Підозра знову потрапила під приціл JustTalk та стала темою вже вісімнадцятої професійної дискусії.

Може здатися, що нічого складного з підозрою та врученням її особі немає: сторона обвинувачення складає документ і передає його підозрюваному особисто чи поштою.

Але починаючи від простого «Що таке підозра і яке її призначення?» та закінчуючи складнішими питаннями, на дискусії ми зрозуміли, що нюансів інститут підозри має багато. Як на рівні КПК, так і на рівні правозастосування.

Тож що болить слідчим, прокурорам, адвокатам і слідчим суддям, коли йдеться про підозру? Далі про досвід, яким ділились учасники.

«Можна я вас запідозрю?»

Приблизно так можна описати процедуру вручення підозри в сучасних реаліях. Адже дуже часто вручення підозри здійснюється лише тоді, коли на це є згода підозрюваного. І таку згоду стороні обвинувачення отримати нелегко, враховуючи той факт, що не кожен хоче бути підозрюваним (що нормально).

З пристрастю до практики ЄСПЛ та загальної системи права Володимир Петраковський, спікер та експерт Центру політико-правових реформ, зазначив, що підозра — односторонній акт. Це означає, що особа є підозрюваною тоді, коли сторона обвинувачення вважає її підозрюваною, і статус підозрюваного виникає незалежно від того, згодна з цим особа чи ні. В такому випадку в сторони обвинувачення виникає лише обов'язок проінформувати особу, яку підозрюють, та роз'яснити їй право на захист.

Але на практиці начебто проста процедура інформування підозрюваного перетворилась у виконання великої кількості формальностей, які спотворюють сенс кримінального процесу. До того ж часто вручення підозри — це цілий переговорний процес із підозрюваним та вмовляння його прийняти підозру.

Чому так сталося?

Значною мірою причиною є агресивна медійна практика органів досудового розслідування та прокуратури. Тобто в мережі чи на телебаченні публікують інформацію про підозрюваного, докази вчинення кримінального правопорушення одразу після їх здобуття. Це, на думку Володимира Петраковського, призводить до того, що суспільство де-факто вважає підозрюваного винним ще далеко до ухвалення вироку. І саме тому в суспільстві вважається, що прийняти підозру — те ж саме, що визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення.

Ми впевнені, що ви не раз бачили в ЗМІ або в соцмережах «резонансні» повідомлення органів досудового розслідування чи прокуратури про те, як знайдено «особливо небезпечного злочинця». Це і є один із прикладів агресивної медійної практики сторони обвинувачення. А репутаційну шкоду від такого підозрюваний відчуватиме навіть у разі його виправдання.

З цього приводу свою думку висловили й представники сторони захисту. Адвокатка Злата Симоненко звернула увагу, що в адвокатів немає іншого виходу, аніж відповідати на агресивні практики сторони обвинувачення приблизно симетрично. Отже, адвокати змушені шукати будь-які процедурні порушення з метою їх оскарження та скасування підозри.

Іншими словами, сторона обвинувачення сама спотворює інститут підозри, а токсичні стосунки між нею й стороною захисту, агресивні медійні практики та бажання помсти лише все ускладнюють. Стриманість та процесуальна, а не медійна, комунікація між сторонами дозволять не лише розв'язати описану проблему, але й, найімовірніше, її уникнути.

У полоні надмірного формалізму

Людині — не правнику може здатися, що правники шаленіють від купи формальностей, навіть якщо ці формальності позбавлені сенсу. Але це не так. Часто сторона обвинувачення, адвокати й слідчі судді страждають від купи процедурних вимог.

Тож ще одна причина складності процедури вручення підозри криється в нормах КПК. Так вважає, зокрема, Володимир Самардак, спікер та прокурор Здолбунівської окружної прокуратури.

Багато хто може здивуватися, але є вимога, наприклад, що підозра має бути вручена у день її складення або вимога щодо того, хто конкретно має вручати особі складену підозру.

Учасникам дискусії не зрозуміла цінність таких положень закону, адже навряд чи такі норми захищають якісь права підозрюваного. Водночас хоч вказані вимоги і формальні, їх недотримання може стати підставою для скасування підозри або визнання доказів надалі недопустимими.

Тепер, стаючи на місце адвоката, ми можемо уявити, за що може «чіплятися» сторона захисту з метою скасування підозри.

Причиною ж надмірного формалізму у процесі вручення підозри, на думку Віри Михайленко, слідчої судді Вищого антикорупційного суду, є радянська традиція зловживати кримінальним процесуальним законом, яка залишилась нам у спадок.

Тут уявімо, яка доля спіткає слідчих суддів у всій цій історії. Адже часто після розголосу у ЗМІ, що було знайдено «особливо небезпечного злочинця», суспільство очікує покарання «злочинця». А адвокат робить свою роботу і знаходить формальні порушення у врученні підозри. Після цього він звертається до слідчого судді за її скасуванням. І справді, за наявності підстав в останнього немає іншого виходу, ніж скасувати підозру.

На захист своїх колег по суддівському корпусу стала Світлана Шапутько, спікерка й суддя Печерського районного суду в м. Києві. Вона вважає взагалі сумнівною можливість оскарження підозри. Але судді мають виконувати вимоги КПК, тому при розгляді скарг адвокатів на підозру суддя має розглядати їх по суті, а свої думки про доцільність оскарження — відкласти вбік.

Спікерка також поділилася з нами рецептом: при розгляді скарги треба виходити не суто з процедурних порушень, а з принципу добросовісності. Тобто якщо сторона обвинувачення не змогла вручити підозру особисто і направила її поштою, але водночас шукала особу, тобто діяла добросовісно, підстав у цьому для скасування підозри немає.

Отже, незважаючи на формалістські перешкоди, вихід завжди є.

Занадто серйозне ставлення до підозри

Зазначені вище проблеми можуть бути наслідками ставлення до підозри як до обвинувачення.

Адже інститут підозри є відносно новим для кримінальної юстиції і впроваджений КПК 2012 року. А за КПК 1960 року, за яким перестали працювати відносно нещодавно, підозра та процедура її вручення окремо не були врегульовані. Водночас як винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченої, так і передання до суду обвинувального акта на практиці майже завжди приводили до засудження особи.

Функція інституту підозри проста — проінформувати особу, що в сторони обвинувачення є припущення стосовно причетності особи до правопорушення, та роз'яснити особі право на захист. Але це не означає, що до вручення підозри треба зібрати всі докази, необхідні для засудження поза розумним сумнівом.

А все-таки, зі слів учасників дискусії, практика сторони обвинувачення показує, що повідомлення про підозру часто сприймається як обвинувальний акт: збираються всі докази — і лише тоді підозрюваного повідомляють. Тобто фактично між підозрою та обвинувальним актом ставиться знак "=".

Чому так стається?

Однозначної відповіді, ймовірно, не може бути. Адже КПК встановлює, що з моменту вручення особі підозри починається притягнення її до кримінальної відповідальності. А в разі скасування підозри особа може звернутися до суду за відшкодуванням шкоди, завданої їй внаслідок незаконного повідомлення про підозру.

Це все призводить до того, що сторона обвинувачення, фактично, не має права помилитися. Хоча на цьому етапі досудового розслідування сумніватися природно, і сторона обвинувачення мала би право без остраху закривати кримінальне провадження через непричетність особи до кримінального правопорушення. Адже є слідчі версії, і вони перевіряються.

Тобто все-таки змінювати треба підходи сторони обвинувачення у своїй роботі, хоча варто було б і внести дрібні зміни до КПК. Правник Володимир Сущенко, наприклад, запропонував замінити в КПК термін «притягнення до кримінальної відповідальності» на «кримінальне переслідування».

Отже, таким був вісімнадцятий JustTalk.

Водночас ознайомитися детальніше з тим, що обговорювали учасники цієї дискусії, ви можете у відеозвіті або подкасті.

Команда JustTalk

Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти JustTalk у Facebook.