тому не тягне на «об'єднане командування» оперативного рівня.

    До того ж такі рішення необхідно погоджувати з місцевою владою. Чи було добро, наприклад, щодо активів столичної «Укрнафти» від КМДА, з якою в офісу президента натягнуті стосунки?

     Не питати місцеві держоргани можна там, де йдуть «бойові дії». Як бути з Києвом, що зазнає регулярних обстрілів? Уряд лише постановою від 6 грудня визначив, що перелік «регіонів, що воюють» затверджує міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міноборони та на основі пропозицій військових адміністрацій. Поки що діє наказ цього відомства від 25 квітня номер 75 з переліком територіальних громад у районах бойових дій. Там столиця не значиться.

    Але залишимо правову казуїстику юристам і спробуємо розібратися, наскільки виправданим є звернення до інституту націоналізації.

             Український Моралес

    Ідея покерувати чужою власністю у важкі часи підкуповує простотою та ефективністю. Наприклад, націоналізація промисловості та держконтроль над аграрною сферою були одними з пунктів програми Компартії Іспанії «Вісім умов перемоги» в період громадянської війни в країні 1936-1939 рр. Хоча вже тоді виконком Комуністичного інтернаціоналу – ідеологічний центр усіх комуністів попереджав іспанських колег, що порятунок від приватних власників не є запорукою успіху. У результаті так і вийшло – послідовники Леніна та їхні партнери програли.

      А у 2006 році Іспанія вже сама не на жарт злякалася планів націоналізації нафтогазових активів Болівії, де працювали іспанські компанії, включаючи Repsol та Iberdrola. І це при тому, що президент Болівії Ево Моралес дав інвесторам пів року на перепідписання контрактів на вигідних для країни умовах. Але перед цим армія взяла під контроль понад 50 нафтогазових об'єктів.

    Євросоюз тоді також висловив стурбованість політикою латиноамериканської країни. Водночас Брюссель залишив поза увагою рішення України щодо усунення приватних акціонерів від управління своєю власністю та фото з потужними озброєними хлопцями біля цивільних промислових об'єктів. Війна?

    Для простих болівійців нафтогазова інвестиційна реформа мала позитивний ефект. Доходи країни зросли на порядок, а отримані кошти йшли на боротьбу з бідністю. Інвесторів теж не образили – відшкодували їм близько мільярда доларів.

     Які цілі переслідувалися перед початком української «військової націоналізації» і чи розпочали цей проєкт з думками про народ та перемогу?

     Деолігархізація або зміна інвестора

     Рішення про націоналізацію «Укрнафти» та «Укртатнафти» міноритарні акціонери сприйняли напрочуд зовні спокійно — практично жодних коментарів. Позиція групи Ігоря Коломойського стала зрозумілою після подання 8 грудня кіпрським офшором Littop Enterprises Limited позову до Господарського суду Києва на рішення щодо примусового вилучення майна.

    Міноритарії поставили справедливі питання, чому роботу компанії на перемогу не можна було організувати у простішій спосіб. Наприклад, міноборони могли б ставити мобілізаційні завдання «Укрнафті». Замість пакету акцій військові могли б взяти під контроль необхідні конкретні потужності компанії.

     Не зрозуміло, навіщо акції передавати в управління міноборони, а в наглядову раду не включити жодної «військової» людини. Натомість є кілька чиновників, близьких до керівництва офісу президента.

      «Укрнафта» ухвалила кілька ефектних рішень. Наприклад, газ знову почали продавати на аукціонах, замовили аудит, запровадили гарячу лінію для скарг на порушення та запустили закупівлі на ProZorro. Але рано говорити, як це вплине на ефективність роботи.

    Рішення про повернення у держвласність компанії «Мотор Січ» ухвалили ще у березні 2021 року, а акції виробника авіадвигунів заарештовано за позовом держави ще з 2018 року. 

      «АвтоКрАЗ» та «Запоріжтрансформатор» і так працювали на країну. Що дасть зміна менеджменту, тут також неясно.

     Експерти не розуміють, звідки у держави гроші на відновлення «Укртатнафти», «Запоріжтрансформатора» після ракетних атак.

      Можливо, вибір п'ятірки активів для переведення під контроль держави викликаний боротьбою з олігархами, які є потенційними фінансистами наступних виборчих кампаній. Не виключено, що ці стратегічні активи готують під розвиток за участю правильних інвесторів.

      Невипадково «Нафтогаз України» обговорює із західними компаніями питання спільної розробки нафтогазових родовищ, «АвтоКрАЗ» чекає на контракт міноборони США. Одні зі світових лідерів у своїх галузях — «Мотор Січ» та «Запоріжтрансформатор» також є цікавими об'єктами для Заходу. Це, як мінімум, гарантує, що вони не посилять азійські країни в період глобальної конкуренції.

     Чим небезпечний такий процес? Тим, що за великими підприємствами в Україні почнуть ділити дрібніші об'єкти — від обленерго до аграрних компаній. І для кожного знайдеться свій маленький стратегічний інвестор, а на країну чекає чергова хвиля скандалів і викриттів.