Законом, що регламентує порядок кримінального провадження в Україні, є Кримінальний процесуальний кодекс. Але, чи дає він відповіді на всі запитання щодо розподілу повноважень між учасниками процесу? Щодо ролі в процесі кожного з учасників? Щодо алгоритму дій кожного? Практика дає негативну відповідь на ці запитання. Учасники кримінального провадження трактують КПК України по-різному, в залежності від власного розуміння та сталих традицій у регіоні, чи конкретній установі.

Спроби стандартизувати розуміння та практичне застосування норм Кримінального процесуального кодексу підштовхнули експертів до створення моделей стандартів різних етапів кримінального провадження, а відтак — і до ініціації дискусії, що відбулася в рамках засідання клубу JustTalk 5 липня 2019 року.

У кожного свій КПК. Як стандартизувати кримінальний процес?

«Що таке стандарти? Якими вони мають бути? Чи взагалі вони мають бути? Про це ми й спробуємо поговорити з вами сьогодні», — розпочав розмову директор програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов, взявши на себе функції модератора дискусії.

Експертну доповідь розпочав Андрій Орлеан, який наголосив, що в межах «червоних ліній», якими можна вважати норми КПК, практика кримінального процесу відбувається за певними правилами, які не тільки не прописані в самому КПК, але й є різними в різних регіонах країни. І регламентуючу роль в цих процесах грають неформальні практики, накази чи інструкції, які часто густо суперечать один одному.

Дослідження, проведені експертною групою, показали вельми цікаві факти.

Виявляється, 60% прокурорів в ході провадження завжди погоджують свої рішення з керівниками прокуратури. А взагалі, основні рішення погоджуються у 95% випадків. Такою є практика, яка, вочевидь, не прописана в КПК.

Згідно 37 статті КПК керівник органу прокуратури визначає групу прокурорів і керівника цієї групи. Але за неформальними практиками керівником групи завжди призначається керівник якогось відділу. Тобто, вибудовується певна ієрархія, яка не передбачена КПК.

Є рішення ВСУ про те, що всі повідомлення, які містять ознаки кримінального правопорушення мусять бути внесені в ЄРДР. Проте слідчі судді кажуть: «ні вибачте, у нас діє інше правило. Для того щоб внести в ЄРДР ми дивимося на три основні ознаки: щоб у нас був час, щоб у нас була подія злочину і щоб у нас були якісь ознаки злочину». Тобто, ці дві абсолютно різні практики співіснують між собою.

Якщо затримання відбувається після обшуку, з якого моменту особа вважається затриманою? Є практика, коли особа вважається затриманою вже з моменту, коли почався обшук і особа не може йти. А є абсолютно інша практика, яка каже, що особа буде затримана вже після завершення обшуку, коли складається протокол про затримання.

Більше того, є практики, які напряму суперечать нормам самого КПК. Наприклад, аналіз протоколів затримання за 208-ю статтею КПК України показав, що 67% протоколів затримання складені в кабінеті слідчого. Тобто, відповідно, місцем затримання особи зазначено кабінет слідчого, що категорично дисонує із змістом 208-ї статті Кримінального процесуального кодексу України.

Проблемою виявилося також і розуміння ролей учасниками кримінального процесу. В ході досліджень прокурорів запитували: «чи згодні Ви, що прокурор організовує весь процес досудового розслідування?» 42% сказали «так», а 46% — «ні». Тобто, всередині самої прокуратури є абсолютно різне розуміння ролі самого прокурора. І таких непорозумінь більш ніж достатньо. На запитання до слідчих «чиї ви вказівки для Вас важливіші, керівника органу досудового розслідування чи прокурора?», всупереч КПК, більшість віддала приоритет вказівкам безпосереднього керівництва.

Говорячи про наявну проблематику, Андрій Орлеан висловив думку, що задля вирішення таких невідповідностей наврядчи було б доречним вносити зміни до Кримінального процесуального кодексу. «Вочевидь, треба виважено підійти до цього питання і розробити стандарти для проведення кожної процедури. А ці стандарти можуть передбачати функції, дії, розмежування ролей кожної службової особи, щоб кожний розумів те, що він робить, кожен розумів свої функції, кожен розумів свої дії. І, якщо серйозно зайнятись цим процесом, в цьому випадку дуже часто відпадатиме необхідність вносити зміни в КПК,» — зауважив експерт.

Насправді, неформально процеси стандартизації і так відбуваються. Професійні спільноти у реальному і віртуальному просторах шукають відповіді на свої запитання, звіряються з думкою більш досвідчених колег, а відтак — напрацьовують стандартні алгоритми дій та методики трактувань Кримінального процесуального кодексу. Інша справа, що такі ситуативні стандарти виявляються різними для різних груп. Експерт Євген Крапівін порівняв такий стан справ із тлумаченням Біблії різними релігійними течіями. «Питання, чи можна стандартизувати кримінальний процес, мені здається, те саме, чи можна уніфікувати всі практики тлумачення Біблії. Зібрати до купи чати, настільні книги, посібники з криміналістичної техніки і так далі. А ще й таким чином, щоб воно відповідало не тільки Українському КПК, а враховувало практику Європейського суду з прав людини та, взагалі, кращі світові практики, які існують в кримінальній юстиції», — сказав Євген Крапівін. За його словами ідея створення стандартів, які б заповнювали законодавчі прогалини, є абсолютно не новою, такі практики існують в світі, найкращі приклади можна знайти в Британії, в Сполучених Штатах. Такі стандарти, хоч і не мають правової сили, але стають універсальним інструментом для всіх учасників процесу, бо, насправді, роблять процес чіткішим та ефективнішим.

Декілька з учасників дискусії висловили сумнів, щодо можливості застосування стандартів, якщо вони не матимуть законодавчої сили.

«Знаєте, багато років тому я був присутній на дискусії між представниками наших парламентських комітетів і комітету Британського парламенту, який займається якраз імплементацією рішень з прав людини, після того, як вони стали обов'язковими в Сполученому Королівстві. І більшість запитань від наших, переважно, помічників депутатів було: „А рекомендації вашого комітету, чи вони обов'язкові до виконання?“ відповідь була: „Ні, це рекомендації“. „Тоді чому хтось їх буде виконувати?“ Відповідь на це: „Ну якщо вони зрозумілі, нормальні і правильні чому їх не виконувати?“. Мені здається, що ця репліка в дусі сьогоднішньої дискусії, яка дуже демонструвала якраз ставлення до стандартів, рекомендацій і такого сорту soft law, який має свою практику застосування,» — прокоментував ситуацію Роман Романов.

Начальник відділу Національного антикорупційного бюро Денис Гюльмагомедов звернув увагу присутніх на інші галузі, де стандарти є не тільки невід'ємною частиною процесів, але й ознакою гарного тону. Так стандартами користуються оцінювачі майна, аудитори. До того ж, дотримання стандартів може бути критерієм, мірилом якості роботи слідчого. «Ми маємо легімітизувати, а не легалізувати стандарти. Я категорично не погоджуюсь з тим, що вони взагалі мають бути легалізовані. Наприклад, ми читаємо різні коментарі, різні книжки. Якщо я вважаю, що то книжка — дурня, я її не читаю. Якщо вона авторитетна, якщо її написав якийсь авторитетний для мене діяч, або я почитав і погодився із змістом, то вона для мене стає настільною книгою. І найкраща оцінка стандартів – це коли ми, як спільнота, визнаємо ці стандарти, вони не будуть для нас загальнообов'язковими, ми просто погодимося з тим, що це хороший продукт», — сказав Денис Гюльмагомедов.

«Кримінальний процесуальний кодекс задає напрямки руху в межах досудового розслідування і містить певні стандарти і правила. Але далеко не завжди регулює конкретні ситуації взаємодій між різними його учасниками. Не задає їм чіткі правила, які б призвели до розумних однакових очікувань, щодо дій кожної сторони. Слідчій має розуміти, що йому очікувати від прокурора. Прокурор має розуміти, що йому очікувати від слідчого і вони крім того мають розуміти, що вони мають робити, дуже детально», — доповнив виконавчий директор Експертного центру з прав людини Юрій Бєлоусов.

Порівнюючи кримінальний процес із спортивними змаганнями, можна сказати, що якщо Кодекс — це правила гри, то система стандартів надає змогу суддям приймати рішення в спірних ситуаціях, коли правила можна трактувати по-різному. Але, звичайно, само по собі дотримання правил чи стандартів гарантує лише якість проведеної роботи. «Якщо Ви в правильних трусах, з правильними перчатками вийшли на ринг, це абсолютно не значить, що ви вже перемогли. Бо багато слідчих, прокурорів, адвокатів думають, що якщо вони зробили все правильно, то вони мають отримати перемогу у справі», — прокоментував суддя Верховного суду України Аркадій Бущенко.

В ході дискусії учасники мали змогу ознайомитися із Стандартами затримання за підозрою у вчиненні кримінального злочину, розробленими експертною групою як приклад стандартизації кримінального процесу. І майже кожен, хто брав слово, подякував експертам за якісну роботу, згодившись, що такий підхід, дійсно, міг би зробити кримінальний процес в Україні чіткішим, зрозумілішим і ефективнішим.

Стандарти затримання за підозрою у вчиненні кримінального злочину можна переглянути за посиланням.