1 — дуже легка, яка вгадує твої думки і помагає себе змінити за твоїм бажанням. Ну. звісно, не так як в мусульманському раю — щоб смажені куропатки падали з неба і десятки гурій старалися тебе потішити і намило.. -стивити твою непереборну хіть (самі просилися трепетним прапором на твою щоглу завойовувати світи).. Але якось так — якщо ти її відчуваєш і знаєш закони Природи, відчуваєш, чого хоче і що може мікроструктура світу — її живі елементи, то вона і всі її радіючі пташки і співаючі писклявими голосами мікроорганізми в вазонках, — буде тобі співчувати і співрадіти і підкаже, як у кращий спосіб вчинити так, щоб було краще і їй, і тобі. І цей шлях резонансного співпереживання нічим не гірший райської поведінки гурій, тільки герой «завоювання світів» там не настільки птахожерний і мстивий, але вже трохи сублімованіший, розмаїтіший і щиросердіший у своїх пишних бажаннях
2 — помірно вперта реальність. Вона вже «знає тебе», тобто вважає, що «знає»: відслідковує твою поведінку, старається дещо передбачити, дещо спохабити і висміяти, трохи тебе під'южити, розізлити, бо їй «наравиться», коли ти злий і проявляєш обурення, агресію ("Смотрі — он злой!" — каже вона до подруги — і захоплюється своїм відкриттям), вона розказує жахливі історії про вбивства — і занурюється з азартним трепетом в детективні історії, і кровавий труп для неї — об'єкт, а не суб'єкт. Тобто вона може годинами круглесеньким ротиком і гарною дикцією розповідати про зниклі експедиції, які дійшли до людожерства, про генетичний аналіз замерзлого в Альпах трупа і відреставровані експертами обставини його життя і його загибелі — і своїми великими круглими очима і непідробним азартом збирати чималу аудиторію співчуваючих її детективному захопленню, "влізлих в печеру" її затаєного зачаєного спостереження, і такого "морозного трепету", ніби ти з-під ковдри підглядаєш за монстрами в темній кімнаті і палець за палець закладаєш, і шепочеш "чік-чірік домік", щоб вони тебе не помітили, не розкрили і не зжерли. (Ну майже як "козаки-характерники", які могли "напустити туману" і прикинутися нічим не примітним чагарником перед численними ворогами, щоб ті протупотіли мимо і їх не відчули.. Або як ті діти з фільму "Після Землі" ховалися під скляним ковпаком перед людожерним сліпим монстром, щоб не видавати йому свої "еманації страху", але самі крізь скло все бачили і старалися навіть не ворушитися і не дихати..).. Правда, в таких ситуаціях трохи відчувається награна театральна фальш, ніби монстри тобі підігрують, як батьки перед відомо де захованим чадом, але вголос кажуть, що не знають і не бачуть.. Тобто тобі наперед дають фору і "індульгенцію недоторканності", ніби ти тут не учасник, а лиш невидимий підглядач-спостерігач з іншого світу, і тому тобі після пробудження трохи соромно.. Але все одно ти "приймаєш гру" — і продовжуєш занурюватися (в такому амплуа) в детективи, не вникаючи у справжні переживання їх героїв.. Ніби наперед покладаєшся на "доброго дядю", який прикидається хорошим — в силу об'єктивних обставин (що його можуть "засікти") — хоча насправді хоче тебе згвалтувати і з'їсти.. А ти, знаючи його наміри, насолоджуєшся "прєдвкушенієм" шорсткої ласки хижого звіра у своєму тілі — і пофіг, що буде далі,.. — чому вони так безсоромно безборонно і безстрашно йшли "добровільними жертвами" у смердючу Змієву печеру (вишукано-гостро смердючу — з феромонами неземних переживань і задоволень перед "перельотом душі в інші світи").. Такі от азартні забави тої другої, помірно впертої і прикольно хижої реальності, приперченої вельми гострими відчуттями.
3 вид — затято-вперта. Вона заманює тебе, як муху до липкого меду, в ній можна все і без міри — але потім доводиться за все платити, як у Роберта Шеклі в "Коє-што задаром" (вічне житттття і бездоганне здоров'я) — але кирку в зуби і "потіхоньку кірочкой не спєша" десь на краю галактики, в богом забутому кар'єрі видобувати каміння для численних замків, замовлених колись для себе дорогого — в недоступних горах і на дні океану, і ходити в тягучій липкій павутині визбирувати перли і мушлі для шелестячих прикрас на пеньюарах і платтячках-пачках твоїх колишніх балерин, покликаних для соковитих втіх на терасах у тих палацах, де відчувався запах нечуваних тропічних квітів і свіжий лагідний бриз океану. Жити спогадами і уявою в нудних вічних каменоломнях тобі ніхто не завадить.
4 — курвива Реальність, де вже всі монстри і всі зомбі все про тебе знають, а піпікнеш, зробиш необачний крок, помилку вправо чи вліво — і воно воно відбивається каскадом "позитивного зворотнього зв'язку" на всіх твоїх майбутніх і минулих переродженнях.. Схоже на помсту з "паралельних реальностей", де в тебе раптом появляються шрами, відпадають пальці, руки і ноги, і не встигаєш доповзти до рокованих дверей, щоб тебе нарешті прикінчили.. Схоже до японського крихкого нетривкого світу, до останніх (пардон, "крайніх") нечуваних насолод перед вічними муками, — до тряского вишуканого підземелля, де треба ходити навшпиньки і не можна навіть тупотіти по підозі, тільки м'яко ковзати, як по льоду, ідеально гладкими і слизькими поверхнями, — бо кожен твій звук і кожен здриг може спровокувати землетруси — і вся крихка витончена краса явного світу буде залита брудами цунамі, вирваною з-під землі магмою, — і все повернеться в хаос, і ти будеш частиною його злиплих безсилих безмірно страждаючих душ..

Так що краще вчіться ходити чи літати навшпиньки над ще живою травою, як та срібляста інопланетянка з фільму "Мовчання доктора Івенса" з Бондарчуком в головній ролі.. Добре, що є ще трава під ногами — священна животворяща трава, а не її замінник з порізаного паперу під вентилятором каюти над мислячим океаном Соляріса, щоб той шелест щось там смутно нагадував — шум вітру і  тривожний мерехкий шепіт ще живого лісу ..

П.с. "Сни на 7 число щасливі, але нікому не можна розповідати". Так що тримайте рот на замку і нікому не патякайте, що я вам тут понаписував.