Ілюзія вибору: реалії партійного різноманіття

У передчутті місцевих виборів 2020, ми все більше дізнаємося про нікому здавалося б невідомі раніше політичні партії. За даними ЦВК, виборчі списки по Україні сформувало 144 політичні сили. Тобто представники кожної з цих партій балотуватимуться хоча б до однієї з місцевих рад. Загалом же в нашій державі Міністерством юстиції зареєстровано понад 350 політичних сил. Але чи може пересічний громадянин назвати хоча б 20 з них? Що вже говорити про 144 чи 350? Цікаво, що при такій атомізованій системі не всі партії навіть мають ознаки партій. Розглянемо на конкретних прикладах.

Партія імені себе

За статтею 2 Закону України «Про політичні партії», політична партія — зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Тобто, кожна політична сила повинна спиратися на ідеологію та програму, а не на конкретних партійних діячів, зазвичай лідерів політичної сили. Часто це вказано безпосередньо у назві партії.

Наприклад, на вибори у Київраду зареєстровано списки 24 партій. З них 7 (а це 30%) — містять у назві прізвища лідера партії. Це прямо протиставляється ідеї зміни, або рекрутування, партійної верхівки.

Серед таких партій: ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ «ГРОМАДСЬКИЙ РУХ МИКОЛИ ТОМЕНКА „РІДНА КРАЇНА“,Політична партія „ЕКО ПАРТІЯ БЕРЕЗИ“, Політична партія „ЄДНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ОМЕЛЬЧЕНКА“, ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ „КОМАНДА ЛЕВЧЕНКА «НАРОДОВЛАДДЯ», ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ «ПАРТІЯ ШАРІЯ», Політична партія «Перемога Пальчевського», Політична партія «Радикальна Партія Олега Ляшка».

Партії так званого «лідерського» типу, що спираються не на реальні кроки та їх значимість для населення, а на образ лідера, зазвичай «живуть» відносно недовго. А в Україні такі майже всі. Навряд чи можна уявити, що котрась з українських партій буде існувати століття, як наприклад Консервативна партія Америки, що заснована у 1854 році.

Стратегія Президента

Президент на диву зберігає непоганий рейтинг. В Києві його партія навіть лідує за опитуваннями «Рейтингу». Я думал чому. Фактори наступні: одна з найбільш маштабних рекламних кампаній, велика доля на ТВ. Досить сбалансований склад кандидатів. До прикладу в першій десятці ми бачими Присяжнюка, Зантараю, Кулебу. Це відомі та активні люди, думаю вони суттєво впливають на мотив до голосування. Окремим фактором уваги до Зе є й кампанія довкола «питань» Президента.

Що або кого обирати?

Для того, щоб ефективно вирішувати проблеми населених пунктів, куди подає свій список партія, необхідно затвердити (на з'їзді місцевого осередку політичної сили) програму діяльності на місцях. Зрозуміло, що вирішення хоча б однієї проблеми потребує комплексного бачення, обговорення з експертним колом, лідерами думок, місцевими елітами. Також програма повинна пропонувати кроки дій для ключових секторів та напрямів діяльності. наприклад, промисловість, освіта, охорона здоров'я та ін.

З цього всього можна здогадатися, що місцева програма — комплексний документ і він повинен стати реальним дороговказом для кожного виборця. Адже ідея партійних систем і полягає у тому, що «яка програма подобається, за ту і голосую». Однак, звернімо увагу на список до Київради. У 2 політичних сил — це один аркуш, у 5 — три аркуша. В інших по два. Я впевнена, що неможливо помістити бачення розвитку міста, зважити на ключові проблеми кожної галузі та виділити шляхи їх розв'язання на 3 аркушах А4. При чому, всі так звані «програми» прописані загальними фразами, що створює не більше як ілюзію вибору.

Зміни — можливі!

Я переконана, подолати таку тотальну політичну некомпетентність можуть лише реальні партії, що створюються чесних шляхом та формують системний план дій. Скажу зі свого досвіду, це — довготривалий процес. Разом з партією «Національна платформа», яку я очолюю, залучаємо до написання програми фахівців політичної та економічної сфер життя. Так ми охопили загальнонаціональну та основні аспекти місцевої проблематики.

Наступним кроком стало формування суто місцевих програм з виділенням економічних кластерів кожного регіону. Для цього ми систематично проводимо онлайн та офлайн робочі групи, дізнаємося про проблеми, перспективи та особливості кожного куточка України і на основі цього формуємо дорожні карти реформування нашої держави. На жаль, нас не допустили до виборів 2020, як і багатьох молодих та перспективних партій. Та я впевнена, наполегливою боротьбою та фаховою роботою ми досягнемо бажаного.

Починати реальні та якісні зміни важко завжди. Однак, кожній партії, що прагне дбати ДІЙСНО про інтереси виборців, необхідно максимально компетентно підходити до, як загальнонаціональних, так і місцевих проблем. Нині партійна система в Україні схожа на «гру в демократію», а не на справжнє народовладдя. Більшість партій невідомі пересному громадянину, а є лише політичними проектами-одноденками, навіть розпіарені політичні сили не мають реального плану дій та спираються виключно на авторитет партійних лідерів. При цьому процвітає олігархізація партій та недопущення нових політичних сил до виборчого процесу.