Західним світом ширяться протести. Натовпи обурених вандалів знищують та паплюжать пам'ятні монументи. Сучасні орди диких племен розлючено борються за свободу і рівність всіх і скрізь. Під їх гарячу руку потрапляють пам'ятники таким особам як Вінстон Черчилль, Отто фон Бісмарк, Джордж Вашингтон, Тедеуш Костюшко та Хуніперо Серро (монах-францисканець, засновник католицьких місій на території сучасного штату Каліфорнія).

З іншого боку, у місті Гельзенкірхен, що знаходиться у Західній Німеччині, встановили перший пам'ятник радянському лідеру Володимиру Леніну в Західній Німеччині. Ініціатором встановлення монумента є марксистсько-ленінська партія Німеччини, що ніколи не була представлена в жодному парламенті, і є таким собі заповідником троцькізму та маоізму в суворому капіталістичному світі об'єднаної Європи.

Видається, що західний світ втратив орієнтир і не спроможний до цілепокладання. Сам термін «вандалізм» з'явився ще в період Французької революції, коли було спалено найбільшу кількість храмів та зруйновано пам'ятних монументів, та став означати безглузде знищення та розграбування. Подібна ситуація мала місце й після встановлення радянської влади.

Плюндрування культурної спадщини та візуального нагадування про минуле характерне для будь-якої революції. Відповідно, знищення пам'ятників є формою культурного протесту і бажанням викреслити або змінити уявлення про історію та владу. Отже, знищують пам'ятники натовпи, однак встановлює їх тільки держава.

Ми пам'ятаємо український ленінопад 2013 – 2014 років та подальший процес декомунізації. Тоді саме натовп повалив монументи Леніну, але держава продовжила та легалізувала дані дії в масштабах всієї країни. Українські вуличні протести завжди були правими та такими, що спонукати політиків до реальних дій. Тому сподіваюсь, що так буде й надалі.

Чим завершується мітинги у пошуках всезагальної рівності та всеохоплюючої свободи ми зможемо побачити на вулицях США у найближчому майбутньому.

На останок варто зазначити, що декілька днів тому Києвом пройшов мітинг не маргінальних троцківстів чи новий лівих, а партії імені «блохера» та медіа-експерта з питань дарк-нету.

З огляду на результати минулорічних парламентських виборів можна стверджувати, що дане політичне утворення має реальні шанси потрапити до місцевих рад і розпочати відбудову тих самих пам'ятників Леніну.

Тоді постає питання чи згодна на це мовчазна меншість?

На маю думку, так. Однак слід пам'ятати, що відповідальність за країну завжди у руках активної меншості.