Протягом декількох років програма «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» підтримує глибокі аналітичні дослідження роботи окремих учасників кримінального процесу, зокрема органів поліції, прокуратури та суду. Ці дослідження продемонстрували доволі різне розуміння ролей учасників кримінального провадження, що частково зумовлено відсутністю єдиного підходу до їхнього навчання, а також певними прогалинами законодавчого регулювання. У зв'язку з цим експертна група розпочала роботу над розробкою стандартів досудового розслідування, які б мали допомогти чіткіше сформувати ролі учасників кримінального провадження, їхні призначення та функції. Для реалізації стандартів експертна група напрацювала детальні алгоритми дій представників сторони обвинувачення та суду під час досудового розслідування, що цілком відповідають практиці Європейського суду з прав людини.
Експертні напрацювання стали предметом першої професійної дискусії у форматі JustTalk, задуманого як майданчик для професійного обговорення питань, пов'язаних із розвитком кримінальної юстиції, а також для критичного осмислення нових ідей та сценаріїв.
Експерти, судді, слідчі, прокурори та науковці, що взяли участь у заході 5 квітня 2019 року, намагалися з'ясувати, який сенс закладено законом у термін «підозра», як його розуміють на практиці та яким чином інститут підозри мав би працювати, щоб відповідати своєму первинному призначенню.
Підозріле обвинувачення чи обвинувальна підозра
Коли 2012 року в Україні набув чинності оновлений Кримінальний процесуальний кодекс, окрім багатьох нововведень, у практиці органів досудового слідства з'явилась нова процесуальна категорія — повідомлення про підозру. Тепер для того, щоб назвати особу підозрюваною, органи слідства мають зібрати достатні матеріали, що підтверджують її причетність до вчиненого злочину, та офіційно вручити їй повідомлення про підозру. Виняток становить затримання особи в момент або відразу після скоєння злочину — в такому випадку затримана особа автоматично набуває статусу підозрюваного. Статус підозрюваної особи дозволяє правоохоронцям проводити з нею низку процесуальних дій, як-от: допитувати, обирати запобіжний захід і таке інше.
Однак, незважаючи на прогресивний підхід авторів КПК, застосування інституту підозри на практиці вилилося у низку небезпечних сценаріїв.
Перша небезпека — великий ризик порушення права підозрюваної особи на захист. Бо на практиці в більшості випадків сторона обвинувачення вручає особі повідомлення про підозру вже наприкінці досудового розслідування. Лише в цей момент особа набуває офіційного статусу підозрюваного, а тому отримує процесуальну змогу захищатися від обвинувачення, але натомість майже одночасно з повідомленням про підозру сторона обвинувачення складає обвинувальний акт і передає справу до суду. Отже, підозрюваний не має часу на належну підготовку свого захисту.
Друга небезпека, пов'язана з існуванням підозри, — застосування так званого «ордерного» затримання. Наприклад, коли йдеться про затримання людини, яку розшукували тривалий час і нарешті знайшли. В цьому випадку представники органів досудового розслідування мають офіційно вручити особі повідомлення про підозру, перш ніж звернутися до суду за дозволом на затримання цієї особи, що вочевидь надає змогу підозрюваному безперешкодно втекти.
До того ж, як виявилося, в учасників процесу викликає питання прописана в КПК процедура особистого вручення повідомлення про підозру. Такий підхід законодавця призвів до появи міфу, що начебто якщо особі не було вручено повідомлення про підозру в належний спосіб, то вона не набуває статусу підозрюваного, а отже — щодо неї не настають й інші процесуальні наслідки.
Позицію групи експертів представили: Юрій Бєлоусов — керівник Експертного центру з прав людини, Володимир Петраковський — викладач Києво-Могилянської академії (НаУКМА), та Сергій Деркач — експерт Антикорупційної ініціативи ЄС. Модерувала бесіду письменниця, адвокатка і правозахисниця Лариса Денисенко.
Розслідування будь-якої справи передбачає вивчення всіх її обставин: як тих, що на поверхні, так і прихованих — тобто таких, що є частиною чийогось особистого життя. І якщо втручання в життя потерпілої особи є зрозумілим, бо вона апріорі є учасником процесу, то втручання в життя сторонніх осіб, щодо яких є лише припущення участі у злочині, потребує аргументації: чому слідство, тобто держава, в особі службовців ставить незручні запитання, обмежує якісь свободи, а то й узагалі — бере під варту людину, якій навіть ще не висунули остаточне обвинувачення.
Саме з метою аргументувати втручання в життя особи, а також надати процесуального статусу таким особам у Кримінальному процесуальному кодексі України в редакції 2012 року з'явилась глава «Повідомлення про підозру», в якій описано процесуальний документ, що повідомляє особу про набуття нею особливого статусу, а також його причини.
Така логіка здається цілком прийнятною, проте її реалізація на практиці потребує певних коректив.
Експерти презентували розроблену пропозицію щодо модернізування концепції підозри, згідно з якою запропонували:
• орієнтуючись на практику ЄСПЛ, розглядати підозру в значенні, тотожному до поняття обвинувачення — як «офіційне повідомлення відповідного державного органу, яке висловлює підозру у скоєнні кримінального правопорушення»;
• вважати особу підозрюваною з моменту складання та реєстрації повідомлення про підозру;
• у разі потреби суттєвого втручання в права і свободи особи зобов'язати сторону обвинувачення невідкладно скласти, зареєструвати та вручити особі письмове повідомлення про підозру;
• особі, яка дізналася про втручання органів слідства у свої права і свободи, надати можливість звернутися до суду та зобов'язати сторону обвинувачення скласти і вручити повідомлення про підозру;
• у разі «ордерного» затримання надати особі всі права підозрюваного, проте статусу підозрюваного особа набуває з моменту складання повідомлення про підозру та його реєстрації;
• заборонити стороні обвинувачення закінчувати без згоди сторони захисту досудове розслідування до спливу строків, встановлених у КПК, які обраховуються з моменту складання та реєстрації повідомлення про підозру.
Повну версію рекомендацій експертної групи чекайте на facebook-сторінці JustTalk.
Поділившись своїм баченням, експерти запропонували учасникам зустрічі обмінятися думками щодо запропонованого підходу.
З одного боку, проблема виявилася в різному розумінні призначення підозри у кримінальному процесі та її значенні для провадження. Відповідно, кожен учасник процесу будує свою роботу по-своєму, намагаючись насамперед забезпечити власну зону відповідальності. Зрозуміло, що слідчому зручніше доводити досудове розслідування до кінця, не зустрічаючи опору з боку підозрюваного. Тому він, на перший погляд, зацікавлений не вручати повідомлення про підозру якнайдовше, в ідеалі — аж до складання обвинувального акту. Але, насправді, механізми, що врівноважують можливості сторін, у законі враховано. Згідно зі ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. А отже, втрачають будь-який сенс і експертні висновки, й інші документи, складені на основі цих показань. Отже, весь обвинувальний акт, що спирається на ці документи, стає необґрунтованим. І якби адвокати наполягали на критичності таких порушень, а судді ставилися до них прискіпливіше, найімовірніше, працівники слідства досить швидко підкоригували б і свої методи.
З іншого боку — деякі положення і процедури справді прописано неоднозначно, отже, кожен знаходить у кодексі свої сенси. Суддя Верховного суду України Наталія Марчук розповіла, як, читаючи лекції, щоразу чує від слухачів, що «в його кодексі мається на увазі інше». Але, на її думку, яку підтримала більшість присутніх, вирішення проблеми все одно полягає у розумінні виконавцем своєї місії та функцій. «Проблему треба вирішувати не з книжкою, а з головою, яка виконує те, що написано», — сказала пані суддя.
Не залишили поза увагою експерти і норму КПК щодо особистого вручення повідомлення про підозру. Справді, ситуація, коли особа, відмовляючись отримувати повідомлення про підозру, може свідомо не набути статусу підозрюваної, здається курйозом. Але в ході розмови учасники JustTalk зійшлися на думці, що кодекс наразі дозволяє повідомити особу про підозру різними способами і не обмежує слідчого жодними рамками, але спростити цю процедуру таки необхідно.
«Будучи одним з авторів Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, я не уявляв, що цей термін, доволі простий у розумінні, перетвориться на інститут підозри. Я спостерігаю сакралізацію підозри, на мій погляд, взагалі не виправдану і шкідливу для кримінального процесу», — сказав суддя Верховного суду України Аркадій Бущенко. На його думку, суттю є не повідомлення про підозру як папірець і не формат його вручення, а наявність підстав для втручання у права і свободи особи. Їх можна викласти, наприклад, у клопотанні про обшук, клопотанні про затримання чи арешт або в інші моменти втручання. «У кодекс закладали концепцію, що держава, втручаючись, щоразу має надати розумну відповідь, чому вона це робить», — пояснив пан Аркадій.
Обговорюючи процедурні нюанси, багато фахівців звернули увагу на необхідність внесення відомостей про особу, якій вручено повідомлення про підозру, в базу Єдиного реєстру досудових розслідувань. Адже підозра сама по собі — не є вироком чи судимістю, але згадка про людину в базі ЄРДР може суттєво вплинути на її репутацію чи кар'єру.
Як зазначив відомий науковець, викладач та експерт Володимир Сущенко, в Україні сакралізовано весь досудовий процес. На жаль, філософія правосуддя, яку було заведено в СРСР ще 60 років тому, й досі викладається в навчальних закладах і формує правосвідомість майбутніх правників. Тоді лише сама постанова про порушення кримінальної справи давала підстави сказати, що ця людина винна. «І тепер якщо внесли в ЄРДР — все, ти вже винний», — зауважив пан Володимир. На його думку, досудове розслідування — це лише збирання інформації, яку можна використати у судовому процесі.
Обговорюючи проблему застосування «ордерного» затримання, присутні та представники експертної групи одностайно зійшлися на думці, що стаття 208 КПК про виключні випадки затримання без дозволу слідчого судді має застосовуватися за здоровим глуздом і стосуватися виключних випадків. Тобто формальне невручення повідомлення про підозру не має ставати на заваді слідчим діям, зокрема отриманню судового дозволу на затримання особи.
Внаслідок дискусії JustTalk учасники й експерти прийшли до спільного розуміння проблематики. З одного боку, потрібно працювати з професійною спільнотою, виносячи на широке обговорення питання філософії кримінального процесу, з іншого — експерти розробили набір практичних рекомендацій, які допоможуть досягти спільного розуміння ролей учасниками кримінального провадження та можливих алгоритмів їхніх дій, а також, у разі такої потреби, — вдосконалити чинний Кримінальний процесуальний кодекс.
«Ми запропонували конкретні зміни, які дозволяють, з одного боку, покращити стан захисту прав підозрюваної особи, з іншого — покращити ефективність роботи слідства», — сказав наостанок Юрій Бєлоусов.
Особа має набувати статусу підозрюваної за рішенням сторони обвинувачення, незалежно від свого бажання. За словами Володимира Петраковського: «Підозра — це прояв ставлення держави в особі органів, які ведуть кримінальне переслідування, до конкретної людини».
Тригодинна розмова довела: є надзвичайна потреба у професійному спілкуванні фахівців з питань кримінального процесу. І, схоже, ініціатива JustTalk виявилася саме тим комунікативним майданчиком для обговорення найактуальніших проблем кримінальної юстиції, якого давно чекала професійна спільнота.
Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю наявних гравців кримінальної юстиції та експертів громадського сектору і чекатимемо наступних зустрічей у форматі JustTalk.
