Під час роботи над художніми творами мені цікаво повертати широкій аудиторії прикметних українських дійових осіб, незаслужено забутих історією.
До певної міри навіть не подобається ідея використовувати в художніх творах вигаданих персонажів. Маємо ж стільки людей, життя яких склалося так, що жоден драматург чи письменник не видумає краще.
Досить взяти хоча б документальні книги Романа Коваля, що базуються на спогадах та архівних документах. Там такі характери, такі долі, що можна знімати захопливі фільми або писати книги будь-якого жанру.
З іншого боку, за допомогою вигаданого персонажа можна об'єднати в одному творі десятки історичних осіб, і таким чином розповісти аудиторії більше важливих деталей, дати їй певне бачення епохи. Цей прийом дуже добре продемонстрований серіалом HBO «Рим».
У моєму романі «Циндао-Відень-Київ» багато українських історичних дійових осіб, є й представники інших народів. І про одного з них, а точніше, про шлях мого знайомства з ним, хотілось би розповісти окремо.
Все почалося з того, що випадково наштовхнувся на його прізвище. Враховуючи, що в романі фігурує австро-угорський крейсер «Кайзерін Елізабет», я потребував якогось офіцера з цього корабля. Задумував його збірним образом, без прив'язки до реального прототипу.
Але якесь ім'я було потрібне. І ось у спогадах німецького літуна Гюнтера Плюшова (що також увійшов до роману як персонаж) я побачив таке прізвище: Клобучар. Гаразд, підходить. Він мав з'явитися у двох епізодах, сказати кілька фраз – та й усе.
Проте коротка згадка у Плюшова інтригувала мене. По-перше, як його звати? По-друге, хто він за національністю? Це ж важливо для опису персонажа. По-третє, оригінально для 1914 року звучить фраза «екс-авіатор». Авіація тоді ж тільки народжувалась! Літунів усі любили. Чому людина вирішила покинути цю справу? Тим більше, крейсер «Кайзерін Елізабет» — морально застарілий та фізично зношений корабель. Там могли починати кар'єру зовсім молоді офіцери, або ж, навпаки, відправлятись на «почесну пенсію» ті, кому вже недалеко було до пенсії справжньої. Що там робив цей «екс-авіатор»? І останнє, як правильно пишеться його прізвище? Книга написана англійською, але написання прізвищ, принаймні Mullerskowski, явно схоже на німецьке...
У Плюшова є друга згадка про Клобучара, яка заінтригувала ще більше. Виявляється, вони з Плюшовим встигли за час облоги Циндао побудувати гідролітак-біплан! Ось тобі й «екс-авіатор»!
Я був заінтригований. В Інтернеті всі згадки «Клобучар» вели до Емі Джин Клобучар. Явно не те.
У австрійському дослідженні про кораблі часів Першої світової є доволі великий розділ про «Кайзерін Елізабет», згадується її командир — капітан другого рангу Маковіц, є перелік загиблих, серед яких два слов'янських прізвища, але немає Клобучара.
З опублікованих в Інтернеті документів австрійського морського відомства вдалося дізнатися, що лейтенант Віктор Клобучар служив у Циндао на «Кайзерін Елізабет».
Отже, ми вже знаємо, що його звали Віктор. Написання прізвища абсолютно інше, порівняно зі спогадами Плюшова, але, мабуть, Плюшов писав з пам'яті, а німцям слов'янські прізвища даються тяжко...
Подальші пошуки (з різними можливими варіантами написання прізвища) дали матеріали з хорватських, польських, чеських та угорських джерел.
Вдалося дізнатися що він хорват, його повне ім'я – Віктор Клобучар-Рукавіна фон Буніч (або, на хорватський манер, Клобучар-Рукавіна от Буніча). Роки життя: 1878– 1965. Він був сином австрійського генерала.
З такими даними шукати було легше, вдалося знайти навіть кілька статей хорватською, присвячених цій людині. І, слід сказати, писати було про що. Віктор Клобучар був засновником та першим командувачем австро-угорської морської авіації!
Але про все по порядку.
Він закінчив військово-морську академію у 1896 році. Служив на кораблях австро-угорського флоту. З 1902 року як спостерігач брав участь у польотах на армійських повітряних кулях.
Ідея польоту захопила його. Клобучар став ентузіастом цієї справи, отримав ліцензію керманича повітряної кулі (за номером 33! Тобто 33-м в Австро-Угорщині) австрійського аероклубу. Слідкував за новинами та відвідував авіашоу. У 1909 був у відрядженні у Франції, де вчився літати, але ліцензії літуна не отримав.
Після повернення вчився в австрійській авіашколі та у Франкфурті-на-Майні. Отримав ліцензію літуна № 26 австрійського аероклубу.
У 1911 році Віктор Клобучар взяв участь в авіаперегонах «Коло Британії» на приз газети «Дейлі Мейл». Ті, хто дивився фільм 1965 року «Повітряні пригоди» («Ці чудові чоловіки на їх літальних апаратах"), не помилились: ця гонка була одним з прообразів сюжету фільму.
Віктор Клобучар летів з лейтенантом Біером на літаку "Таубе" (Ось чому він у спогадах Плюшова: дає свою оцінку ситуації, Плюшов у Циндао також літав на "Таубе").
Австрійськім літунам не дуже щастило. На першому етапі гонки вони мусили повернутися через проблеми з пропелером. (Про подібні проблеми вже в Циндао згодом напише Плюшов.)
На другому етапі їх підвів двигун, і вони мусили зробити аварійну посадку.
На третьому етапі — також аварійна посадка, в якій Біер травмувався, і Клобучар мав продовжувати сам. Але вони втратили дуже багато часу і змушені були визнати свою поразку.
Тим часом, у 1910 році командувач австро-угорського флоту наказав створити експериментальний підрозділ морської авіації.
Командиром підрозділу було призначено Віктора Клобучара. Спочатку австрійці намагалися збудувати власний гідролітак. Але процес затягнувся. Клобучар подарував флоту власний літак "Фарман", який при перевезенні з Франції було пошкоджено. З нього також намагалися зробити гідролітака. В пошуках необхідної для австро-угорського флоту техніки Клобучар замовив у франко-британської компанії літаючий човен, який став восьмим літаком австрійського флоту.
Маючи кілька моделей експериментальних літаків, Клобучар здійснив перший політ зі зльотом з води в австрійському флоті. Також взяв участь у першому груповому польоті над Адріатикою.
За його керівництва було створено школу морських літунів, школу техніків. Він обґрунтував та розпланував систему базування австро-угорської морської авіації та створив декілька авіабаз флоту.
Так продовжувалося до 1913-го року. У цьому році адмірала графа Монтекукколі на посаді командувача флоту змінив адмірал Антон Гаус.
Тут джерела дають різну інформацію. Згідно з офіційними, після нещасного випадку (дві аварії літаків, де він травмувався) Віктора Клобучара перевели в технічний комітет у Пулі, головній базі флоту, а звідти – артилерійським офіцером (його перша морська спеціальність) на "Кайзерін Елізабет".
Інше джерело повідомляє, що він опинився на палубі старого крейсера через непорозуміння, пов'язане з заміжньою жінкою.
Неофіційні джерела описують його суперечку з новим командувачем з приводу ролі авіації у діяльності флоту, яка закінчилася образливими висловами на адресу адмірала.
Цей варіант виглядає більш реалістичним, бо відправка на застарілий корабель в колонії фахівця з таким досвідом виглядає вкрай нелогічно. Тим більше, що Клобучар інтересу до авіації не втратив: як уже згадувалося, вони з Плюшовим будували гідроплан під час облоги Циндао.
Після повернення з японського полону у 1920 році він вступив до флоту Югославії, де став начальником морської секції генерального штабу, потім командував крейсером "Далматія".
У 1931-му році вийшов у відставку. Далі займався громадською діяльністю. Був автором книг та статей на морські теми.
Ось така цікава людина! А я збирався обмежити його кількома словами у двох епізодах! Стало навіть трішки соромно. Я добре подумав над тим, яких життєвих поглядів мала триматися така людина, – і його роль у романі "Циндао-Відень-Київ" була значно розширена.
Одна із хорватських статей про Клобучара завершується жалем з приводу того, що ім'я такої неординарної людини жодним чином не вшановано у Хорватії.
Таким чином, його поява в моєму романі стає триб'ютом дружньому хорватському народові.
Роман "Циндао-Відень-Київ" можна замовити на цьому сайті.
Попередні матеріали, пов'язані з темою: