В Україні поширена думка, що гібридна війна виникла в 2014-му році як результат втілення на практиці теоретичної доктрини начальника Генштабу ЗС Росії Валерія Герасимова. Хоча сам термін, як і його суть, були описані раніше, і геть безвідносно Росії. Про це можна прочитати тут.
Тим не менш, Росія і до 2014-го року часто використовувала елементи гібридної війни. Цей метод сучасна РФ успадкувала від СРСР, а той ще від Росії царської. Щоб далеко не ходити за прикладами, давайте поглянемо на ХХ сторіччя.
Була така історія, яка отримала назву «концесії на річці Ялу». В кінці ХІХ сторіччя російський купець з Владивостока Юлій Брінер (між іншим, дідусь голлівудського актора Юла Бріннера, названого на його честь) придбав у корейського уряду концесію на лісозаготівлю. Вона охоплювала землі уздовж річки Ялу, від Жовтого моря до Японського, тобто вздовж усього кордону Кореї та китайської провінції Маньчжурія.
В рамках експлуатації багатств цієї території концесіонер мав право будувати дороги, телеграф та організувати річкове сполучення. Ну, і, звичайно, завезти туди свою робочу силу, щоб будувати необхідні споруди. У 1901 права на концесію були придбані «Російським лісопромисловим товариством», за яким стояли представники царської родини.
Треба зазначити, що від самого початку ця історія не була зовсім комерційною. В Росії близькими до царя були люди, які мріяли про створення Жовторосії, з китайських та корейських територій. Тим часом, Японія також розглядала Корею як об'єкт своїх інтересів. Більше того, у 1895 році вона виграла війну з Китаєм, одним з результатів якої стало фактичне проголошення незалежності Кореї від Китаю, а по суті – утворення в Кореї уряду, що перебував під сильним впливом Японії.
Розуміючи, що воювати з Росією непросто, японці намагалися домовитись. У 1896 році між країнами був підписаний договір (з секретними статтями), що передбачав можливості військового втручання з обох боків. А за кілька місяців Юлій Брінер отримує свою концесію.
В цей період розпочинається захоплення європейськими країнами територій Китаю, зокрема, провінції Маньчжурія та порту Порт-Артур Росією, провінції Шаньдун та порту Циндао – Німецькою імперією (про Циндао докладніше тут).
Як писав у своїх спогадах один із авторів тодішньої далекосхідної політики Росії С.Ю. Вітте: «... За кілька років до захоплення Квантунської області ми змусили піти звідти японців і під гаслом того, що ми не можемо допустити порушення цілісності Китаю, уклали з Китаєм секретний оборонний союз проти Японії, отримавши через це вельми істотні переваги на Далекому Сході, і потім зовсім скоро самі ж захопили частину тієї області, з якої змусили Японію після переможної війни піти....„
Отже, причини хвилюватися щодо долі Кореї в Японії були.
Як пише той же Вітте:
«... Щоб заспокоїти Японію, 13 квітня 1898 р. було укладено угоду з Японією, в якій ми явно віддали Корею під домінуючий вплив Японії. Японія це так і розуміла і до пори до часу заспокоїлася. Якби ми цю угоду виконували достоту, як за літерою, так і за духом, тобто віддали б Корею повністю впливу Японії, то немає сумніву, що на довгий час встановилися б миролюбні відносини між Японією і Росією».
Але «Російське лісопромислове товариство» ввело на територію Кореї під командою кадрових офіцерів кілька сотень вояків зі знятими знаками розрізнення як «лісорубів». Тому що, як писалося в доповідній царю:
«Для Росії ... майже винятковий вплив японців у Кореї очевидно був би небажаним. Було потрібно отримати для Росії такі великі приватні комерційні інтереси в Кореї, захист яких дав би нам право втручатися в корейські справи і, тим самим, встановити противагу японському впливові».
«Лісоруби» почали будувати військову інфраструктуру, японці це сприйняли як порушення угоди. Розпочалися перемовини, де Росія, з одного боку, не визнавала порушень, з іншого – вимагала розширити свій вплив у Кореї. А закінчилося все російсько-японською війною…
У 1912–1913-му роках на Балканах відбулися дві війни. У першій Балканські країни майже витіснили Туреччину з європейського континенту, у другій же переможці пересварилися, і Болгарія втратила свої нові завоювання.
На відміну від 1876 року, Росія не вербувала і не відправляла «добровольців» масово. (Про штампи російської пропаганди ХІХ сторіччя я писав у своєму оповіданні «Добровольці»).
Офіційно посилалися санітарні загони, пароплави для евакуації поранених… Проте окремі військові фахівці, яких бракувало на Балканах, відправившись у відпустку чи звільнившись з лав збройних сил, вирушали на фронт. Росія намагалася бути арбітром серед слов'янських країн, тому не зацікавлена була у явній допомозі комусь одному.
Але повністю поняття гібридної війни відчули на собі саме ми, українці, у період 1917-1919-го років. Події того часу настільки збігаються з тим, що відбувалося у 2014-2015-му, що стає зрозуміло: росіяни, на відміну від нас, добре вчили нашу історію. І робили з неї висновки.
Продовження – у наступному матеріалі.
Як розпочиналася збройна боротьба в Києві у 1917 році, можна прочитати у романі «Циндао-Відень-Київ». На нього вже відкрито передзамовлення.
Інші дописи по темі роману:
В пошуках загубленого авіапарку
Шевченко, календар, обітниця
Українці, море ... і «Кайзерін Елізабет»
Далекосхідний Гібралтар кайзера