І. Розуміння природи суду присяжних

1. Проблема, винесена на обговорення, є досить важливою, і примітно в цьому випадку, що ми маємо можливість побачити різні, навіть протилежні думки, обговорити їх і спільними зусиллями запропонувати шляхи вирішення наявних проблем.

2. Для дослідження наявних проблем нам потрібно звернути увагу на дві важливі речі:

Який стан відносин станом на сьогодні.

Які шляхи вирішення існуючих проблем.

3. Хотілося б звернути увагу на те, що на сьогодні інститут «суду присяжних» у наших правових реаліях по суті є правонаступником такого радянського явища, як «народні засідателі», які за своїм змістом фактично не мають відмінностей.

4. Ми одразу заявляємо, що ми не є прихильниками вказаного інституту в тій формі, в якій він діє сьогоднішні в Україні, як не підтримуємо і його американської моделі у формі журі.

5. При цьому ми розуміємо, що правова природа «суду присяжних» полягає:

• у забезпеченні існування «суду факту», а не «суду права», що значить відхід від вирішення правових питань у бік вирішення питання у формі «винен чи не винен» або «доведено чи не доведено».
  Справді, коли згадується суд присяжних, то мова йде про «справедливість» не в процесуальному її розумінні (наприклад, як це робить Європейський суд з прав людини), а в широкому розумінні, включаючи філософське, етичне та інші аспекти, виходячи за межі права.
  Але так само «суд присяжних» може керуватись емоціями і через суспільний тиск або резонанс справи засудити невинувату особу або, навпаки, виправдати того, хто вчинив злочин.
• Ідея «суду присяжних» полягає в створенні такої моделі, яка не буде залежною через адміністративне підпорядкування (на відміну від суддів та їхньої залежності від голови суду, вищих інстанцій, органів правопорядку).
  Але чи може бути така незалежність в наших реаліях?
  Оскільки присяжні навпаки є незахищеними особами порівняно з суддями, то на них легше здійснювати незаконний тиск, наприклад, з боку тих самих недобросовісних правоохоронців.

6. Можливо, існування цього інституту виправдовується тим, що є справи, в яких особа перебуває в такому юридично уразливому становищі, що навіть іноді обмежена в оскарженні судового рішення.

Наприклад, дитина, яку усиновлюють, чи особа, яка страждає на психічне захворювання, або особа, яка взагалі відсутня фізично в країні і яку вимагають визнати померлою. В такому разі в особі присяжних існує додатковий громадський контроль з метою мінімізації можливості судового свавілля.

Проте якщо мова йде про кримінальні справи, то держава для цього надає особі юридичного представника (захисника) за власний рахунок, який з правової точки зору як фахівець допоможе уникнути таких негараздів.

У цивільних справах у подібних випадках рішення можуть ухвалювати органи, які спеціалізуються на відповідній проблемі і здійснюють контроль за судовим процесом.

ІІ. Суд присяжних в практиці Європейського Суду

7. Ми хотіли б звернути увагу на погляди Європейського суду на інститут присяжних, оскільки застосування його практики насамперед є джерелом права, а по-друге, її застосування стає «модним» серед юристів, які не завжди розуміють принципи, закріплені в Конвенції та поглядах Суду.

8. Отже, якщо ми говоримо про справедливий судовий розгляд, то це право передбачено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод людини, а також Міжнародним пактом про громадянські і політичні права як окреме право.

Але важливим є розуміння змісту поняття «справедливість», яке міститься в цих джерелах: це саме «процесуальна справедливість», процедура розгляду справи, рівність можливостей сторін, яка не гарантує справедливого результату, в загальному вигляді оцінки доказів та правильності призначення покарання, що належить до повноважень національних судів.

9. ля Європейського суду немає різниці, чи існує в державі суд присяжних чи ні, це є проблемою окремої держави і її власних традиції.

Так, Європейський суд вказує, що суд присяжних функціонує в різних державах та в різноманітних формах, які відбивають особливості історії, традицій та правової культури відповідної держави. Вибір державою тієї чи іншої системи кримінального судочинства перебуває за межами компетенції Європейського суду, а його завданням є оцінка того, чи привела обрана державою система до сумісних із положеннями Конвенції результатів у конкретній справі (Taxquet v Belgium [2010], paras 83-84).

З цього можна зробити важливий висновок, що скаржитися на те, що законодавство не передбачає в окремих випадках розгляду справи судом присяжних, неможливо. Водночас оскільки держава передбачила функціонування інституту присяжних в окремих випадках, то такий процес має бути справедливим і в розумінні Конвенції.

10. Так, справді, Європейському суду відома низка справ, у яких тим чи іншим чином порушувалося питання функціонування суду присяжних. Далі ми вкажемо на деякі з проблем.

11. Отже, стаття 6 Конвенції одним з елементів виділяє право на «суд, встановлений законом», що стосується організації судової влади і може охопити проблеми формування складу суду, а це також стосується і процедури визначення присяжних.

Вкажемо на приклад, коли виникла ситуація, в якій було скасовано національний закон про народних засідателів, а новий не було ухвалено, і протягом цього періоду народні засідателі продовжували розгляд справ у відповідності до чинних традицій (Pandjikidze and others v Georgia, [2009]).

12. Або інший приклад: народні засідателі для слухання конкретної справи були відібрані без передбаченого законом жеребкування та з порушенням строків (Posokhov v Russia [2003]).

13. Функціонування суду присяжних включає в себе також і належну поведінку присяжних стосовно учасників судового розгляду, тримання власних емоцій та утримання від певних дій..

Так, Європейський суд звернув увагу, що дуже важливо у розгляді справ судом присяжних утримуватися від оприлюднення інформації, яка може нанести суттєву шкоду справедливості судового розгляду (Рекомендація REC(2003)13 Комітету Міністрів Ради Європи «Про надання інформації через ЗМІ стосовно кримінального судочинства»).

14. Згадуючи американський досвід про роботу суду присяжних, можна підкреслити, що його дії іноді залежать від ставлення членів такого суду до обвинуваченого залежно від національних, расових, гендерних ознак, які стають чинниками, що впливають на ухвалене рішення.

У цій ситуації можемо навести приклад із практики Європейського суду, в якому засуджена особа під час слухання подала скаргу судді, що один із членів суду присяжних висловлював расистські жарти в її бік. Суддя роз'яснив цю проблему присяжним і порушив перед ними вказане питання, присяжні ж, своєю чергою, продовжили розгляд справи і врешті засудили особу. Європейський суд визнав порушення неупередженості національним судом, коли присяжний під час розгляду справи висловлювався в бік учасника процесу з расистськими висловлюваннями(Sander v. The United Kingdom [2000]).

15. Цікава проблема мотивування судового рішення «судом присяжних». Чи повинні присяжні вказувати свої мотиви?

За аналізом Європейського суду, цей обов'язок наявний лише в Іспанії та Швейцарії. І, зрозуміло, це питання залежить від національного законодавства певної країни.

Загалом, за практикою Європейського суду, сама лише відсутність мотивування рішення суду присяжних не становить порушення права на справедливий судовий розгляд.

Проте Суд зазначає, що обвинувачений та публіка повинні зрозуміти винесений вердикт (Taxquet v Belgium [2010], paras 90). У цьому випадку важливою є роль судді, який дає певні настанови та роз'яснює правові питання, ставить перед присяжними правові питання.

ІІІ. Деякі проблеми національної практики

16. Зважаючи на власний досвід розгляду справи судом присяжних, ми зустрілися з проблемою відводу суду присяжних, які по суті відмовились розглядати справу, прийнявши таке рішення більшістю голосів.

17. Нероз'яснення прокурором права на суд присяжних.

18. Підсумовуючи вищенаписане, хотілося б винести на обговорення такі питання:

• Чи можна гарантувати незалежність суду присяжних і чи є він справді незалежним?
• Чи готові ми ментально, культурно до закріплення такого інституту і що для цього потрібно? (Мається на увазі усвідомлення своєї ролі присяжним, готовність прийняти рішення тощо.)
• Чи справді суд присяжних може вплинути на прийняття рішення і чи є позитивні приклади, у яких суд присяжних досягнув би своєї мети?

19. Шляхи вдосконалення функціонування суду присяжних в Україні:

• Підвищення рівня правової культури шляхом освітніх заходів, правопросвітницької роботи, спільного діалогу учасників процесу тощо.
• Вдосконалення незалежності присяжних.
  
• Удосконалення повноважень суду присяжних і зменшення ролі професійних суддів, яка повинна зводитися до процесуального керівництва.
  

20. Для розуміння проблем інституту присяжних ми рекомендуємо ознайомитися з цією темою в художньому кінематографі: рекомендуємо до перегляду серіал «Суд присяжних» (Sequestered) та фільм «Дванадцять розлючених чоловіків» (Twelve Angry Men).

Павло Пархоменко,
голова Бахмацького районного суду
Чернігівської області
спеціально для JustTalk