Чому людину бачать як «туриста» у одній країні, а у іншій як «громадянина»?
Україна в цілому не пройшла через національну ідентифікацію, й населення знаходиться в інфантильно-розгубленому стані. Відповідь на питання «хто я є, громадянин якої країни» відверто дана ще далеко не усіма які мали щасливу нагоду отримати свого часу український паспорт.
Це питання з 2013 року знаходяться в гострих фазах по багатьом критеріям самоідентифікації людей в Україні:
- 2013-зима 2014 – головне питання «я гідна людина вимагаю поваги до себе» проти «я хочу неважно какой, но стабильности»
- 2014 – «я підтримую український народ у визвольній боротью» проти «я поддерживаю окупацію України Россией»
- 2015 – «треба прибрати тоталітарні ознаки окупації України і хочу власних цінностей» проти «пусть все сделанное комунистами вечно свидетельствует о покорении України Россией»
- 2016 – 2017 «я хочу припинити культурне знищення українців, необхідна негайна нормалізація» проти «руский язык основной на Украине и только так и должно быть»
То давайте подивимось як громадяни інших розвинутих країн ідентифікують себе та своїх співгромадян. Що головне у визначенні до якої політичної та етнічної спільності належить людина. Це в першу чергу через те як ця інша людина відносяться до країни знаходження.
Як визначають громадянина жителі європейських країн та Канади демонструють результати дослідження Global Attitudes Survey.
Тобто абсолютно переважна більшість вбачає мову спілкування людини головним критеріям політичного громадянства. Мова на якій розмовляє людина – головна зовнішня ознака її статусу як громадянина/громадянки.
А як же запущений під час війни заклик-питання «какой тьі национальности, где тьі родился»? Чи визначну роль грає місце народження людини у її сприйнятті спільнотою як громадянина?
Ступінь важливості місця народження стрімко падає.
Тобто загальний висновок очевидний – головним і фактично єдиним критерієм національності людини є мова. Цей висновок був очевидний з самого початку, але дослідження необхідне щоб продемонструвати що він був, є й буде головним критерієм – мовно-культурна ідентичність співгромадян.
Все чітко й ясно: то на якій мові ти розмовляєш – видає чи ти турист у поточній країні, чи її громадянин або поважний гість. Про історико-культурні та соціологічні, фундаментально необхідні критерії національності написано багато статей, зокрема про загрози які були постійно поки вона знаходилась в «тіні імперій» й ще гостріше постали перед Україною.
Нажаль, про це доводиться говорити постійно, нагадувати що до чого. Про причини прийняття такого ганебного рішення в Нідерландах щодо членства України в ЄС, сказали ще тоді вони самі: "The people who have taken initiative of the referendum are making really bold statements about Ukraine. For example, they think that everybody, who speaks Russian in Ukraine is either an ethnic Russian or pro-Putin".
І те що відбувається: відверта маніпуляція та зневага до українців.
Гарний аналітичний пост про про те що насправді відбувається навколо «мовного питання» в Україні. Конспірологічні теорії та ламання через коліно українців абсолютно чітко свідчить інтенсивність та негативне забарвлення коментарів тих хто проти нормалізації відносин. Й демонструє реальний стан: тих хто чинить навмисний спротив насправді не більше 5%: 55 лайків «за» врегулювання проти 3 коментаторів, які «будь-що проти».
Отже, нагадаю:
«Коли британець розмовляє англійською, француз французською – це не „принципово“. Це нормально.У нас Україна, тому у нас розмовляти українською це нормально, а не „принципово“.
Приципово – це коли деякі нацисти-українофоби не бажають використовувати українську мову, живучі в Україні.»
Взагалі це чистий шовінізм, вважати що якась з малих мов не просто краща за інших, а, більше того, має повністю замінити та посунути автохтонну, національну мову. Але чому тут дивуватись – це є саме те чим воно здається: звичайний російський імперський шовінізм.
Отже відповідь на питання «чому людину бачать як „туриста“ у одній країні, а у іншій як співгромадянина» дуже проста:
Через повагу.