Йшов 2018 рік. Икс-мерам деякіх міст НАРОДНИЙ суд, в рамках амністії та каяття, врешті дав дозвіл на обіймання деякіх посад.
Ристорація в цинтрі міста. На двирях табличка : " Ласкаво просимо !" і "Бувшим чінушам та єнчим паскуцтвам того роду, вхід забронений" ! Три икс-мери сидєт в пивниці тої, знаної колись, ристорації і згадуют події такого нидалекого двітишчішіснайцітого року :
— Памітаїш, Тарасе, тоту маршрутку, з фанерними вікнами і газовов горєлкою всиредині. І їздили люде, ніхто сі ни жалів, курна, всі раді були шо хоч їдут, а не йдут ! Ни то шо типерка — шофир кондюк віключів на штири мінути, би на чьоколяду дітьом зикономити, і вже ҐЄВАЛТ, дзвонят де тіко мож ! Навідкривали тих гарячіх ліній....
— Памітаю, Ігорку ! Я в тотій маршрутці типерка жию ? Горєлка тота мине зимов р'ятує. Добре, жи'м за тої кадинциї бруківку заникав на цвинтарі. То віложив'єм нев стежку до того буса.
— А я, браття мої нешчісливі, жию типерка в типлотрасі і згадую, як рури в місті клали. То були фист файні чєси. Добрішіми ми були. Їду си лєксусом по вулицє, див'юсі вісім хлопів шуфлями махают, аж з підскоком, а збоку икскаватор стоїт. Питаюсі чьо трактор стоїт ? А вни : — Солярку зикономим, курва, бдем мали на флєжку, телипню ! Фантастично приємні люде були. А ти, Андрійку, шо сумний, як ніби тибе знов мером вібрали ? На дзеґарок сі дивиш шопітнайціт мінут ?
— Та я, хлопакі, сі див'ю, би не пропустити годину, бо ми з Левком маїмо фільтри на озирі мінєти. Ви си тіко уявіт, вручну, шляк би їх трафів ! Тридетихнольоґії докола, а ми, мало, жи САМІ мусим хату біля озира розібрати, за адрис котрої тоті пєрдольоні дипутати мєстні проголосували, ше й пішки шодень по три кільомитри намотуєм покі всі фільтри помінєєм. Раньче дійсно люде порєдніші були. Нима віходка, пішов під дериво, посцєв і вся проблєма. Нє, типерка їм ше й брудне біде у міськім тулєті вочи разит !
— Ну так ! Води по півроку люде ни мали і шо ? І нич. Ніхто навит сі ни шкробав у потилицю. Всім всьо пасувало ! Типерка навит у міську раду перистали ходіти. Всюда вайфай, блютус, тридетихнольоґії, асвальт, бруківка... Навит порєдного болота ни найдеш. А тодий було люкс : йдеш си, під ногами провдиве багно чвакає, люде. В деяких місцях мало не по єйці було. Рамантіка. Ґумакі мав на всі віпадкі життє. Чи то до склепу піти, чи на роботу, чи до ристорациї...
— А памітаїте, як мож було фірму із тишчугривиньовим рахунком відкрити і оформити на ню мільйонне замовлиннє ? Типерка так нима. Мусиш про кажну копійку доповісти і досвід роботи мусе бути.
— Та так. Типерка і на порєдну роботу ни бирут без досвіду. Добре, жи я перед тим, як в бурсу вступіти, троха в мами у дитєчім садочку дворніком числивсі, то типерка з роботов проблєм ни маю.
— Люди цілком нагліст втратили. Хати на наших землях повібудовували, а я в наметі коло озира жию. По пивницєх мусим сі ховати, га ? І ходят, сі шкірят на всі зуби і карійоси. Особливо, як нас видят... Мо" тре риволюцию яку замутити, нє, браття ?
— Та де, хлопакі ? Лишітсі тих думок. Нич з того не війде. Наразі ! Стрінемсі там де шодень, в церкві, нє ? Отець обіцєв, як всі дрова порубаїм, ґречкі з молоком на вичерю зварити. Бо Прокурор з Суддьою ни дают ради з тим деривом...
Завше ваш, Яків Кутовий.
PeSe. Так ми сі здає, люде, жи я не в тім світі сі вродив, але саме в нім, певне, вмру !
