Ще раз пояснюю для тупих, що таке 2Ж-системи, 2Ж-модель провідності, 2Ж-цикли: це коли щось потрібне нам береться з багатьох джерел, згалужується, проводиться одним стовбуром, очищається, збагачується, доводиться до стандартної якості — а далі знов розгалужується до багатьох споживачів, точніше — до їх «кінцевих елементів», спеціалізованих на мікро- переробці цього корисного потоку (це Ж1-половина). Далі — після його переробки і використання на мікрорівні — деяка не використана, не потрібна тут, а може й шкідлива частина продуктів переробки, тари і рештків використання знов збирається з кожного кінцевого елемента (від кожного споживача), згалужується, проводиться зворотнім Ж2-руслом — і розгалужується туди, де зворотній потік стає потрібним, приносить користь — як добрива, розгалужені на поля, чи як вуглекислий газ, який ми видихаємо, а рослини його споживають — нарощують з нього свою біомасу — і повертають нам чистий кисень для дихання і горіння.

Прямий Ж1- і зворотній Ж2-потоки утворюють замкнутий 2Ж-цикл і працюють, як вдих і видих, як артерії і вени, як прямий і зворотній потоки теплотраси, як вода і каналізація, їжа і добрива, як руда і пуста порода, повернута на місце.. Маєте звикнути, що 2Ж-наука, 2Ж-модель «подвійного дерева провідності» легко перескакує між мікро- і макро- — між масштабами клітинного організму мікро-масштабу і схожого багатоклітинного організму макро-масштабу. Її суть чи місія — в тому, щоб показати подібність, схожість організації життя на цих двох доволі віддалених рівнях, а саме організацію провідності прямих і зворотніх потоків, необхідних для кожної клітини (Ж1-потоків) і вироблених кожною клітиною (Ж2-потоків)
Все в живій природі так циркулює. Можна сказати, що 2Ж-система — то є елементарна система перерозподілу природних благ із зворотнім зв'язком. Вона працює на трьох рівнях чи поверхах провідності — речовинному, енергетичному та інформативному, і загальна схема, поділ на ядра, стовбури, розгалужені чи згалужені канали і кінцеві елементи мікро-операцій там всюди повторюється: ядра накопичують, помпують, перерозподіляють потоки, виконують буферну функцію, амортизують нерівномірність частот і об'ємів постачання і розподілу між різними середовищами (зовнішнім і внутрішнім, кореневим і гіллєвим), а кінцеві елементи (к.ел-ти, келти) керуються істотами чи рівнями життя дрібнішого масштабу і забезпечують частково свої потреби, а частково потреби над-організму, об'єднаного 2Ж-системами провідності

Далі слід розрізняти потік — і провідну структуру: як потік води — і русло ріки, трубу, канал, лоток, ринву, по якій вона рухається. Потік + його провідна структура = система. Система організації руху. 2Ж-система = подвійна деревосистема, де кожне із двох дерев має своє коріння і гілля. Коріння лежить у зовнішньому середовищі — більш дикому, агресивному, хаотичному; гілля — у внутрішньому — більш впорядкованому, геометризованому, захищеному від перепадів умов оточення — більш комфортному і окультуреному.
Можна сказати, що 2Ж-система об'єднує два середовища, організовує взаємообмін між ними, збагачує їх інґредієнтами, яких там бракує для повноцінного, повнокровного, багатого і різноманітного життя. Грубо кажучи, риба творить своє море, а людина — свою атмосферу. Стараючись не засирати своє оточення хаотично розкиданими продуктами життєдіяльності.
Тобто вже на елементарному рівні інстинктивних уподобань в природі закладений анти-ентропійний фактор: збирати щось потрібне в одне місце (згалужувати корисні потоки) — потім перерозподіляти їх (розгалужувати) туди, де вони можуть швидше засвоїтися і стати потрібними для інших рівнів життя, інших живих істот. Те саме — і з продуктами метаболізму: вони теж збираються (згалужуються) — і перерозподіляються (розгалужуються) туди, де із шкоди виходить користь, де зайве на одному рівні існування, для одних живих істот, — стає корисним на іншому екологічному рівні — для інших живих істот, які залюбки переробляють наші відходи у щось корисне, потрібне і цікаве.

То була елементарна екологічна грамота. Те саме — і з технологіями. Там працюють складніші багаторівневі каскади: уздовж процесу йдуть основні потоки, які формують кінцевий продукт, а впоперек — обслуговуючі потоки — аналоги вітру, дощу, сонця, птахів, комах, людей для рослинних організмів. В біологічних організмах обслуговуючими є потоки крові, лімфи, ліквору, в якому купаються нейрони, а основними — те, що виробляє кожен дерево-подібний чи кущо-подібний орган: продукти його «секреції». Організм весь вирощений з таких щільно упакованих органів чи залоз. Ще Лєонардо робив відповідні ілюстрації і писав: «тіло землі, на подобі тіл тварин, зіткане з розгалужень жил, призваних поїти і оживотворяти цю землю і її творіння.»
Бічні (поперечні) потоки різних відходів, шлаків, стружок — теж мусять кудись перерозподілятися і перевикористовуватися на супутніх технологіях. Коли в кузнях не було замовлень (особливо зимою) — я їздив по склорізних майстернях, збирав в них обрізки скла і робив кольорові ліхтарики. Вони залюбки віддавали, бо їм ще треба було платити за вивіз тих обрізків.
Коли якісь відходи накопичуються — горами тирси, териконами пустої породи, відвалами шлаку,.. — сам Бог велів щось з них робити. Так виникли тирсоплити, шлакоблоки, сади і ліси на місці зяючих проваллями — потім засипаних «пустою породою» відкритих кар'єрів..

Взагалі-то історично зворотні Ж2-півцикли утилізації вторсировини виникають з великим запізненням — часом на сотні років — вже після епідемій чуми, холери, віспи, інших страшних хвороб, які викошують значну частину населення.. А того мору можна було б уникнути, якби вони виникали раніше. Маю навіть підозру, що ковід-19 виник у відповідь на повторне проникнення курвивого наркотичного падла до керівних структур великої держави. Тоді як куріння тютюну на людях у розвинутих країнах давно заборонене як один із видів підлої хамовитої наркоманії, яка веде до байдужості, відстороненості населення і до деградації всього людського суспільства, бо розриває синаптичні зв'язки і робить з людини очерствілого затерплого цинічного нечутливого дебіла, емоційний інтелект якому не світить. Від надмірного курива 
(навіть пасивного) він стає тупим упиристим падлом і тягне в минуле — до примітивного допотопного Ретро. І страшно любить свої тупі ритуали, свої повільні магічно-маразматичні повтори.
Нема огиднішого абсурду, ніж абсурд публічного самозадушення — здихання на публіку, ще й обмазування її приторними шлейфами своєї здихлячої отрути..
Ще огидніше — що цей вампіричний акт (насильницького сповільнення своїх і чужих внутрішніх ритмів) у когось (у широкої публіки) асоціюється з «солідністю, значимістю, далекоглядністю, благородством,..» — хоча тут обманута психіка «широкої публіки» явно вкладає в позуючий манекен курвивого упира те, чого там нема: анімує, реанімує його тупо здихаючу зіжмакану опущену душу.. А він (курвивий упир) лягає «на поруки суспільства», бо йому так подобається: пісяти в ліжечко, срати в те, що інші їдять, — загиджувати отрутою свіже повітря, затикати Собою мертвим продихи чужих заряджених творчих душ.. Образ і сморід курвивого падла мимоволі фіксується в пам'яті навічно — як тупий недоречний абсурд, чужий для даного місця і часу. І тяжко роздавлює все добре, що там було (у світі уяви і внутрішніх ритмів) до зустрічі з курвивим падлом. Він на підсвідомому рівні породжує тривогу, непевність, муторне бермудне відчуття небезпеки невідомо звідки — а на свідомому ніби стискає амплітуду і збільшує частоту всіх внутрішніх ритмів — нервових, серцевих, тонусу судин, перистальтики кишок,.. а дихання взагалі припиняє: після ковтка курвивого шлейфу дихання переводиться в свідомий режим : дихати не хочеться (замість свіжого ментольного «натхнення» отримуєш помийне «зітхнення»), але щоб не здохнути — мусиш включати «режим еспандера»: працювати грудьми примусово.. І цей перехід до тюремного реалізму дуже вимордовує кожного ранку — і перше курвиве падло дорогою викликає тупе безвихідне прокляття: ХХХУДОБА КУРВИВА. Там навіть не ХХУ, а щось гидливіше, схоже на кацапське ХХЬІ (не хочеться псувати клавіатуру упирським шрифтом)
Така от вона, 2Ж-наука, невіддільна від курвивої наркоманії, котра у свій час її закопала. Тепер мусть нести на собі її мертвий панцир тупої впертої упиристої наволочі.

Ви не знаєте, скільки прекрасних живих світів, які чудові невтілені варіанти Реальності поховані під мертвими хамовитими тюремними скульптурами курвивого падла — тяжелезно позуючих, повзучих, «втомлених життям» пам'ятників вічної підлої курвивої пихи.. І воно, падло курвиве, продовжує чавити і винищувати, втоплювати в болотах хвороб і в каліцтвах війни ще живі свіжі кохаючі душі.. Бо йому похуй на життя — воно любить смердь. А життя — засирає, опльовує, обхаркує, стриже, сушить, труїть -- як швидко минучий одноденний непотріб..  «Ти життя не знаєш» — перекладається «ти не знаєш всіх цинічних підлот арроґантного, зверхнього, хамовитого, плюгавого курвивого падла, не захавав всіх ароматів його тюремної гноївки»..

П.с. Падло заразне: після «гласності» курвивих москалів, які поселилися в ізначально творчому тихому кварталі (тут цокольні півпідвальні поверхи віддавали під творчі майстерні: художникам, ткачам, архітекторам, ремонтникам велосипедів, ба навіть адвокатам і дошкільнятам під всякі підготовчі курси) — тепер «гласність» почали проявляти мами зі своїми чадами, інші переселенці (може й ті самі — за відлунням не чути смислу їхніх вигуків, але п'яному накуреному бидлу похуй: його трясе від власного гласного «Я», як собак від власного гавкоту в гірських ущелинах, які можуть годинами перегукуватися самі з собою, чи з мацкальським «бєзбрєжним» неумовкним бидлом: поки не відлупиш по морді, по зубах, по тупому черепу  - воно не притихне. Доводиться жити в навушниках, бо не хочеться бруднити руки і психіку об гидотну гнилу погань.. «Брєзглівость» по=мацкальськи навіть разючіше звучить, ніж «гидливість». А воно ще, падло, риється по окопах — і повзе, повзе, повзе, як епідемія, як «твердий шанкр сифилісу» по околицях отруйної помийної ями гнилої Рашки..

П.с.: хтось (тіпа Поярков) не вірить в екстрасенсів (надчутливих), а тут все просто: якщо тебе щось дусить, сушить, гнітить, кожного дня втикає мордою в одну і ту саму проблему, — а люди того не помічають (як мій старий говорив: «Аво мені нічо!», «Ніхто мені не закурить так, як я собі сам закуру!»).. — тоді ти мимоволі починаєш співчувати якимсь іншим істотам, які також потрапляють під прес байдужості і «викидання за борт», списування в «хворі чи божевільні», нікому не потрібні, як матеріал для виховання і придушення, вставляння в певні рамки (хіба «по мєлочам» — десь шось колись комусь підсобити): — ти будеш обминати мурах на тротуарі, будеш старатися не м'яти траву, а якось ступати в прогалини, пролисини між нею, будеш жахатися новобудов — сприймати як трагедію наступ Макро на мікро, Мертвого на живе: де жербонів якийсь струмок, били якісь джерела, була стежка в зеленій гущавині — вже насунули триметровий вал бруду, глини, битої цегли, обгородили залізним парканом і щось там будують: сейфи, коробки для пришельців «вищої раси», навченої жить попрощє: бабло, бухло, робота, сім'я — і його абсолютно не гребе доля придушених «аборигенів», вдавлених під фундамент його дорогої життєвої коробки.. А ти ще варитимеш йому якісь полички, стелажі — і мусиш переживати, щоб цяпки від фарби, іскри від болгарки чи зварки не потрапили на його вилизані під євро стіни і вікна.. 
Потім будеш згадувати причини: чого Іван кинув електроніку, автоматику — і пішов на архітектуру? — Бо там були 2/3 чи 3/4 — прокурені вояки після армії і після технікуму пром.автоматики, і їм та армійська муштра була як «мать родна», а Івану після муз. і фіз-мат. школи вона була впоперек горла. А ще савєццкая «старіковщіна» — може й не «буллінг» в сучасному розумінні, але така панібратська, хрипломорда, матросской походкой на всю ширину коридору чи тротуару.., а ще «воєнка» кожного тижня і пики пропитих-прокурених русскоязичних викладачів військової кафедри (Іван був в них «секретником» — збирав конспекти в чумудан і здавав в віконечко «на хранєніє», бо вважалося, що там дуже секретна інфа про склад армій США, ФРГ, про порядок вєдєнія боя, орієнтири на місцевості, всяке інженерне обладнання — нівеліри, теодоліти..) Треба сказати, що за 8 років «військової кафедри» (на двох факультетах) Іван поміняв три спеціальності: автомобільна справа, РЛС і геодезія. Вірніше, РЛС була на початку — на автоматиці, а вже архітекторів спочатку вчили автосправи, а потім геодезії ("рєкогносцировка на мєстності"). Здавали курсаки старому Конюхову аж в Бережанах. Назад верталися товарняком серед ночі, а Володька Шилан у відкритому вагоні під зорями всю дорогу декламував свої поеми в стилі Вознєсєнского і Євтушенка, перекрикуючи гуркіт заліза по рейках:

"Хто це вогонь в небеса виливає,
А по безмежно великих просторах
Диких коней збожеволіла зграя
Сивого пилу розкидує гори? - 

То диво-вечір уже наступив, 
Сонце червоне червоно заходить
В небі зустрілися зграї вітрів
й крилами креслять величні розводи..

Ти аж тремтиш, так вслухаєшся в тишу,
Чуються звуки тривожні-незнані,
Дивних співців тут посходились зграї -
Іскри, як німби, хтось тихо колише..

Чуєш — мов відгук далекої бурі, 
Диких стихій невгамовного герцю,
Звуки, мов стукіт у душі заснулі, -
.. — То моє серце!

Ватри горять.. Над холодними горами
Встала тривожно-незаймана тиша,
Іскри туман над багаттям колише
І розвіває нічними просторами.."

(Самий пік — наростаючий гуркіт, тупіт — вилетів з голови, але таки згадав..
У збірнику до 50-річчя того вірша нема. збірник — "Єдине, що ціню, — Свободу". Музика також була — з тремолом в стилі цимбального фламенко..)

"Розпали мені шандали
Високо-високо,
Щоб вогні від них шугали
І раділо око,
І мене тими вогнями 
Рука осіняла -
Твоя рука, Вседержитель
Вічного шандала!.."

(А цей уривок чудово ліпиться до Шевченкового "Заповіту" на верховинські цимбальні мотиви.. Колись мені життя врятував..
Не витримав Володька жалюгідності власного існування, — вкоротив собі віку ще у 88-му..)