У "Guns N" Roses", якими ми захоплювалися на початку 90-х, була пісня під назвою "Civil war". Вона не належала до топових композицій групи. Слова – взагалі викинути і забути, такий собі симбіоз лівацьких і пацифістських поглядів. Проте, завдяки специфічному виконанню соліста гурту Аксела Роуза і його оригінальним вокальним даним, зокрема пронизливому голосу, мотив цієї пісні, як і певні асоціації, залишилися в пам'яті...

Вперше я згадав про цю композицію лютому-березні 2014 року, коли ми були за крок до громадянського конфлікту. Не того, про який вже шість років товкмачить ворожа пропаганда, а справжнього. Спогад виринув абсолютно несподівано, бо років двадцять я пісню "Civil war" не чув.

Запах громадянської війни стояв тоді на країною, і моя підсвідомість дістала з пам'яті умовний образ такої загрози, давно забутий символ юнацького захоплення. Згодом на країну чекали непрості випробування, але сморід цивільного конфлікту поступово розвіявся. Як виявилося, ненадовго.

Ледь відчутний, вже призабутий запах знову повис в повітрі відразу після першого туру президентських виборів, коли стало зрозуміло, що несистемний кандидат ви́грає перегони. Хіба важко було передбачити, що людина, котра абсолютно далека від будь-яких національних цінностей, вихована в радянській парадигмі і є частинкою російського культурного простору рано чи пізно почне здійснювати кроки, близькі їй світоглядно. Додайте сюди неосвіченість і непрофесіоналізм, військовий тиск з боку агресора, і маємо абсолютно прогнозований розвиток подій у сфері зовнішньої політики.

25 березня на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську мало відбутися підписання рішення про створення так званої консультативної ради з представниками ОРДЛО. Захід нібито-то перенесли через сплеск пандемії, але питання залишилося відкритим. Нинішня українська влада навряд чи відмовиться від політики умиротворення агресора і пошуку миру за будь-яку ціну, бо це її ментальна сутність. Рано чи пізно критична маса таких кроків викличе ланцюгову реакцію, тобто протидію з боку активної меншості, яка, згуртувавшись, може стати грізною силою.

Також не забуваймо, скільки наших громадян не сприймає української України і в той чи інший спосіб готові сприяти реваншу. Варто лише погуглити відповідні спільноти в соціальних мережах, волосся стає дибки. Зелена влада буквально надихає проросійське населення до більш активних дій. Якщо цю соціальну групу мотивує і підтримає наш сусід, в чому годі сумніватися, матимемо частину суспільства, яка готова на ділі допомогти президенту в боротьбі з войовничою меншістю.

Президентська команда, граючи на руку ворогу, системно наближає громадянський конфлікт, і його запах чути чим далі дужче. Натомість плебс, який поза політикою, як завжди живе своїм життям, навіть не підозрюючи, що держава стоїть на краю прірви внаслідок некомпетентних дій влади і майбутніх наслідків COVID-19.

Обиватель не переймається. У перший тиждень карантину в київських парках – тьма народу. Люди гуляють, спілкуються, розважаються. Малеча, збиваючись у зграї, грається на дитячих майданчиках. Пересічні громадяни не відчувають елементарної загрози і не здатні зазирнути на крок вперед, не кажучи вже про якісь складні матерії: можливий громадянський конфлікт, його наслідки, майбутнє країни тощо.

"Мені не потрібна ваша громадянська війна", – співав Аксел Роуз, наголошуючи на тому, що його герой перебуває поза конфліктом і засуджує його. На жаль, українська дійсність відрізняється від композиції "Guns N" Roses". У разі реалізації трагічного сценарію, ми не зможемо відмежуватися від цієї біди, лише спостерігаючи за розвитком ситуації. Ми є безпосередніми учасниками подій, навіть ті з нас, хто про це не здогадується…