Стрімка поширеність небезпечного вірусу в нашій країні ставить державу перед складними викликами, які вимагають швидких та рішучих дій на захист населення від цієї небезпеки. Цілком очевидно, що саме на державу покладено позитивний обов'язок із забезпечення прав людини на своїй території, отже, вона несе й тягар відповідальності за його неналежне виконання. Як наслідок, держава майже щоденно опиняється між складним вибором: як забезпечити належним чином одні права й не порушити при цьому інші?

У цій статті ми не аналізуватимемо доцільність і співмірність всього обсягу заходів, які застосовують органи державної влади для протидії пандемії в нашій країні. Нас цікавитиме насамперед законність дій правоохоронців, які щоденно на практиці реалізовують такі заходи. Тому дуже важливо, щоб вони, роблячи цю надзвичайно важливу роботу, самі не припускалися порушень законодавства та невиправданих обмежень прав людини.

Останнім часом у засобах масової інформації та соціальних мережах стали з'являтися відеозаписи, на яких працівники Національної поліції, переважно патрульної поліції, застосовують силу до людей у ситуаціях можливого порушення ними карантинних обмежень. Кожне з цих відео викликає значний суспільний резонанс і критичні висловлювання як на адресу поліції, так і державних установ у цілому.

Спробуємо проаналізувати дії поліції на конкретному прикладі. Відразу зазначимо, що наявної у цій публікації інформації не достатньо для з'ясування всіх обставин цієї справи — це можливо встановити лише в межах офіційного розслідування. Ми ж спробуємо надати лише попередню оцінку правомірності затримання та застосування сили, а також визначити можливий алгоритм дій правоохоронців у подібних ситуаціях.


5 квітня о 14:35 на сайті інформаційної агенції УНІАН було розміщено повідомлення: «В Одессе патрульные повалили на землю и повязали владельца ларька за продажу кофе (видео)„, — в якому містилося й посилання на відео ролик з обставинами події.


Підстави затримання

Цілком очевидно, що в цій ситуації відбулося затримання. З аналізу висловлювань правоохоронців можна припустити, що як підставу для затримання особи вони розглядали «грубе порушення нею правил карантину» та «непокору працівникам поліції». Отже, в цій ситуації можна казати про адміністративне затримання, адже в діях особи, на думку поліцейських, вбачався склад правопорушень, передбачених статтями 44-3 та 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

То чи були у правоохоронців підстави для затримання в цій ситуації?

Уже згаданий вище Кодекс про адміністративні правопорушення дозволяє здійснювати адміністративне затримання у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення [1].

Кодекс також чітко визначає, які саме посадові особи та за які саме правопорушення мають право здійснювати адміністративне затримання (стаття 262 Кодексу). Варто зазначити, що в переліку правопорушень, за вчинення яких працівники Національної поліції мають право здійснювати затримання, відсутнє правопорушення, передбачене статтею 44-3 (порушення правил щодо карантину).

Тобто лише факт порушення особою умов карантину не дає поліцейським права затримувати порушника! Винятком можуть бути порушення, в яких вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтею 325 Кримінального кодексу, однак це вже зовсім інша ситуація.

Разом з тим, підстави для затримання можуть з'явитися:

У цій ситуації незрозуміло, чи мала особа при собі документи — якщо так, то ця підстава для затримання відпадає.

Щодо іншої підстави: складання протоколу на місці вчинення правопорушення в цьому випадку є обов'язковим. Більше того, саме працівники Національної поліції мають складати протоколи за цей вид правопорушень. Однак з відео також незрозуміло, чи складали працівники поліції цей протокол або чи принаймні намагалися вони це зробити. Якщо ні — то що саме їм завадило?

Як ми вже згадували вище, в ході словесної перепалки правоохоронці казали про непокору працівникам поліції, отже, розглянемо й цю підставу для затримання.

Стаття 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця [2].

Таким чином, ідеться не просто про непокору, а про злісну непокору.Свого часу Конституційний суд навіть давав роз'яснення цього терміну. Згідно з позицією Суду, злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов«язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв„язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок [3].

Для встановлення ознак цього правопорушення, окрім власне опису дій самого порушника, необхідно обов'язково встановити — у чому саме полягала законна вимога чи розпорядження правоохоронця. Адже на практиці доволі поширеними є випадки, коли правоохоронці вимагають поїхати з ними, апріорі вважаючи таку вимогу законною. Відмова ж людини виконати цю вимогу розглядається ними як непокора.

Однак це не так. Законна вимога завжди пов'язана із правопорушенням. Так, наприклад, особа на виконання вимоги правоохоронця має припинити вчинення правопорушення або ж не перешкоджати правоохоронцю у реалізації його повноважень. Відповідно, лише систематичне або ж у зухвалій формі невиконання такої вимоги й дає підстави для кваліфікації дій особи саме як злісної непокори.

У ситуації, яку ми аналізуємо, оцінити законність вимоги доволі складно. Адже відео розпочинається відразу з попередження правоохоронця про намір застосувати силу, й ми не знаємо, що відбувалося до цього моменту. Задля уникнення необґрунтованих припущень, наприкінці цієї статті ми спробуємо розглянути, як мали б діяти правоохоронці в цьому випадку, щоб законність їхніх дій не викликала жодних сумнівів.


Застосування сили

Аналізуючи правомірність застосування сили в цій ситуації, сфокусуємося на розгляді трьох ключових, на нашу думку, аспектів: законність, наявність попередження про намір застосування сили та пропорційність.

Законність застосування сили в цьому випадку необхідно розглядати в контексті наявності підстав для затримання в цілому, адже фізична сила є його складовою. Ми вже писали, що за браком даних об'єктивний висновок дати доволі складно, а тому спробуємо сформулювати загальне правило, яке можна застосовати для оцінки подібних ситуацій:

«Відсутність підстав для затримання автоматично призводить і до незаконності застосування фізичної сили з боку правоохоронців. І навпаки, наявність підстав для затримання може свідчити й про наявність підстав для застосування сили».

Звісно, що застосування сили не є обов'язковим елементом затримання, адже людина може підкоритися вимозі правоохоронців та проїхати з ними у відділок поліції, не чинячи жодного опору. Отже, необхідності застосовувати силу не буде. Водночас підкорення такій вимозі та фактична неможливість піти від правоохоронців на власний розсуд також свідчать про те, що така особа перебуває в статусі саме затриманого.

Згідно з вимогами Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили… і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим. Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей — через гучномовні установки, підсилювачі звуку.

Переглядаючи відео можна почути, як працівник поліції усно попереджає про намір застосувати силу. Проте, ми не знаємо скільки часу тривало це попередження, й відповідно чи мала особа достатньо часу на виконання вимоги поліцейського. Питання чи була при цьому ця вимога законною ми вже обговорювали вище.

Разом з тим, ми можемо констатувати, що відсутність чітко артикульованої та передбаченої законом вимоги з боку правоохоронців фактично позбавляє особу можливості її виконати. Як наслідок, такі дії правоохоронців можуть розцінюватися як порушення законодавства.

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію», застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди [4].

У своїх рішеннях за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейський суд з прав людини зазначає, що «відповідно до практики Суду стаття 3 Конвенції не забороняє застосування фізичної сили з метою затримання. Проте така сила може застосовуватися тільки за необхідності та не повинна бути надмірною» [5].

Оцінка пропорційності застосування сили є доволі складним процесом, адже треба брати до уваги багато чинників, серед яких рівень фізичної підготовки особи, яку затримують, наявність опору з її боку, загальний стан її здоров'я, тяжкість вчиненого правопорушення, тяжкість отриманих тілесних ушкоджень тощо.

Конкретно в цій ситуації впадає в очі спосіб затримання, зокрема застосування одним з поліцейських так званого задушливого прийому, який є дуже небезпечним для життя та здоров'я людини. Відповідно виникає питання щодо доцільності застосування саме такого прийому при здійсненні адміністративного затримання.


Алгоритм дій

З урахуванням проведеного нами аналізу ситуації можна запропонувати базовий мінімальний алгоритм дій, якого необхідно дотримуватися правоохоронцям у подібних ситуаціях задля належного виконання ними своїх повноважень із протидії поширенню пандемії з одного боку, та недопущення порушень прав людини з іншого.

У разі виявлення працівником поліції ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 44-3 Кодексу про адміністративне правопорушення (порушення правил карантину) він має:

  1. поінформувати особу про те, що своїми діями вона вчиняє адміністративне правопорушення, передбачене статтею 44-3 КпАП України, та роз'яснити, у чому саме воно полягає
    (За певних умов такого інформування та попередження про відповідальність може бути цілком достатньо. Наприклад, у випадку незначного порушення, коли особа відразу після звернення правоохоронця його припинила, або ж надала розумне пояснення свої діям. Адже покарання не є самоціллю заходів з протидії карантину);
  2. скласти протокол про адміністративне правопорушення; копію протоколу треба під розписку надати особі, яку притягають до адміністративної відповідальності;
  3. у разі, якщо після відповідного попередження та складання адміністративного протоколу за статтею 44-3 КпАП особа продовжує вчиняти правопорушення, або ж іншими діями перешкоджає виконанню правоохоронцями своїх функцій (відмовляється показати документи, що посвідчують особу, перешкоджає складенню протоколу), попередити особу, що своїми діями вона вчиняє інше правопорушення, передбачене статтею 185 КпАП України, й у разі продовження таких дій щодо неї буде складено ще один протокол;
  4. якщо особа не реагує на зазначені вимоги, затримати особу та доставити її до відділку поліції для встановлення особи (за необхідності) та складання відповідних протоколів. При затриманні працівники поліції мають право застосувати до такої особи фізичну силу, яка має бути пропорційною її поведінці та зводити до мінімуму шкоду для життя та здоров'я цієї особи;
  5. у разі заподіяння шкоди здоров'ю затриманої особи забезпечити надання їй медичної допомоги, а також письмово поінформувати свого керівника про застосування фізичної сили.

Спеціально для JustTalk
Юрій Бєлоусов,
керівник Департаменту Офісу Генерального прокурора

[1] Ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

[2] Ст. 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-11/print

[4] Ч. 5 ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію»

[5] Див. рішення ЄСПЛ у справі «Серіков проти України».