• 6 місяців тому
  • Події
  • 3 025
  • 1 480
  • 3
  • 1

На тлі пандемії і світової економічної кризи якраз час поговорити про вічне, зокрема… українське кіно. Протягом останнього місяця довелося побачити багато позитивних відгуків про серіал «Спіймати Кайдаша», прем’єра якого відбулася на одному з вітчизняних телеканалів. Хвалебні оцінки робили навіть помірковані, подекуди цинічні користувачі та блогери, що заінтригувало і спонукало переглянути фільм.

Перенесення класичного сюжету Нечуя-Левицького на сучасний ґрунт апріорі посилило емоційне сприйняття, надало серіалу оригінального присмаку. Класні діалоги, драматичні образи, дотепний гумор, щоправда, часто крізь сльози, і головне: непогана, а почасти відмінна акторська робота, приємно здивували. Маємо симпатичний український продукт на противагу російськомовному «милу», яке заполонило наш телеринок.

Але фільм, як на мене, має один суттєвий недолік, він знятий суржиком. Герої серіалу, переважно сільські мешканці розмовляють саме такою «мовою», що, на думку авторів, максимально наближує їхній контент до реальності. Таку логіку можна зрозуміти, але чи повинні ми її схвалювати? Що найбільше бентежить, суржик серіалу на диво ненав’язливий та органічний. Вже посеред першої серії ти його не зауважуєш, хоча на початку фільму мовна мішанина відчутно дратувала принаймні мене.

Схиляюся до думки, що загалом успішний фільм «Спіймати Кайдаша», фактично, популяризує суржик, на рівні підсвідомого прищеплюючи шанувальникам кіно зневажливе ставлення до української мови навіть з боку тих громадян, котрі її вважають рідною. Для одних глядачів українська виглядає бідною, бо не може без запозичень передати справжні емоції, почуття тощо, для інших – просто штучна і непотрібна, такий собі книжковий атавізм.

Тотальне використання суржику в мистецькому просторі (щоб не бути дуже вумними і триматися ближче до народу) посилюватиме стереотипні комплекси, до речі, нав’язані ззовні, про сільську культуру, шароварщину і неспроможність українців виробляти модерний продукт. Такий напрошується висновок. А солов’їна може остаточно маргіналізуватися, асоціюючись в обивателя лише із зарозумілою інтелігенцією чи войовничими націоналістами.

Також не забуваймо, що суржик завжди був знаряддям кремлівської пропаганди в контексті злиття мов, тези про один народ та іншої дурні. То чи маємо ми право робити контент, який так чи інакше грає на руку ворогу?

Ще про виховний фактор. Ми маємо власний приклад ефективного впровадження мовної політики у сфері кіно. Пригадаймо середину нульових, коли вітчизняний кінопрокат перейшов на український дубляж. Скільки було крику на кшталт «ето нєвєзможно смотрєть (слушать)», але через рік-два переважна більшість громадян не просто змирилася, а полюбила україномовний фільм! Причина проста: новостворена мистецька індустрія дубляжу видає дуже якісний продукт, залучаючи найкращих філологів і акторів.

Тепер уявімо серіал «Спіймати Кайдаша», знятий вишуканою мовою з ненав’язливим вживленням у діалоги сучасного сленгу і діалектизмів – його б на цитати розібрали. Тим більше Нечуя-Левицького ми цінуємо не лише за сюжет, а за багату українську мову. Це не відповідає нинішнім реаліям? Так, не зовсім, але йдеться про мистецтво, художній твір врешті-решт.

Наш кінобомонд в основному російськомовний. Багато хто з режисерів, сценаристів, акторів навчався і жив у Росії, довгі роки працював там, тому їхнє уявлення про українське кіно і нашу дійсність своєрідне і не позбавлене тих стереотипів, про які ми говорили вище. Автори нібито використовують суржик, щоб надати серіалу реалістичності, проте насправді лише догоджають невимогливому глядачеві.

Водночас український шанувальник кіно хоче побачити на екрані не лише своє відображення. Він інтуїтивно шукає приклад для наслідування, якийсь ідеал для себе, і модерна українська мова з уст улюбленого героя була б найкращим мотиватором на складному шляху повернення до рідного слова.
jaroslav.sumyshyn
Jaroslav Sumyshyn

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації