Правоохоронні реалії за карантинних умов епідемії COVID-19 та введені Урядом обмеження не могли не позначитись на діяльності місцевих прокуратур.
В першу чергу істотно зменшилась кількість судових засідань. Так, ще від початку запровадження карантинних заходів Радою суддів України рекомендовано судам роз'яснювати громадянам можливість відкладення судових засідань або проведення їх у режимі відеоконференції, обмежити допуск сторонніх осіб до суду, окрім учасників процесу, скасувати особистий прийом громадян тощо. Зважаючи на це, більшість судових засідань, де обвинувачені не перебувають під вартою, відкладається за клопотанням учасників судового розгляду або за ініціативою суду.
Розгляд кримінальних проваджень щодо ув'язнених осіб здебільшого відбувається у частині вирішення невідкладних процесуальних питань, таких як продовження строку застосування запобіжного заходу, його зміни чи обрання.
Проведення судового засідання по суті неможливе через особливості кримінального провадження, а саме визначеного ст.23 КПК України принципу безпосередності дослідження доказів. Так, проблема із забезпеченням участі потерпілих та свідків є актуальною незалежно від запровадженого карантину. Однак за вказаних обставин учасники кримінального провадження мають обирати між обов'язком прибути до суду та доцільністю обмеження контактів з іншими людьми. До того ж, обмеження роботи громадського транспорту позбавляє багатьох можливості вільно пересуватися містом. Водночас інститут компенсації судових витрат на практиці не працює належним чином, що зводить нанівець перспективу відшкодування витрат на таксі. За цих обставин вимагати обов'язкового прибуття до суду є непропорційним до тих ризиків та незручностей, яких зазнають учасники провадження.
Враховуючи викладене, за відсутності потерпілого або свідка розгляд кримінального провадження відкладається, що призводить до накопичування справ у суді. Однак слід зазначити, що критична ситуація з недостатньою кількістю суддів вже призвела до понаднормової завантаженості місцевих судів, тому карантинні заходи лише «зацементовують» проблему, що вже давно має місце.
З метою оптимізації судового розгляду 30 березня 2020 року запроваджено зміни до процесуальних кодексів, які дозволяють проведення судових засідань у режимі відеоконференції за допомогою власної техніки та доступного програмного забезпечення на кшталт Skype або Zoom. Проте ці зміни не торкнулись кримінального провадження. Таким чином судове засідання із використанням відеозв'язку вимагає прибуття до найближчого суду, де відповідний працівник апарату суду забезпечує його проведення, що за умов карантину нівелює користь такої процедури. Також як тимчасовий захід не запроваджено можливість дистанційного судового розгляду з підозрюваним (обвинуваченим) незалежно від його згоди.
За цих обставин як ніколи доречним вбачається спрощення кримінального провадження щодо окремих категорій кримінальних правопорушень, що передбачається введенням інституту кримінальних проступків. Зокрема, ч.1 ст.302 КПК України передбачено особливий порядок розгляду кримінальних проступків без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Це один з багатьох заходів, покликаних реанімувати ефективність кримінальної юстиції, оскільки зараз складність процедури ставить під загрозу розумні строки розгляду та доступ до правосуддя.
Таким чином, оскільки підтримання державного обвинувачення є однією з основних функцій органів прокуратури, а на рівні місцевих прокуратур більшість працівників бере участь у судових засіданнях, навантаження за цим напрямом роботи зменшилось.
Режим роботи у частині процесуального керівництва досудовим розслідуванням не зазнав змін. Так, найбільше навантаження у період карантину серед правоохоронних органів припало на працівників Національної поліції. Посилення патрулювання, залучення до охорони громадських місць відбувається без зменшення поточного навантаження. Наприклад, слідчих залучають до забезпечення порядку у громадському транспорті, однак вимоги щодо розслідування кримінальних проваджень не змінюються.
Таким чином прокурори-процесуальні керівники продовжують здійснювати нагляд за досудовим розслідуванням, займаючись погодженням повідомлень про підозру, зверненням до слідчого судді з клопотаннями про тимчасовий доступ, обшук, арешт майна або застосування запобіжних заходів. На відміну від інших галузей судочинства, у кримінальному процесі процесуальні строки не змінились, тому досудове розслідування має проводитись у звичайні строки. При цьому можуть виникати окремі складнощі із забезпеченням участі підозрюваного або його захисника для проведення слідчих або інших процесуальних дій. Так, вже наявні випадки, коли захисники повідомляли про неможливість прибуття до суду або органу досудового розслідування через обмежене функціонування громадського транспорту.
Також у перспективі можуть виникнути складнощі із виконанням підозрюваними обов'язку прибуття до слідчого або прокурора. У випадку, якщо притягнута до кримінальної відповідальності особа проживає віддалено від місця проведення розслідування, вона фактично позбавлена можливості прибути за викликом. Формально порушення обов'язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України, може бути підставою для застосування запобіжного заходу або зміни його на більш суворий, однак чи є вина особи у відсутності міжміського транспортного сполучення?
Таким чином, при розгляді відповідного процесуального питання, суд може визнати причину неприбуття до органу досудового розслідування поважною, що унеможливлює привід або застосування запобіжних заходів. Водночас, неможливість підозрюваного прибути за викликом не є підставою для зупинення строку досудового розслідування. Це означає, що процесуальні строки будуть спливати, а слідчий з прокурором не зможуть направити обвинувальний акт до суду, оскільки для цього, як мінімум, необхідна безпосередня участь підозрюваного та захисника при відкритті матеріалів у порядку ст. 290 КПК України.
Також, з метою зменшення контактів між людьми, припинено особистий прийом громадян, однак звернення, що надійшли поштою, у тому числі електронною, приймаються та розглядаються у звичайному порядку.
За умов карантинних заходів як ніколи актуальним є питання запровадження реально дієвого електронного документообігу. На жаль, існуюча система не вирішує жодних завдань у цьому напрямку. Так, в органах прокуратури з 1 січня 2019 року (на рівні місцевих прокуратур з середини 2019 року) запроваджено інформаційну систему «Система електронного документообігу органів прокуратури України» (ІС «СЕД»). Однак на практиці вказана система виконує радше облікову та реєстраційну функцію, а не виключає з обігу паперові носії.
Так, усі документи, що надходять до місцевої прокуратури реєструються та скануються у ІС «СЕД», однак відповідь все одно надається на паперовому носії, електронний примірник якого завантажується у систему. Відповіді на листи, що надійшли електронною поштою також виготовляються у паперовому примірнику. Внутрішні документи теж не є винятком. Таким чином електронні документи просто дублюють паперові, не зменшуючи навантаження, а навпаки, додаючи його.
При взаємодії з іншими учасниками кримінального провадження використання електронних документів відбувається у «побутовому» вигляді. Так, прокурор зі слідчим можуть направляти один одному проекти документів, використовуючи звичайну електронну пошту. Або, як приклад, вручати документи захиснику шляхом направлення фотокопій. Такі способи явно не співвідносяться з поняттям та змістом електронного документообігу.
Загалом, режим роботи правоохоронних органів підлаштовується під ті зміни, яких зазнає суспільство в умовах обмежувальних заходів. Водночас, робота в умовах карантину зайвий раз підкреслює ті недоліки, що існують у системі кримінальної юстиції.
Станіслав Петренко,
прокурор Київської місцевої прокуратури №7,
спеціально для JustTalk
