04 жовтня 2019 року у правовому клубі PRAVOKATOR в межах ініціативи Justtalk відбулось обговорення теми щодо дотримання принципу презумпції невинуватості працівниками правоохоронних органів у площині публічного спілкування та інформування суспільства про стан досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень.

Авторським колективом детально вивчено проблему та надано дієві рекомендації щодо шляхів її подолання. Водночас, з боку сторони обвинувачення, вказане питання має свої додаткові аспекти, що також має бути висвітлено.

Одними із ключових принципів кримінального процесу, що закріплені у чинному КПК України, є змагальність та рівність сторін кримінального провадження. Очевидно, що надання сторонам однакових можливостей у обстоюванні ними своїх позицій та доведенні фактів є передумовою справедливого досудового розслідування та судового розгляду.

Проте, накладені на прокурора обмеження щодо публічного висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості, як підстави дисциплінарної відповідальності, певним чином обмежують його у праві відстоювати свою думку, що призводить до порушення рівноваги між сторонами.

Так, згідно з чинним законодавством, прокурор підтримує державне обвинувачення, яке відповідно до п. 3 ч.1 ст.3 КПК України полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

При цьому, згідно з п. 13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення — твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Таким чином, прокурор, обвинувачуючи особу у вчиненні певного злочину, стверджує про те, що вона його вчинила. У свою чергу сторона захисту фактично спростовує це твердження, вказує на його безпідставність або помилковість. Таким чином змагальність сторін досягається завдяки переконаності кожної зі сторін у вірності саме її доводів. Недарма згідно з ч.3 ст. 22 КПК України, функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу, оскільки одна і та сама особа не може повною мірою обстоювати твердження і його ж заперечувати.

Також слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.340 КПК України, якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується, він повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Отже, прокурор з метою підтримання обвинувачення та виконання своєї процесуальної функції повинен бути переконаний у правильності свого твердження, тобто у тому, що конкретна особа вчинила конкретний злочин.

Однак, незважаючи на своє переконання, виходячи із заборони публічно висловлювати думку, яка може бути розцінена як порушення презумпції невинуватості, прокурору фактично заборонено прямо наполягати на своєму твердженні, доводити його у публічній площині, а натомість залишається лише використовувати формально-юридичну лексику, на кшталт «особа підозрюється, особа обвинувачується», хоча сам прокурор в цей момент за законом повинен бути переконаний в тому, що ця особа дійсно вчинила злочин.

При цьому очевидно, що сторона захисту має гарантоване право публічно та за будь-яких обставин заявляти про невинуватість підозрюваного, обвинуваченого.

Внаслідок цього порушуються засада рівності та змагальності сторін, оскільки захист абсолютно вільний у висловлюваннях, а прокурор – обмежений.

Враховуючи викладене, на мою думку, твердження прокурора про винуватість особи у вчиненні злочину, висловлене публічно, коли кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування або судового розгляду, не може визнаватися порушенням презумпції невинуватості, оскільки по своїй суті суперечить функції обвинувачення.

Безумовно, такі висловлювання можливі виключно із дотриманням вимог професійної етики та поваги до особи, без використання недоречних літературних або розмовних висловів, як наприклад «злочинець», «крадій» або «розбійник», а також згадування будь-яких особистих характеристик підозрюваного чи обвинуваченого.

Також підкреслюю, що наведене актуальне для стадії досудового розслідування та судового розгляду. Твердження про винуватість особи у випадку, якщо кримінальне провадження закрито, або ухвалено виправдувальний вирок, явно незаконно.

Прокурор місцевої прокуратури С. Петренко