Ініціатива Innocence Project, заснована Пітером Нойфельдом та Баррі Шеком у школі права Кардозо (Єшива-університет, США), відповідає на це запитання однозначно: ні.

Випадки перегляду вироків на підставі аналізу ДНК у деяких юрисдикціях США свідчать про те, що більше чверті засуджених осіб визнають свою провину в злочинах, які не скоювали.


Які причини того, що покарання відбувають невинуваті особи?

Основними причинами неправдивого зізнання є психологічний, а іноді і фізичний тиск з боку особи, яка проводить допит: обман, введення в оману та маніпуляції. Але серед головних причин — орієнтованість слідчих на зізнання як основну мету допиту.

Згідно з дослідженням «Розкажи мені, що сталося, або зізнайся» (2020)[1], 61% слідчих повністю або радше погоджуються з тезою, що успішним допит можна вважати лише тоді, коли підозрювана особа розповіла про всі обставини вчиненого нею злочину, тобто зізналася. І таке ставлення до допиту як інструменту досудового розслідування має свої окремі причини, однією з яких є фрагментарна та застаріла система підготовки правоохоронців з питань проведення допитів.

9 липня у дворику Національного антикорупційного бюро України відбулася 13-та професійна дискусія JustTalk. Спікерами на дискусії були Юрій Бєлоусов, керівник Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронців Офісу Генерального прокурора, Андрій Орлеан, керівник програми «Права людини і правосуддя» Експертного центру з прав людини, доктор юридичних наук, і Тарас Філоненко, заступник керівника підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ.

Всі спікери входять до групи «Процесуальне інтерв'ю. Україна», мета якої змінити практики проведення допиту в Україні шляхом переходу до процесуального інтерв'ю.

Дискусія була зосереджена на обговоренні неефективності наявного в Україні підходу до допиту, а також можливостей, які створює впровадження процесуального інтерв'ю.

«Якщо у вас є докази, що ця особа когось вбила, ви ж не будете підходити до неї і казати: „Можливо, вам кави? Давайте поспілкуємося!“ Важливо, щоби після завершення допиту у свідка залишилось легеньке відчуття тривоги„, — із фокус-групи зі слідчими.

Практика проведення допитів в Україні є спадком обвинувального (accusatorial) підходу, який притаманний країнам з тоталітарним та посттоталітарним режимом. Так слідчий підходить до допиту з позиції винуватості особи, використовуючи різноманітні психологічні маніпулятивні тактики для отримання згоди підозрюваного у формі зізнання. Така практика негативно впливає на ефективність досудового розслідування і є однією з ключових перепон на шляху швидкого та ефективного пошуку осіб, які справді вчинили злочин, адже такі справи «розвалюються» вже на стадії судового розгляду.

«Отриманням зізнання під час допиту слідчі намагаються економити час — в них багато справ, [наявний] тиск керівництва, щоб справи швидше розкривалися», — зазначає Юрій Бєлоусов.

Допит, орієнтований на зізнання, зазвичай включає в себе такі елементи:

«Використання слабких місць особистості. У гніві допитуваний може сказати те, що в звичайному стані не сказав би», — з методичних рекомендацій проведення допиту.

Користуватися таким підходом українських слідчих готували останні кілька десятків років: уся система навчання слідчих у Радянському Союзі і навіть в Україні 1990-х та 2000-х була побудована саме на обвинувальному підході.

Навіть нині слідчі вивчають досвід за підручниками та практиками, яким уже понад 50 років: ці методички не лише морально, але і науково застаріли.

У таких джерелах можна побачити рекомендації: психологічно розхитувати особу, використовувати обман, маніпулювати фактами. І слідчим пропонується використовувати ці рекомендації на практиці. Питання в тому, наскільки це професійно як з точки зору результату, так і етичних стандартів діяльності органів правопорядку.

Учасник JustTalk,адвокат Владислав Руденко навів приклад із власного навчання: «Головним джерелом інформації під час навчання на юридичному факультеті у нас були радянські підручники. В них вказувалося, що слідчий повинен бути готовим до протистояння з допитуваним, до маніпуляцій, викривлень, неправди. В них концептуально зазначено, що людина апріорі винна, і за тією концепцією показання слугували не для отримання інформації, а для перевірки версій».

«Нас навчали тільки базових знань: які бувають сліди, експертизи тощо. У нас не було жодних занять з тактики проведення допитів чи якихось ігрових судових процесів», — із фокус-групи зі слідчими.

Систему навчання слідчих та детективів практик допиту треба вдосконалювати. Проведенню допиту присвячено лише від 4 до 10 аудиторних годин, що призводить до відсутності практичних навичок у слідчих, адже допит викладається лише теоретично.

«У сучасних системах навчання допит розпорошено по кількох дисциплінах: це криміналістика, складання процесуальних документів, кримінальний процес, юридична психологія. Ці дисципліни розірвано в часі, і слідчий не отримує конкретних навичок проведення допиту, не напрацьовуються навички та конкретні вміння проведення допиту», — зауважив Андрій Орлеан.

«Великою є проблема безпеки. Коли в нас з'явилась норма про неможливість використання позасудових свідчень, у рази збільшились ризики впливу на потерпілу особу. На кожну четверту потерпілу особу в межах ненасильницьких злочинів чиниться тиск зі сторони. Тому, з одного боку, стаття 95 КПК захищає права підозрюваного, з іншого — створює ризики для потерпілої особи», — Андрій Орлеан.

Іншою причиною небажання слідчих інвестувати свій час у напрацювання навичок проведення допиту є думка про те, що допит втратив своє значення після ухвалення нового КПК України 2012 року, адже показання, отримані під час допиту, мають підтверджуватися безпосередньо в суді. Стаття 95 КПК забороняє використовувати в суді показання, отримані слідчими чи детективами в межах досудового розслідування. На думку розробників норми, така новація мала попередити катування, психологічний та фізичний тиск з метою отримання зізнання чи «потрібних» свідчень.

Впровадження цієї норми призвело до зменшення ролі допиту у досудовому розслідуванні. Слідчі переважно проводять допити «для галочки», а реальні докази шукають іншими шляхами. Часто також показання маскують під інформацію, яку особа надає під час такої слідчої дії, як слідчий експеримент, яка має доказове значення в суді. Серед слідчих також побутує думка, що допит вважається інструментом отримання зізнання від підозрюваного, і це є головною метою.

«Ми як експерти вважаємо, що результати процесуального інтерв'ю необхідно використовувати у суді за умови, що прокурор довів, щоці результати було отримано законним шляхом, на допитувану особу не чинився тиск», — Андрій Орлеан.

Практика ЄСПЛ говорить про те, що позасудові свідчення можуть використовуватися в суді і не порушують права підсудного. Суд має право обирати, яку практику сприймати як доказ. Сьогодні судовий розгляд може відбутися через кілька років після того, як особа давала свідчення, і за ці кілька років особа може несвідомо приховати факти, просто забути. Також на це впливають запитання слідчих: через певний час особа може несвідомо перекручувати факти та змінювати свідчення.

Не варто забувати і про тиск на свідка. За кілька років від першого допиту до викликання свідка в суд на особу можуть чинити тиск, через що вона може змінити свідчення. Саме тому запроваджений механізм безпосереднього сприйняття показань суддею в засіданні негативно впливає на достовірність наданої інформації.


Як запобігти тому, що покарання відбувають невинуваті особи?

Спеціальний доповідач ООН з питань катувань (2010-2016) Хуан Мендес у доповіді, представленій на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, закликав міжнародну спільноту розробити світові стандарти проведення допиту, побудованого на використанні непримусових, таких, що відповідають етичним принципам, методів, побудованих на науково обґрунтованих даних. Прикладом найкращих практик втілення таких стандартів є модель процесуального інтерв'ю.

Різниця між допитом та процесуальним інтерв'ю демонструє два різні підходи: підхід від доказів до людини і навпаки — від людини до доказів. Або правоохоронці шукають докази, щоб звинуватити людину, або, навпаки, отримують інформацію від людини, щоб знайти нові докази та рухати розслідування.

У Великобританії зрозуміли, що застосування насильства під час допиту призводить до викривлення інформації, хибних звинувачень. Під час проведення перевірок було виявлено, що частина ув'язнених — люди, які невинуваті, проте зізнались у вчиненні злочинів через тиск з боку правоохоронців. Це стало поштовхом до переосмислення не тільки допиту як слідчої дії, але й самого процесу розслідування.

Для того, щоб виправити цю ситуацію і розробити методики проведення допитів, залучили психологів, і таким чином з'явилися методики процесуального інтерв'ю.

Роль психологів була критично важливою на етапі зміни парадигми розлідування: створення умов для спілкування дозволяє отримати об'єктивну інформацію, а не отримувати від затриманого тільки зізнання.

Внаслідок запровадження процесуального інтерв'ю змінилася парадигма комунікації із «правоохоронна система — людина» до «людина — людина», що є звичним для людського спілкування. Саме це лягло в основу процесуального інтерв'ю. Тому процесуальне інтерв'ю вимагає входження у комунікацію без жодних упереджень. Це дуже структурована методика, що значно відрізняється від допиту, особливо у тій формі, в якій допит застосовується в Україні.

Процесуальне інтерв'ю — це перехід від отримання зізнання будь-якою ціною до отримання реальної інформації, важливої для доведення вини особи у вчиненні злочину в суді. У Великобританії, розуміючи, що слово «допит» має негативну конотацію, навіть замінили його на «інтерв'ю».

«Якщо слідчий заходить у спілкування без підготовки, вірогідність застосування насильства зростає в рази», — Юрій Бєлоусов.

Приміщення — одна з важливих умов проведення процесуального інтерв'ю. В українських реаліях допит в одному приміщенні можуть проходити кілька осіб в різних провадженнях. Це призводить до плутанини, неможливості сконцентруватися слідчому, згадати важливі факти допитуваному.

«Країни, які працювали за системою допиту, яка є в нас зараз, почали переходити до методики процесуального інтерв'ю не тільки через гуманність, але і через те, що процесуальне інтерв'ю ефективніше», — Сергій Деркач, Національне агентство з питань запобігання корупції.

Іншим важливим елементом процесуального інтерв'ю є встановлення психологічного контакту та вміння ставити запитання: уникати здвоєних запитань, навідних запитань. Також як слідчому використовувати докази під час процесуального інтерв'ю. В Україні слідчих не вчать використовувати докази в процесі допиту: на початку, всередині, повторити наприкінці.

«Коли людина пройшла через допит поліцейського, оперативного, а потім слідчий пропонує їй каву, то людина не вірить, що ця кава буде для неї доброю», — Сергій Деркач, НАЗК.

Окреме питання — це бажання слідчого отримати всю інформацію відразу. Допит може проходити в кілька етапів, проведення допиту вимагає його «нормального» закінчення, щоб людина, якщо вона щось згадує, могла повідомити про це слідчому додатково.

Варто також зауважити, що в Україні взагалі немає практики оцінки допиту. Оскільки в наших реаліях головна мета допиту — отримання зізнання, відповідно, якщо зізнання не отримано, — допит був неуспішним.


Впровадження процесуального інтерв'ю в Україні

У вересні 2019 року розпочалось пілотування використання процесуального інтерв'ю в НАБУ. Навчання пройшли 31 детектив, з них — 5 керівників.

Учасники пілоту, які на практиці використовують процесуальне інтерв'ю, відзначають, що успішне встановлення психологічного контакту часто є ключем до отримання інформації. Також для моніторингу впровадження процесуального інтерв'ю експерти розробили форму плану допиту, чек-ліст готовності до проведення допиту та форму оцінки ефективності допиту. Саме ці три інструменти дозволяють детективу якісно підготувати та провести допит, і найважливіше — врахувати помилки та постійно вдосконалювати свої навички, ділитися досвідом з колегами.

Навчання проводили фахівці-практики з Великобританії. Вони зауважили, що в Україні законодавча база відрізняється від британської, а неможливість використовувати результати допиту як доказ у суді може спричиняти небажання у детективів використовувати інструменти процесуального інтерв'ю, що підтверджується українським досвідом.

Після проведення навчання серед учасників пілотної групи було створено команду менторів — групу детективів, які не лише використовують методи процесуального інтерв'ю в своїй роботі та мають персональну мотивацію використовувати процесуальне інтерв'ю, а й прагнуть розвивати сам метод. Ця група регулярно збирається для обміну досвідом.

«Цікавий аспект у роботі команди менторів: ми працювали над можливими законодавчими змінами і зрозуміли, що нам необхідно копати глибше, щоб зрозуміти логіку КПК України: чому певні норми у законодавстві прийняті, чому не можна використовувати допит у суді? У пояснювальній записці до КПК України написано, що це протидія катуванням та тиску на допитуваного, але це килимове бомбардування. Нам потрібні більш тонкі, специфічні інструменти»,— Тарас Філоненко.

Експерти команди «Процесуальне інтерв'ю. Україна» постійно працюють над удосконаленням процесуального інтерв'ю в Україні та адаптацією його до національного законодавства, знаходять контраргументи та відповіді на найгостріші питання.

«Процесуальне інтерв'ю — це не панацея. Якщо навчити слідчих методик процесуального інтерв'ю, але не виконувати інші умови, ситуацію буде дуже складно змінити. Необхідно відібрати правильних людей, створити інфраструктурні умови. Процесуальне інтерв'ю працює для абсолютно різних категорій підозрюваних, що доведено практикою.

Процесуальне інтерв'ю — найсучасніший спосіб проведення допиту. В цьому році на рівні ООН планується завершення підготовки настанови щодо використання процесуального інтерв'ю», — Юрій Бєлоусов.


Які стандарти проведення процесуального інтерв'ю?

Команда «Процесуальне інтерв'ю. Україна» розробляє стандарти для проведення процесуального інтерв'ю: проведення дистанційного допиту, обладнання для допиту, специфіка проведення допиту для різних категорій осіб.

У стандартах проведення процесуального інтерв'ю вказано, що інтерв'ю проводять два детективи: один безпосередньо спілкується з допитуваним, другий слідкує за технічними аспектами, веденням запису та підготовкою протоколу.

Учасники заходу зауважили: «Проведення допиту — найскладніша процесуальна дія. Слідчий взаємодіє із суб'єктом, а не предметом. Суб'єктом, який має права та адвоката, тому детектив та слідчий, знаючи, що допит не буде доказом у суді, мають знайти додаткову мотивацію, щоб піти у складну психологічну ситуацію, якою є допит.

Підозрювані, які неодноразово стикалися з правосуддям та мають кримінальний досвід, мають більше досвіду у допитах, ніж слідчі, особливо молоді.

Відеозапис — це великий плюс і для сторони захисту, який дає змогу знати свої слабкі сторони».

Слідчий може використовувати різні психологічні інструменти, наприклад, вільне пригадування, які дозволяють отримати більше інформації, але не інструменти психологічного тиску чи маніпуляції.

Також докази під час проведення процесуального інтерв'ю надаються наприкінці інтерв'ю, коли допитуваний уже висловив свою версію. І навіть якщо відповіді не відповідають фактам і детективи про це знають, важливо не давати оцінку — правда це чи ні.

Коли детективи отримали відповіді на всі запитання, тоді треба переходити до надання доказів, це дає змогу спростувати версію допитуваного.

І тоді людина приймає рішення: чи дотримуватися своєї версії, чи сказати правду. Такий формат набагато результативніший, ніж традиційні допити, коли людину перебивають, якщо вона, на думку слідчого, говорить неправду.

Для стороннього спостерігача це дає змогу зрозуміти ситуацію. Якщо на відео ви бачите, що людина впевнено висловлює свою версію, але наприкінці кардинально змінює свою точку зору, це запевняє того, хто дивиться запис допиту, що людина від початку казала неправду. Такий доказ можна було б використати і в суді, адже проти людини не були використані жодні інструменти психологічного тиску.

«Сторона захисту отримує етичне, гуманне ставлення до себе, неупереджене ставлення, відсутність фізичного та психологічного тиску. Адвокати повинні підтримати ці методи. Слідчі та детективи отримують інформацію. Спростування неправдивої інформації — це також важливий компонент слідства», — Олександр Іванов, слідчий НАБУ про процесуальне інтерв'ю.

Також спікери зауважили, що керівники і слідчі повинні пройти навчання методики процесуального інтерв'ю, адже якщо підлеглі за власним бажанням користуватимуться процесуальним інтерв'ю, керівництво може тиснути на слідчого, адже процесуальне інтерв'ю потребує якісної підготовки, а отже, й часу більше, ніж традиційний допит.

«Процесуальне інтерв'ю — це сучасна практика проведення допиту, високоточний інструмент не для всіх. У Британії тільки 50% слідчих, які пройшли базовий курс навчання, проходять відбір на спеціалізовані курси з процесуального інтерв'ю.

Це дуже ресурсний компонент, який потребує ретельної підготовки та багато часу», — Юрій Бєлоусов.

Необхідно впровадити супервізію у процесуальному інтерв'ю, коли експерт зі сторони може переглянути, як детектив проводить інтерв'ю, які інструменти використовує. Не варто очікувати, що процесуальне інтерв'ю буде впроваджено за один день. Це дуже довгий процес. Навіть якщо всі детективи та слідчі пройдуть навчання з процесуального інтерв'ю, лише це може зайняти кілька років. Але запровадження національної програми навчання може стати першим і найґрунтовнішим кроком.

«Ми перебуваємо в ситуації, коли у нас є велика кількість інновацій, які ми можемо впровадити.

З огляду на досвід інших країн, нас чекає десятиліття змін. Ми бачимо точку Б, до якої треба рухатися, і йдемо до неї маленькими кроками.

Коли питання стане актуальним, ми будемо до цього готові. Коли хтось скаже, що допит треба робити ключовою дією, ми будемо до цього готові, ми вже будемо мати інструменти. Процесуальне інтерв'ю — це шлях уперед», — Тарас Філоненко.


[1] Розкажи мені що сталося, або зізнайся. Дослідження про процесуальне інтерв'ю. Аналіз міжнародного досвіду. Опис узагальненої моделі. Аналіз національної системи підготовки та практики. — К.: Процесуальне інтерв'ю в Україні, 2020. — 232 с.;іл. Режим доступу: [https://www.irf.ua/wp-content/uploads/2020/07/investigationresearch_web.pdf?fbclid=IwAR0ZJLwkFnZEBgkQn1y4SBMfZIZoS4UtYhD3axv4brV2O7ljnLc4L-AM1F8]

[2] Kassin, S. M., & Gudjonsson, G. H. (2004). The psychology of confessions: a review of the literature and issues. Psychological Science in the Public Interest, 5, 33–67.