Іван Порало
к. філос. н.,
дослідник інформаційних/цифрових відносин,
дослідник проблем верифікації публічної інформації
Якщо більш-менш уважно слідкувати за публічною діяльністю Центрвибіркому (ЦВК), можна побачити тривалі «пологи» з певним результатом. Серед ТОП-”немовлят":
- розроблений та впроваджений Виборчий кодек України;
- пошук засобів боротьби з "двійниками" (кандидатів, які дублюють ПІП відомих інших кандидатів, з метою введення виборця в оману);
- експериментальне запровадження ПК-програми (на флеш накопичувачі) для формування електронних протоколів з метою уникнення людського фактора у підрахунках виборчих бюлетенів (яка імітує певні функції Екселю, й вочевидь являє собою просту переносну локальну базу даних з інтерфейсом для вводу даних);
- розробка (з представниками Фейсбук) засобів боротьби з політичними фейками та випадками недоброчесної політичної реклами тощо (вочевидь єдиним каналом урядової комунікації залишається ФБ, а вітчизняний політематичний інфопростір так й не побудовано, й навіщо, нехай контент збирається з всіх інфосмітників й циркулює між голів з позначкою ФБ).
Окрім того, часто проводяться зустрічі з міжнародними представниками щодо залучення іноземного досвіду з модернізації та цифровізації виборчого процесу в Україні; на передодні 8 березня раптом виникла ініціатива актуалізувати питання гендерної рівності у політичних партіях, які висувають своїх представників/ниць у народні депутати тощо.
Не вдаючись до критичного аналізу діяльності ЦВК з початку 90-х років минулого століття до 2019, варто оцінити, що лише нещодавно, їхній офіс почав проводити доступну публічну діяльність й звісно це великий +. А отже, за результатами відповідної активності за останній майже рік вочевидь, що ЦВК за майже 20 років врешті себе "народила" (аутопоезис — сам себе створюю). Й звісно, як будь-яке "немовля" ЦВК починає вчитись ходити, говорити, здобувати освіту (це взагалі дуже госте питання у його середовищі, дивлячись на регулярну діяльність перевинайдення, оскільки чомусь ЦВК ігнорує накопичений досвід, який обійшовся у мільйони, умовно, гривень починаючи з 90-х років).
Це добре, позитивно, але для державного бюджету дуже вартісне "дорослішання". Але я не про це. Розгляд цього питання окрема книжка доцільності, компетентності, відповідальності, наступності й врешті головного сенсу освіти — використовувати попередній досвід поколінь, щоб прискорити процес власного пізнання та реалізації.
У моєму полі зору питання самих політичних виборів й підкреслюю без впровадження іноземного досвіду, а пошук верифікованих внутрішніх можливостей виходячи з унікальних ідентичностей України:
Як врази здешевити, мобілізувати політичні виборив Україні не на шкоду безпечності, достовірності й оперативності
Як то кажуть, питання на мільйон, а у нашому випадку:
"Як повідомили у прес-службі ЦВК, рішення було ухвалене на засіданні у п'ятницю, 3 серпня. Загальна сума витрат, запланованих на наступний рік, становить майже 4,8 мільярда гривень. На проведення виборів президента в бюджет мають закласти 2 мільярди 354 мільйони 880 тисяч гривень, на проведення парламентських – 1 мільярд 949 мільйон 620 тисяч гривень. На місцеві вибори з державного до місцевих бюджетів виділять 247 мільйонів 11 тисяч гривень" (ТСН, про 2019 рік)
Дивлячись на потуги ЦВК, вся цифровізація звелась до скороченої версії Екселю паралельно з паперовими бюлетенями й багатьох пафосних розмов. Сама діяльність ЦВК чомусь відокремлена від діяльності інших державних підрозділів, зокрема Мінфіну та Мінцифри (хоча остання нещодавно активувалась й долучилась, й навіть підготувала гарненький звіт про іноземний досвід, проведене в Україні дослідження, сформулювало план-стратегію, дорожню карту тощо)
Це я трошки у бік. На мій погляд діяльність Мінцифри дуже дивна. Водночас, начебто міністерство суттєво прогресу, а з іншого, спостерігається жага до репродуктивної діяльності — плодити числі розрізнені бази даних, сервіси; реалізовувати проєкти відкритих даних для користування якими слід платно вчитись (незрозуміло чому й навіщо, врешті це ж не смартконтракти, де використовуються мови програмування); розповідати про космічну складність проєкту Дія (база даних з мобільними додатками у якості інтерактивного інтерфейсу); ініціювати базу даних виборців з попередніми реєстраціями, дозволами; підтримувати операторів моб. зв'язку в отриманні ними ліцензій, надавати послуги у метро, літаках тощо. Залишається дуже багато питань щодо обрання пріоритетів діяльності, напрямів. Не зрозуміло на яких підставах здійснюється координація діяльності міністерства. Існує безліч того, чим необхідно займатись у першу чергу, а крім того не лізти у діяльність галузевих міністерств, достатньо виконувати їхні замовлення, й об'єднувати все до єдиної системи. Крім того, окремим питання є доступ громадян до інформації про них, що традиційно зберігається у державних структурах, численних серверах, комп'ютерах тощо.
Натомість, варто зауважити, що достатньо гострим питанням в Україні є довіра до збереження інформації (безпека інформації) державними службами. Й звісно, ця проблема знаходиться далеко за межами ЦВК.
Якщо подивитись виступи на конференціях та інших публічних зустрічах ІТ-спеціалістів, неодноразово можна почути сумніви щодо надійності захисту персональної інформації про громадян державним сектором. Так, зі спеціалістами важко не погодитись. Й тому, будь-яка нова реалізована ініціатива вже буде приреченою. Досягти високого рівня захисту інформації та довіри до сервісу майже не здійснюване завдання.
Репутація як основа довіри нарощується роками, роками перевіряється, вдосконалюється тощо. А тому, будь-який революційний продукт, який зможе запропонувати ЦВК чи кооперація департаментів, служб тощо буде сумнівною й вочевидь марнотратством.
Цікавим та бездоганним майданчиком міг би бути блокчейн (у публікації Політичні вибори в Україні засобами блокчейн, у 2018 році я його розглядав, крім того вимальовував картину справжньої цифрової демократії, коли громадянин України здатен скасовувати делеговані кандидату власні права приймати урядові рішення від його імені, а також аналізував двобічний канал комунікації між урядом, державними структурами та громадянином, що передбачав відповідальність урядовців та громадян у соціальному житті й діяльності). Але реалізація блокчейн-майданчика тривала й складна, до якої необхідно йти поступово. Натомість, розв'язання проблеми вартості та надійності нам потрібно "сьогодні".
В Україні, на відміну від багатьох інших країн світу, навіть розвинутих є одна електронна система, до якої випрацювалась довіра, і яка продемонструвала свою точність, оперативність та масштабність охоплення. Це верифікована система, що постійно вдосконалюється — електронний банкінг (фінтех), а його найкращий представник це Приват24.
Так, звісно, ми можемо скористатись Естонським досвідом чи іншим, але ВАРТІСТЬ, ТЕРМІН (до 10 років?), ДОВІРА. Ці окремі проблеми, які у комплексі для України неможливі найближчі роки.
Приват24:
- захищений, має двофакторну ідентифікацію;
- давно став брендом, а отже не потребує популяризації;
- має свій розвинутий мобільний додаток, паралельно працює й в інтернеті;
- передбачає не лише грошові транзакції, а й систему підтвердження дій, сервіс "кошик", розсилання користувачам текстових повідомлень, блокування карток і створення нових, враховуючи валютні;
- має широкий спектр послуг;
- є державним;
- має здатність до вдосконалення внутрішнього середовища без зниження рівня безпеки;
- здатний миттєво проводити фінопрації з високою пропускною здатністю;
- для розрахунку потребує у звичайних поширених терміналах;
- є хмарним сервісом;
- прив'язаний до фізичної особистості;
- сам Приватбанк видає цифрові підписи державного зразка, а крім того нещодавно був приєднаний до системи BankID НБУ.
Щодо перспективних можливостей: здатний реалізовувати можливості та завдання цифрового громадянства (надсилати повістки й підтверджувати факт ознайомлення з ними, передавати скарги й отримувати відповіді, захищати оригінальність документів, надавати миттєві адміністративні послуги, блокувати порушникам рахунки, підтверджувати особистість, зберігати документи про особу без ID-карток, надавати разовий доступ до певних внутрішніх сервісів, проводити перепис населення тощо).
Цифрова платформа Приват24 є фактично готовий інструмент для електронного голосування. Розглянемо для прикладу програму лояльності БонусПлюс.
Це окремий рахунок, який поповнюється через купівлю у крамницях з якими у банку є домовленість про програму лояльності. Кошти цього рахунки знімаються лише у відповідних крамницях.
Аналогічний підхід цілком можливо застосувати й для виборів:
- Для цього громадянину достатньо, мінімум, за одну добу відкрити собі кабінет у ПриватБанку (якщо такого немає).
- На передодні виборів в електронному кабінеті кожного власника, який має право голосувати, з'являється спеціальний рахунок-картка з відповідними відмітками та візуалізацією. На цю картку банк за ініціативою ЦВК відправляє одну неподільну електронну гривню.
- У транзакційних властивостях цієї картки є перелік кандидатів, яким цю е-гривню можна передати у дні проведення виборів.
- Після переводу "гривні", транзакція з'являється у кошику й чекає підтвердження. Додатково функцію "відправки" можливо забезпечити різними режимами: імітувати переведення, приховати, виставити таймер автоматичного переказу тощо.
- Після офіційного завершення голосування, всі не використанні електронні гривні автоматично переводяться на спецрахунок.
- Голосування можливе через: смарфон, ПК, банківські термінали під'єднані до сенсорних моніторів на спецпунктах.
При такому підході:
- автоматично та миттєво підраховуються голоси;
- кожен голос ідентифікований, супроводжується історією транзакції (іменний), тобто на умовному рахунку кандидата є перелік громадян, які делегували йому політичні права, а у кабінеті громадянина є історія голосування (час, день, ім'я кандидата, якщо голосування не було прихованим через певні причини);
- достатньо суттєво скорочуються видатки та людино-години на проведення виборів;
- виключаються помилки;
- неможливо використати голос померлої людини, оскільки її рахунки миттєво блокуються банком, після офіційного повідомлення про смерть;
- не має прив'язки до географічного місця перебування виборця;
- перелік виборців завжди актуальний й не потребує вточнень, пошуків тощо;
- отримати допомогу для відкриття кабінету, голосування можливо де завгодно від відділення банку до бібліотеки;
- немає потреби вчити голосувати, додатково щось роз'яснювати тощо.
Щодо регіональних виборів.
Перелік виборців має бути встановлений відповідно до державного реєстру постійного місця проживання особи. Відповідний перелік має створюватись регіональними Центрами надання адміністративних послуг й перебувати у динамічному стані.
Відповідно до заяв Мінцифри, на поточний час здійснюється об'єднання ЦНАП у єдину систему Вулик. Таким чином, досвід Молдови з проведення виборів серед невеликої кількості громадян без прив'язування їх до географічного місця перебування, нам не потрібний.
Висновки
В Україні існує фактично готова електронна система для проведення політичних виборів, реалізації цифрового громадянства, що здатна також за потребою архівуватись до блокчейну, бути прозорою тощо. Відповідного аналога (посилаюсь на видання "Банковский менеджмент") фінтеху як в Україні у світі майже не зустрічається.
Застосування інших підходів електронного голосування з дотриманням всіх вимог безпеки та проінформованості населення обійдеться у кошти, що цілком здатні викликати у країні дефолт:
- побудувати систему;
- навчити нею користуватись кожного громадянина, отримати підтвердження про ефективність навчання;
- поширити серед населення;
- роками перевіряти на безпечність й бажано за прохідну здатність;
- оплатити працю всім залученим у проєкт працівникам;
- підготувати правову базу;
- регулярно проводити ідентифікацію, звіряння виборців;
- приймати заявки на участь, на переміщення виборців в інші місця голосування тощо.
Що там зараз у тренді ДУМАЙ, а ні це вчорашній день. Сьогодні більш актуально ВІДПОВІДАЙ
