Суддя пояснює, як він приймає рішення про досудове звільнення з-під варти обвинувачених без необхідності внесення застави і до яких негативних наслідків це може призводити.

Це неофіційний переклад статті The Marshal "I Set a Defendant Free And Got Blamed When He Raped Someone„, яка була опублікована у співпраці зVice.

Коли фотографія судді з'являється на першій шпальті газети, це може означати, що він помер або ж його нагородили якоюсь відзнакою. Але якщо вона з'являється поряд з фотографією злочинця — у кожному разі це буде погана новина.

Останній тиждень березня 2013 року розпочався для мене цілком звично. Як головний суддя з кримінальних справ округу Кінг, штат Вашингтон, я призначав запобіжні заходи, а також розглядав клопотання про внесення застави для приблизно сотні чоловіків і жінок, нещодавно обвинувачених у скоєнні злочинів. Також я мав коротку і, здавалося б, рутинну розмову з журналістом Seattle Times щодо одного обвинуваченого, Ріккі Лі Льюїса, якого я нещодавно звільнив з-під варти до розгляду справи, але згодом його все одно заарештували.

На ранок суботи я планував піти на напів робочий сніданок зі своїм другом і професором права, а потім, за відсутності дощу (це ж Сієтл), ми з дружиною збиралися піти у невеликий похід.

Я прокинувся пізно, дійшов до вхідних дверей, щоб узяти свіжий номер газети Times, а там, саме над згином, на мене чекав заголовок: «Сексуального злочинця звільнили з-під варти, а кількома днями пізніше його звинуватили у зґвалтуванні».

Підзаголовок був таким: «„Мені шкода, я помилився“, – говорить суддя». Також там була фотографія Ріккі Лі Льюїса, розміщена прямо над моєю.

Жоден з нас не усміхався.

Коли я знайшов онлайн-версію статті, коментарі до неї були досить злими: люди писали, що я сприяю зґвалтуванням, називали мене «некомпетентним» і «шкідником».

Всередині мене все стиснулось.

Поки я снідав у кафе поблизу, до мене підійшла жінка і запитала, чи я суддя Кесслер. У неї не було при собі зброї — я перевірив. З певним острахом я все ж визнав, що таки так. Жінка повідомила, що пише блог про кримінальне життя району, вона запам'ятала мене із зали суду і просто зупинилася привітатися. Підозрюю, що вона ще не встигла переглянути Times.

Але того вечора мій дядько, колишній юрист з питань відшкодування завданої шкоди, який живе у Флориді, зателефонував мені запитати, що я до біса роблю. Очевидно, що я потрапив до новин національного масштабу (хтось мені сказав, що Біл О'Райлі (американський журналіст, відомий політичний оглядач — ред.) прокоментував цю ситуацію, але оскільки я не фанат каналу Fox, то пропустив це). Потім по мені пройшовся у двох окремих передачах місцевий радіоведучий правого спрямування, Джон Карлсон. Він узяв інтерв'ю у представника профспілки офіцерів виправних в'язниць округу Кінг, який закликав слухачів згадати про цей злочин під час наступних суддівських виборів.

«Простого вибачення недостатньо, — сказав хлопець із профспілки, — подумайте про жертву». Суддів і «так званих суддів» піддають публічній критиці. Така природа речей. Але винесене мною рішення справді могло призвести до зґвалтування тієї жінки.

За місяць до винесення цього рішення, у лютому 2013 року, заступник прокурора висунув проти Ріккі Лі Льюїса обвинувачення у «відсутності реєстрації як сексуального злочинця». Щороку на розгляд суду надходять сотні таких справ, і прокурори завжди вимагають для обвинуваченого великого розміру застави — у цьому разі було 30 000 доларів готівкою.

У клопотанні прокурора вказувалося, що Льюїса в минулому засуджували за зґвалтування із застосуванням насильства у 1993 році, розбещення у 1985 році, а також за декілька ненасильницьких правопорушень, і було зроблено висновок, що «відсутність реєстрації… свідчить про небажання виконувати судові рішення і становить загрозу суспільній безпеці».

Ордер на арешт уже було видано іншим суддею, і слухання про визначення запобіжного заходу було призначено на 14 березня.

Коли настав цей день, Льюїс з'явився до суду разом зі ще близько 30 обвинуваченими, яким призначили слухання. Порівняно з тими, хто був у костюмах і краватках, виглядав він трохи дикувато і жваво перешіптувався зі своїм адвокатом, з яким щойно зустрівся. Але це навряд чи незвично для людей, яких обвинувачують у скоєнні злочину. Також варто додати, що він залишився в залі суду навіть після того, як його новий адвокат повідомив, що якби я не виніс рішення про звільнення без внесення застави, його відправили б під варту. Зазвичай люди, почувши від адвоката, що рішення було винесено, намагаються якнайшвидше залишити залу, щоб випадково не змусити суддю змінити свою думку.

Моя дилема була такою: Конституція закріплює презумпцію невинуватості осіб, яких обвинувачують у скоєнні злочину, але також вона дозволяє встановлювати запобіжний захід. Цю суперечність доводиться вирішувати суддям з усіх куточків країни щодня.

У матеріалах справи я побачив, що Льюїса не обвинувачували в насильницьких правопорушеннях протягом понад 20 років. Сама по собі відсутність реєстрації не вважається насильницьким злочином.

Тож вислухавши обидві сторони, я вирішив слідувати конституційній презумпції і відпустити його без внесення застави.

Тиждень по тому Льюїса заарештували за підозрою у зґвалтуванні і викраденні людини. 25 березня йому було пред'явлено обвинувачення у скоєнні обох злочинів першого ступеня. Суд встановив заставу в розмірі більш ніж 1 мільйон доларів.

У протоколі поліції стверджувалося, що Льюїс імовірно викрав жінку, затягнув її у свій трейлер, утримував там проти її волі і зґвалтував (Льюїс, якому загрожувало довічне ув'язнення як рецидивісту, згодомвизнав свою вину за меншими обвинуваченнями в обмін на семирічний термін ув'язнення).

Як головний суддя з кримінальних справ, коли я дізнаюся, що хтось з обвинувачених або засуджених до випробувального терміну був арештований за підозрою у скоєнні нового злочину, я повідомляю про це суддю, який виніс відповідне рішення про звільнення. Таким чином, він чи вона може підготуватися до можливих запитів від преси.

Цього разу мені не довелося нікому телефонувати.

У п'ятницю, 29 березня, Крістін Кларрідж, журналістка газети Seattle Times, залишила повідомлення в моєму офісі з проханням зателефонувати їй.

Судді зрідка розмовляють на запис з журналістами, часто посилаючись наКодекс поведінки суддів. Але на відміну від більшості своїх колег, я завжди передзвонюю журналістам газет (я не розмовляю з місцевими тележурналістами, оскільки вони постійно повідомляють лише про скоєні злочини).

Я передзвонив. Кларрідж переказала, про що йшлося у початкових звітах поліції і попросила мене надати свої коментарі. Під час нашої розмови я швидко переглянув електронну версію судової справи Льюїса про відсутність реєстрації. Вона запитала, чи не вважаю я, що вчинив неправильно, коли звільнив його з-під варти. Я визнав, що наслідки цього рішення були неправильними, і мені шкода, якщо він повторно вчинив злочин, але на той час я зробив те, що вважав правильним.

Історія на першій шпальті суботньої газети починалась так:

«Менш ніж через тиждень після того, як суддя округу Кінг вирішив звільнити з-під варти без внесення застави засудженого в минулому сексуального злочинця, той, за словами прокурорів, викрав і зґвалтував 18-річну дівчину у Північному Сієтлі…»

Мої слова вона процитувала так:

«Мені шкода, що я помилився, але на той час це було моє рішення, — заявив у п'ятницю суддя Вищого суду Рональд Кесслер. — Судді щодня ризикують. Єдиним способом уникнути цього було б тримати всіх якнайдовше у в'язниці, але це занадто просто».

У понеділок зранку я зателефонував Кларрідж і залишив повідомлення, що New York Post пишався б нею. Вона швидко передзвонила мені. Я сказав їй, що хоча мені відомо, що від неї не залежить, на якій шпальті буде розміщена стаття або яким буде заголовок, сама стаття намагалася звинуватити мене у допущенні нового злочину, і в ній взагалі нічого не було написано про правову норму, якою я мав керуватися: презумпцію нетримання під вартою.

Після майже ввічливої дискусії вона погодилась, що робити такий заголовок і розміщувати моє зображення поряд із фотографією підозрюваного було нечесно. Вона запитала, що вона може зробити, щоб це виправити.

Кілька тижнів по тому, о 8:45 ранку, коли судовий пристав оголосив: «Усім встати, суд іде!» — я, як завжди, піднявся до суддівського крісла, вдягнутий у чорну мантію, і Кларрідж пройшла зі мною. Фотограф Times ходив від мого крісла до лави підсудних, роблячи сотні фотографій.

Так сталося, що один із підсудних, якому обирали запобіжний захід того ранку, обвинувачувався у відсутності реєстрації як сексуального злочинця. Застава була встановлена в розмірі 30 000 доларів, і, як і Льюїс, він з'явився до суду за повісткою, надісланою поштою.

Поки адвокат доводив необхідність його звільнення, ми з Кларрідж розмовляли пошепки. Я пояснював, на що потрібно звернути увагу: документи обвинувачення, історію вчинення цим чоловіком попередніх правопорушень, а також деталі попередніх справ, розглянутих в окрузі Кінг, які можуть вказати на те, як він e минулому виконував обов'язок з'явитися до суду. Все відбувається швидко, але ми маємо опрацювати багато інформації.

Після того як Кларрідж почула виступи обох сторін і прочитала відповідні документи, думаю, вона зрозуміла, що я мав випустити обвинуваченого без внесення застави. Що я і зробив.

Вона просиділа у судовій залі ще кілька годин, до ранкової перерви. Поки ми йшли до офісу, вона сказала "Wow".

5 червня 2013 року над згином і чотирма колонками тексту містився заголовок: «Погляд із суддівського крісла: під валом справ суддя повинен зіставляти інтереси громадської безпеки з правами обвинувачених».

Також були дві фотографії. На одній був ракурс із суддівського крісла на лаву підсудних. На другій зі спини адвоката та клієнта був я.

Рональд Кесслер
суддя Вищого суду округу Кінг
у відставці

Оригінал статті https://www.themarshallproject.org/2017/08/31/i-se...

Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти JustTalk у Facebook.