Сучасний концепт кримінального провадження приділяє повідомленню про підозру велику увагу. Це не дивно, адже повідомлення про підозру — це точка відліку притягнення особи до кримінальної відповідальності. Можливо, саме тому останнім часом спостерігається тенденція, коли повідомлення про підозру за своїм обсягом, деталізацією та викладом більше схожі на обвинувальні вироки. А чи є в цьому сенс? Чи можлива в сучасних правових реаліях коротка підозра? Не заперечуючи саму важливість і необхідність повідомлення про підозру, хочеться звернути увагу на необхідність спрощення її текстуального визначення.

Враховуючи різницю у цілях і функціях учасників кримінального провадження, до питання короткої підозри можна ставитися по-різному. Очевидно, що для представників сторони обвинувачення та, що приховувати, слідчих суддів коротка підозра видається доцільною і привабливою. А захисники вбачають необхідність отримати якомога більший обсяг інформації, пов'язаної з підозрою, однак важливішим є не зміст повідомлення про підозру, а ознайомлення з матеріалами, що його спричинили, одразу після набуття підопічним процесуального статусу.

Що таке «коротка підозра»?

Таким чином, для відповіді на поставлені питання насамперед варто звернутися до нормативної моделі повідомлення про підозру. КПК України висуває до повідомлення про підозру досить конкретні змістовні вимоги. Так, ст. 277 КПК України визначає вичерпний перелік відомостей, що мають міститися у повідомленні про підозру: прізвище та посада слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи, яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Більшість цих елементів визначено досить конкретно, вони спрямовані на ідентифікацію відповідного кримінального провадження та його учасників. Проблема надмірної деталізації криється в площині елементів змісту підозри і стислому викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, коли слідчий, прокурор намагається втиснути в межі повідомлення всю наявну в розпорядженні органу досудового розслідування інформацію, навіть ту, що не стосується цього підозрюваного або дій, що йому інкримінуються. Як антиприклад можна навести перерахування в повідомленні про підозру всіх посадових обов'язків особи замість визначити лише ті, з реалізацією яких безпосередньо пов'язане кримінальне правопорушення; або ретроспективу подій, що сталися до моменту кримінального правопорушення, замість того, щоб коротко окреслити необхідний контекст.

«Коротка підозра» – небезпека для сторони захисту?

Очевидно, що єдиним аргументом на підтримку процесуального стилю деталізації підозри є забезпечення реалізації права на захист. А чи перебуває право на захист у прямому зв'язку з повним і детальним викладенням усіх встановлених обставин вчиненого кримінального правопорушення та фактів, що його супроводжують, якщо закон говорить лише про наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України) на момент відповідного повідомлення? Адже законодавчі формулювання у цьому аспекті формують переконання, що відповідне рішення слідчого, прокурора має ґрунтуватися на доказах, сукупність яких на цей момент розслідування свідчить, що правопорушення вчинено саме тією особою, яка притягується до кримінальної відповідальності. Причому в процесі досудового розслідування ситуація може змінитися. Разом з тим, не занурюючись у популярну зараз практику ЄСПЛ, треба нагадати, що первісне право, безпосередньо пов'язане з підозрою, полягає у тому, що підозрюваний має знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, не говорити нічого з приводу підозри проти нього або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; давати пояснення, показання з приводу підозри чи в будь-який момент відмовитися їх давати (п. 1, 4, 5 ч. 3 ст. 42 КПК України).

Усі деталі вчинення злочину, зокрема й іншими учасниками, конкретизація його події та інші відомості — це результат доказової діяльності учасників під час досудового розслідування. Тим паче, що закон не передбачає одночасного з повідомленням про підозру представлення стороні захисту інформативної бази на підтвердження достатності доказів для підозри. Хоча і вбачається логічним надання всіх матеріалів, що зумовили цю підозру, на першу вимогу сторони захисту. Отже, форматування об'ємного повідомлення про підозру у добру справу забезпечення права на захист не має під собою ні нормативного, ні об'єктивного підґрунтя. Натомість забезпеченню права на захист з точки зору не лише знання, а й розуміння, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється особа, сприятиме не докладний (замість стислого) виклад фактичних обставин, а логічність і послідовність викладу та достовірність відомостей, покладених в основу повідомлення про підозру.

Отже, коротка підозра — це Оk, якщо у повідомленні містяться всі обов'язкові елементи її змісту, воно ґрунтується на достовірних відомостях і викладене послідовно, чітко та зрозумілою мовою.

І навпаки, детальне і докладне дослідження в підозрі події кримінального провадження, елементів складу злочину та інших обставин, які підлягають доказуванню, на первісному етапі притягнення до кримінальної відповідальності очевидно виходить за межі поняття достатності доказів для підозри (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України). Надмірна деталізація повідомлення про підозру спричиняє штучне навантаження на цю стадію досудового розслідування і не сприяє виконанню завдань кримінального провадження. Об'ємні підозри шкодять дотриманню розумності строків, нівелюють стадійність кримінального провадження, змагальність та створюють передумови для застосування процесуальних пасток для учасників кримінального провадження — наприклад, у процесі погодження підозри прокурором, доведення перед слідчим суддею її обґрунтованості або у захисній діяльності щодо спростування одразу всіх доводів підозри.

Заперечуючи «процесуальні гіганти», також можна зазначити про небезпеку розголошення відомостей, адже надмірна деталізація підозри може звести нанівець зусилля органу досудового розслідування з необхідної утаємниченості даних досудового розслідування. Це передусім властиво для так званих багатоепізодних проваджень, коли для підозри в окремих епізодах уже достатньо доказів, а щодо інших проводиться діяльність щодо їхнього отримання. Про створення відповідного інформаційного фону з обставин кримінального правопорушення, детально описаних у повідомленні про підозру, у резонансних кримінальних провадженнях також не варто забувати.

Враховуючи, що повідомлення про підозру — це, з одного боку, односторонній акт сторони обвинувачення, а з іншого — процесуальний запуск реалізації права на захист, його формування стає точкою дотику цих двох векторів подальшого руху кримінального провадження — потреби досудового розслідування (в правильному розумінні) і прав підозрюваного. І рівновага досудового розслідування має досягатися не кількістю інформації в момент повідомлення про підозру, а її якістю — чіткістю, лаконічністю, однозначністю та достовірністю.


Віра Михайленко,
к. ю. н.,
Суддя Вищого антикорупційного суду

Спеціально для JustTalk