Шедевр про шедеври.. Унікальна робота. Перечитавши «Муки і радості» Ірвінґа Стоуна, переглядаючи деталі робіт Мікельанджелло в бібліотеці мистецтв, думав, що знаю про атмосферу Італії часів Відродження краще за інших (÷ музичні твори Вівальді, Гайдна, Паґаніні..) — а тут ще глибше і жорстокіше дно, і ще вищі вершини..
https://youtu.be/Jk_HwQeiqjs?si=TdbhuCU_oTaomtNV
Тепер починаю розуміти, чому ми не бачимо інших світів: бо справжні цивілізації розвиваються в глибину і не спішать «бараздіть прастори Всєлєнной». Витончена деталізація і вивчення мікроструктури свого світу, занурення в таємниці мікроструктури життя, досягнення вершин етики, естетики, моралі, виструнченість внутрішнього світу уяви і вподобань — і роботи над вдосконаленням оточуючої реальності — набагато вищі пріоритети, ніж розширення своїх занедбаних територій і подавлення силою більш розвинутого сусіда. Прикро мати під боком недавніх людожерів, схиблених на руйнаціях і катуваннях, деградованих виродків з тюремними пріоритетами, які не бачать «світу в людині», а відводять іншим роль «пікселя» у плоскій картинці своєї  гнилої уяви..
Така деталізація, якої досягнули автори і виконавці шедеврального 3D-проекту, вчить «ходити навшпиньки і трепетати» перед крихкістю життя і могутністю людського генія..
І все ж та крихкість і жорстка деталізація геометризованих споруд, включаючи дорогі «феррарі» і «буґатті», якось поступається перед гнучкістю і витривалістю пружинистого «живого м'яса».. Тут воно скороминуче і швидко псується, і його скидають прямо в ріку, і ріка гниє і смердить нечистотами, як стічна канава (що обурює естетів-меценатів, правителів Медічі, і вони спроваджують м'ясників куди-небудь подалі), — а тут його вивчають під мікроскопами і відкривають дивовижі взаємодії актиново-міозинових комплексів плавно ковзаючої «гексагональної структури» м'язових волокон — і дивуєшся, наскільки дешево воно нам дістається на холодильних вітринах, і що би ти пережив, якби тебе так порізали і пошматували на м'ясо, щоб зжерти, не відчуваши трагічного чуда твого розвитку і існування, твоєї уяви і пам'яті.. «Я знаю, що я нічого не знаю» як поклоніння і розпач перед величчю прекрасного і грізного багатовимірного багатомасштабного світу.. «Вилізти зі шкіри», прагнучи досягнути чогось недосягненного, — і зобразити свою шкіру на центральному фрагменті сикстинської капели — як контрасти реальної величі «дєянія» і внутрішнього стану «самоунічіженія»..
Щодо півсонних станів.. Першу половину фільму проспав, а друга таки вразила..

А ще не забуваємо, що тоді Марко Поло відкрив Китай — і в Італію (Геную, Падую, Флоренцію) попливли кораблями «тонкі еманації Сходу».. і що за версією трилогії Яна ("К послєднєму морю", 3-й том) краса портових міст Європи зупинила навіть грізних монгольських завойовників..