Хто такий слідчий суддя? Яка його основна функція в кримінальному провадженні? Що він має робити для виконання цієї функції? А що він фактично робить? Ким слідчий суддя є для адвоката, прокурора та для самої функції судового контролю? Відповіді на ці та інші важливі питання, пов'язані з роллю слідчого судді, шукали учасники сьомого JustTalk.
Фігура слідчого судді та його роль у кримінальному провадженні — тема, стосовно якої учасники сьомого передноворічного JustTalk висловили неоднозначні думки. Це закономірно, адже учасниками, як завжди, були і адвокати, і прокурори, і експерти, і представники суддівського корпусу, які бачили роль слідчого судді по-своєму, крізь призму своєї ролі у кримінальному провадженні.
Яка роль слідчого судді? — головне питання дискусії. З цього засадничого питання випливають інші проблемні і, що не менш важливо, практичні питання, які обговорювалися: що слідчий суддя має робити на стадії досудового розслідування, які в нього мають бути повноваження, а які є зайвими і лише витрачають час та зусилля, чи досліджує слідчий суддя докази на досудовому розслідуванні та чи взагалі він має такі повноваження на цій стадії процесу, яким чином забезпечувати змагальність на досудовому розслідуванні?
Важливим питанням є також можливість проактивної, ініціативної поведінки слідчого судді стосовно сторін провадження, тобто можливість самостійно приймати рішення без наявного клопотання сторони провадження або виходити за межі прямих вказівок Кримінального процесуального кодексу України, керуючись лише його принципами.
Висловлюючи вступне слово, Андрій Орлеан, Експертний центр з прав людини, вказав, що судовий контроль на досудовому розслідуванні — це світовий тренд, а не суто українська ідея, і наявні три моделі слідчого судді з різним спектром повноважень, серед яких Україна обрала саме німецьку. Вона робить акцент на функції контролю дотримання прав і свобод людини на досудовому розслідуванні.
До становлення інституту слідчого судді в Україні це була функція органів прокуратури та частково суду.
Багато учасників обговорення наголосили на існуванні непритаманних для слідчого судді повноважень. Такий стан речей тягне за собою інші негативні наслідки: перевантаження та неефективність суддів, затягування провадження та порушення строків для розгляду клопотань.
Стосовно питання необхідності досліджувати докази, вивчати матеріали провадження на стадії досудового розслідування думки учасників дискусії розійшлися.
Суддя Печерського районного суду міста Києва Світлана Шапутько, яка має великий досвід виконання функцій слідчого судді, як один із спікерів дискусії дала змогу відчути реалії професійного життя слідчих суддів. Вона поділилася, що стаття 94 КПК України передбачає дослідження доказів слідчими суддями, «проте, при розгляді клопотання, наприклад, про той самий обшук: неможливо дослідити всі клопотання, всі показання слідчих, на які посилається слідчий чи прокурор в своєму клопотанні».
«Функція судового контролю — це забезпечення прав людини в кримінальному провадженні, зокрема, на стадії досудового розслідування. Крапка. І ні про які оцінювання доказів не може йти мова„, — таку активну позицію висловив один із учасників першої робочої групи, яка розробляла концепцію цього Кримінального процесуального кодексу, Володимир Сущенко, — «На превеликий жаль, на етапі доопрацювання тексту КПК, який з'явився зовсім, м'яко кажучи, не той, який ми писали, вирішили на прохання відповідних інституцій прокуратури, МВС, СБУ залишити термін „докази“ на стадії досудового розслідування… Хоча концепція, філософія КПК полягала в тому, що йдеться про докази лише на стадії судового розгляду справи. А коли йдеться про ухвалення рішення про арешт, про запобіжний захід, то треба оцінювати ризики лише, які є: що ця людина буде ухилятись, або буде творити там спротив органам досудового розслідування, — а не докази. Ризики оцінювати».
В результаті обговорення цього питання кожен залишився при своїй аргументованій позиції. Однак, при подальшому експертному дослідженні висловені думки допоможуть знайти оптимальне вирішення питання.
А чи необхідно взагалі досліджувати докази?
Викладач НаУКМА та експерт ЦППР Володимир Петраковський, продовжуючи думку Андрія Орлеана, висунув ідею переходу на іншу модель обґрунтування клопотання. Наразі клопотання подаються з великою кількістю доказів, а в запропонованій моделі докази не долучаються — правдивість викладеного у клопотанні засвідчується підписом чи присягою, наприклад, прокурора (так званий афідевіт). Таким чином слідчий суддя, розглядаючи таке клопотання без додатків з доказами, «вірить на слово» та презюмує, що в клопотанні лише правда. Бо саме він понесе жорстку відповідальність у разі, якщо надав спотворену інформацію слідчому судді.
Іншою важливою проблемою, яку підняла дискусія, став судовий контроль за виконанням рішень слідчого судді.
Практика склалася так, що стаття 382 Кримінального кодексу України, якою передбачається покарання за невиконання судового рішення, не поширюється на випадки невиконання рішень слідчого судді. Така ситуація особливо є негативною для сторони захисту, яка не має в окремих випадках інших важелів впливу на слідчих чи прокурорів у разі ігнорування останніми ухвали слідчого судді.
Показовий приклад навів один із спікерів, адвокат, керуючий партнер АО «Шкурідін і партнери» Євген Шкурідін, скарга якого дійшла до Вищої ради правосуддя, «яка грізно звернулася до Генерального прокурора щодо підриву авторитету судової влади шляхом невиконання рішення суду, що набрало законної сили. І нічого не змінилося…»
Лунали різні думки щодо вирішення цієї проблеми. Учасники вказували на можливий шлях притягнення слідчих, прокурорів до дисциплінарної відповідальності. Інші заявляли, що будь-яке невиконання рішення слідчого судді є злочином, а тому статтю 382 Кримінального кодексу України застосовувати можна та треба, адже слідчий суддя — це теж суд, як і будь-який інший суддя, і рішення слідчого судді — це таке саме судове рішення.
Була позиція і щодо ранжування відповідальності, тобто притягати до дисциплінарної чи до кримінальної відповідальності необхідно залежно від ступеня суспільної небезпеки того чи іншого невиконання рішення слідчого судді. Тим паче в умовах завантаженості слідчий чи прокурор здатен як жива людина помилятися, забути щось, і така помилка не обов'язково має негативні наслідки, тому підхід, що будь-яке невиконання рішення буде злочином, є дуже формальним.
Загалом, результати цієї дискусії позитивні, і роль слідчих суддів оцінена сповна: «Ми сьогодні дійшли цілком однозначного висновку про те, що слідчий суддя є, і він необхіден, і він потрібен обом сторонам. Обидві сторони в захваті від існування цієї процесуальної фігури. І, я думаю, щодо цього у нас не виникало таких питань„, — підсумував Андрій Орлеан.
Деякі питання не мають на сьогодні остаточного вирішення – це нормально, а іноді цього взагалі не уникнути. В таких випадках допомагає принцип «золотої середини» та розумності. Наприклад, суддя, хоча і має оцінювати докази, виходить із свого часового навантаження та можливостей, тому треба відчувати міру доказової бази, яка подається разом із клопотаннями для того, аби її кількість достатньо обґрунтовувала це клопотання, але і не була надмірною.
Було висвітлено, що слідчі судді швидше та більше задовольняють клопотання прокурорів та слідчих, бо бачаться одне з одним частіше, ніж з адвокатами. Однак, чи дійсно це так? Адже офіційної статистики щодо співвідношення кількості та якості поданих клопотань адвокатами, прокурорами та слідчими немає. Можна зробити припущення, що адвокати просто менше звертаються до слідчих суддів.
Процесуальна фігура слідчого судді є важливою, адже головна його функція — контроль за дотриманням прав і свобод людини на стадії досудового розслідування. Тому для здійснення цієї функції іноді треба діяти проактивно, іноді керуватися лише загальними засадами та духом КПК України, без наявності прямих вказівок та прописаних алгоритмів, іноді використовувати свій вплив для стимулювання сторін кримінального провадження.
Інститут слідчого судді дуже молодий, а наявність гарячих суперечок на таких дискусіях як JustTalk налаштовує на те, що інститут спіткає зміни та розвиток.
