Шановні колеги журналісти і блогери, а вам не здається, що ми надто демонізуємо очільника Московії? Минулого тижня всі ЗМІ та соціальні мережі буквально рясніли емоційними публікаціями, дописами та коментарями з приводу путінської статті в американському журналі "The National Interest" про Другу Світову війну. Також неабияким подразником став новий документальний фільм «Россия. Кремль. Путин», приурочений до всеросійського референдуму. Попри детальний аналіз нових пропагандистських вкидів, український читач і глядач отримали чималу порцію запальних оцінок, мовляв, президент РФ і такий і сякий, коротко кажучи, – вселенське зло, не менше.

Такий емоційний наратив, без перебільшення, шкодить українському суспільству і дезорієнтує пересічного громадянина. Днями в одному із закладів швидкого харчування, який ретельно дотримується мовного законодавства України, підслухав розмову хлопчика років десяти зі своїм батьком. Малий все не міг заспокоїтися і запитував у дорослого, чому в «нормальних» народів бувають такі погані президенти? Я спочатку подумав, що він про нашого, але – ні, хлопчик мав на увазі Путіна. «Якби не він, ми могли б дружити з російським народом», – зробив висновок малий.

Не чув закінчення розмови, але батько навряд чи пояснив синові, як воно є насправді. І таке сприйняття реальності досить поширене серед обивателя, навіть патріотично налаштованого, що є проблемою. Отже, розбираючи нові меседжі чи рішення очільника Кремля і проклинаючи його за війну, горе і смерть, необхідно завжди наголошувати на тому, що Путін лише рупор імперських амбіцій. Молоде покоління змалку має усвідомлювати, що наш ворог не лиходій на чолі Росії, а її народ, носій шовіністичного світогляду!

Для значної частини українського населення, яка досі живе в совкових ілюзіях, такий наратив, на жаль, неприйнятний. І поки переважна більшість наших громадян не усвідомить, що найбільше зло для України – саме Росія і її мешканці, а не окремі лідери чи політики, наша держава матиме примарні шанси на виживання.