IX. Про власність територіальних громад

Територіальні громади є частиною Українського народу. У власності територіальних громад: земля, природні ресурси на тій підставі, що вони є частиною цього народу.

Ось що говорить Конституція України:

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

Нагадаємо висновок попередніх розділів: органи місцевого самоврядування можуть тільки керувати майном територіальної громади, бо воно перебуває в загальній спільній власності жителів громади.

Державна власність – це загальнонародна власність, а держава має її охороняти й керувати цією власністю, в інтересах народу.

Комунальна власність – це власність територіальної громади. Тому потрібно, щоб особи-чиновники органів влади внесли у свої реєстри відомості про усіх власників громади (жителів, людей).

Якщо державу та територіальні громади оформляти як юридичну особу, то не Український народ і не жителі громади будуть власниками, а ці юридичні особи (дивись розділ про узурпацію влади).

Згідно Конституції України, у нинішній ситуації з юридичними особами органами влади, кожний громадянин безпосередньо мав би дати свою письмову згоду, про відмову від своєї частки власності на користь створеної юридичної особи під назвою «держава» чи «територіальна громада».

Але такого ніхто з нас не вчиняв!

Нині ж народ, вибираючи чиновників, наймає їх під певні повноваження, платить їм зарплату, щоб вони виконували волю народу.

Чиновники отримують «робоче місце» у системі власності, де власником є народ (жителі громади), але часто намагаються усе підім'яти під себе, під власні інтереси.

Висновок очевидний: державні та місцеві чиновники мають управляти активами народу, їх зберігаючи та примножуючи. Вони мають бути менеджерами контрольованими народом, яким народ платить зарплату за реалізацію народних інтересів.

X. Народ – власник, а не платник податків

Народ в Україні первинний власник землі, ресурсів. Він первинний реєстратор, і не може бути платником податків, зборів самому собі.

Це народу повинні сплачувати податки юридичні особи, які не є власниками власності Українського народу. Вони мають сплачувати за користування землею, ресурсами, державним майном.

І тут немає нічого дивного — держава Україна ж не платить податки сама собі. А держава Україна — це і є Український народ з територією, що носить назву Україна.

Кожний громадянин, як представник Українського народу, повинен одержувати, як співвласник власності Українського народу, на персоніфікований рахунок належні гроші. Ці гроші — плата юридичних осіб за користування власністю Українського народу, за користування загальнонародною землею, ресурсами, майном.

Це підтверджується не тільки Конституцією України але і Декларацією «Про державний суверенітет України».

ДЕКЛАРАЦІЯ «Про державний суверенітет України»

(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429)

В розділі «Народовладдя» вона установлює наступне:

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

В розділі «Економічна самостійність» вказано:

Народ України має виключне право на володіння, користування й розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, вода і інші природні ресурси, які перебувають у межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу й виняткової (морський) економічної зони, увесь економічний і науково-технічний потенціал, який створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки й використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів, а також платять податки в місцеві бюджети".

Декларація є основою для Конституції та законів України.

Відповідно до глави 2 "Економічна система" статей 10 і 11 Конституції Української РСР, яка діяла на момент прийняття Декларації "Про державний суверенітет України", було закріплено:

Стаття 11. Державна власність — загальне придбання всього народу. У виключній власності держави (загальнонародної власності) є: земля, її надра, води, ліси. Державі (народу України) належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві й сільському господарстві, засобу транспорту й зв'язки, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних і інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави".

З 13.07.1996 року, з дня набуття законної сили нової Конституції України, загальнонародна власність громадян Української РСР перейшла до власності Українського народу, громадянам України всіх національностей і власності територіальних громад, жителів сіл, селищ, міст.

Відповідно до Положення про паспорт громадянина України… з Постанови Верховної Ради України 26 червня 1992 року № 2503 — 12 "Паспорт громадянина України є документом, який засвідчує особу ВЛАСНИКА…України".

І тому логічним є те, що законними платниками податків в Україні є підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території України.

Вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів.

Тому що ці юридичні особи, на відміну від громадян України, згідно Декларації, не є власниками власності ні держави, ні територіальних громад.

А прийнята Декларація є основою для нової Конституції.

Тому частина 1 статті 67 Конституції України вказує "Кожний зобов'язаний платити податки і збори в порядку й розмірах, установлених законом".

Стаття 67 (п. 9). Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Стаття 67 (ч. 2). Усі громадяни щорічно подають до податкової інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

А обов'язок подавати декларації, необхідний для того, щоб держава знала, чи мають люди достатній життєвий рівень для себе й своєї родини (читай статтю 48 Конституції України. "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї що включає достатнє харчування, одяг, житло").

Якщо такого необхідного рівня немає, то така людина повинна одержувати від держави соціальну підтримку — доплату від держави з Держбюджету (читай частину 3 статті 46 Конституції України: "Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом").

XI. "Живий" суб'єкт права

Оскільки згідно статей 2, 5, 6, 13, 14 Конституції України Український народ, разом зі своєю власністю на національне багатство є державою Україна, а по статті 140 територіальна громада — це жителі, що проживають у певному населеному пункті, то держава (народ) і територіальна громада (жителі), або живі люди, "живий" суб'єкт права, можуть бути юридичними особами — "неживими, віртуальними" суб'єктами права.

Нагадаємо відповідні статті Конституції України:

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Проте виникає досить цікава колізія. Виходить, що держава (народ з територією), територіальна громада (жителі населеного пункту) — дорівнює юридична особа.

Абсурдними в цьому плані є поняття "власники держави", "власники територіальної громади", бо виходить що це якісь власники народу й жителів громади.

Вірніше було б говорити "власники (об'єктів) власності держави", "власники (об'єктів) власності територіальної громади", власності (об'єктів) власності народу чи жителів.

Такі власники не юридичні особи (віртуальні), а живі власники, що складаються із людей (громадян), вони держава Україна (український народ з об'єктами права власності народу, тобто територія України з живучим на ній народом).

Тобто, власником (об'єктів) власності держави й територіальних громад є не юридичні особи, а люди (громадяни), народ – які є "живі" суб'єкти права, на відміну від "віртуальних" («мертвих") юридичних осіб.

Уявіть, що територіальна громада — це жителі, а держава — це народ. То відповідно бачиш живих людей (по Конституції воно так і є), тоді постає абсурдність твердження, що територіальна громада й держава – це юридичні особи.

Стаття 80 Цивільного Кодексу .Поняття юридичної особи.

  1. Юридичною особою є ОРГАНІЗАЦІЯ, створена зареєстрована у встановленому законом порядку (755-15).

Стаття 91 Цивільного Кодексу. Цивільна правоздатність юридичної особи.

  1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно частини 2 статті 14 Конституції України, юридична особа змогла б мати землю, якби власник добровільно передав землю даній юридичній особі.

Але при цьому народ, громада (якби кожний співвласник погодився б на це; нагадаємо, що представницькі органи не мають по Конституції повноважень ухвалювати такі рішення від імені власника) сама позбавила б себе власності, то власником стала б юридична особа, якій передали дані об'єкти власності.

Нижче ще будуть подані докладні витяги з Цивільного кодексу України, які підтверджують сказане.

Проте, ще раз нагадаємо те, про що говорить Конституція України:

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

XII. Конституція України про власність Українського народу

Конституція України є документом, який підтверджує право власності Українського народу (громадян України всіх національностей) і територіальних громад (жителів – як частини Українського народу, які живуть на певній території України) на землю, ресурси.

Тому, державні органи повинні вносити (внести)у свої реєстри дані про власників (громадян, жителів) у відповідності до Конституції України.

Натомість, набагато простіше буде зробити ці первинні реєстри самим громадам, на основі того, що народ, жителі (територіальна громада) є первинною владою, і повідомити про такі вторинні органи влади.

Немає ніякої потреби створювати і юридичні особи (посередників), якщо усі громадяни (жителі), по Конституції України, є співвласниками (об'єктів) власності держави, власності Українського народу, власності територіальної громади, прямо і безпосередньо.

XIII. Реєстрація первинної влади

Реєструвати державу, територіальні громади в ній, як реєструються юридичні особи, немає необхідності.

Так само зайвою є реєстрація територіальної громади в обласному управлінні юстиції, як юридичної особи, тому що в новому КВЕД-2010 місцеве самоврядування відсутнє як клас (!).

Бо жодна юридична особа на території України не може (не має права) займатися питаннями місцевого самоврядування! Бо це є нестатутна діяльність (для юридичної особи) і перевищення службових повноважень (для посадових осіб)!

Згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", юридичні особи підлягають обов'язковій реєстрації у державних чиновників (у найнятих менеджерів, слуг).

Виходить, що народ (держава), жителі (територіальна громада), як господарі, повинні реєструватися у найнятих ними менеджерів, слуг-чиновників, що абсурдно по суті!

Проста логіка підказує, народ (як первинна влада) не повинен свої права, свою відповідальність, свою діяльність реєструвати у найнятих слуг-чиновників (вторинної влади).

До прикладу, коли ви наймаєте на роботу працівників, то не реєструєтесь у них же, як їх роботодавець?

І взагалі, як можна реєструвати первинну владу у вторинної влади, розуміючи, що вторинна влада не може виникнути (існувати), поки не організована первинна!

Інакше кажучи, чи можуть діти (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші реєстратори) народити (реєструвати) батьків (державу-народ, територіальні громади- жителів)!?

Держава–народ та її територіальні громади, як джерела первинної влади, самі є первинними реєстраторами!

Нам варто усвідомити головне, що ми, як представники народу і жителі (громад) – і є ПЕРВИННА влада!

Саме від нас залежить поява та існування вторинної влади. І ця вторинна влада повинна виконувати нашу волю (волю народу, жителів), а не навпаки – народ виконувати їх вказівки.

До того ж, немає необхідності ухвалювати й реєструвати статути громад у чиновників вторинної влади (менеджерів-слуг).

Також варто вернути увагу на те, що Конституція України не передбачає статутів для територіальних громад!

В Законі України "Про місцеве самоврядування" говориться, що певний статут може бути прийнятий представницьким органом громади (вторинною владою)!

Стаття 19. Статут територіальної громади села, селища, міста:

З метою врахування історичних, національно – культурних, соціально – економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста).

Тобто мова йде про статут передбачений виключно для представницьких органів громади (вторинної влади), а не для громади (первинної влади). Хоча у законі він називається "статутом громади".

Звідси висновок: територіальну громаду можна (варто) організовувати не на основі статуту представницького (вторинного) органу влади, а на основі договору між жителями певної території (власне носіями влади)!

XIV. Первинні реєстратори та реєстри

Оскільки по статті 5 Конституції України єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а по частині 3 статті 140 — територіальна громада, як частина цього народу, яка здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування, то народ (який складається з жителів – територіальних громад), як первинна влада, має всю повноту влади, владних функцій, і можливості навіть більші, ані ж вторинна влада (представницькі органи народу — влади), які зобов'язані виконувати волю народу.

Отже народ, жителі громад, в особі джерела влади, є первинними суб'єктами права, у тому числі первинними реєстраторами, які для свого ж порядку повинні вести свої реєстри по власності і по своїх представницьких органах.

Для початку, необхідна самоорганізація, розуміння того, що ми і є джерелом влади, власниками (об'єктів) власності держави, громади, а потому варто намагатись зробити первинні реєстри по власності (з інвентаризацією майна), по представницьких органах (з "інвентаризацією" штату органів).

Наприклад, жителі певного населеного пункту волевиявляються (проявлять волю), що вони джерело влади, і укладуть між собою договір територіальної громади та повідомлять про це представницькі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, що вони, жителі (громада), тепер здійснюють владу безпосередньо.

Тоді вони мають створити первинний реєстр власності територіальної громади з інвентаризацією майна (об'єктів власності громади) та повідомити представницьку владу про те, що громада — власник власності комунального майна, а представницькі органи лишень управляють таким в інтересах громади.

При цьому громада може (має право) створювати, реєструвати, свою місцеву міліцію, суди, прокуратуру, та вибирати в ці органи гідних людей, до яких є довіра у жителів. Таким чином показуючи, що народ (жителі), як джерело влади, є відповідно і первинним реєстратором.

Тому жителі громади можуть (повинні) скласти і вести первинний реєстр суб'єктів публічного права – самі себе реєструвати й реєструвати свої органи державної влади й органи місцевого самоврядування, у тому числі міліцію, суди, прокуратуру.

Для цього вони мають обрати собі народного реєстратора, якого вповноважать вести ці первинні реєстри власників, комунальної власності, органів влади, у тому числі своїх представницьких органів.

А у випадку рішення територіальної громади про створення свого органу представницької влади, народний реєстратор вносить його у відповідний первинний реєстр.

Саме такий реєстраційний орган має право на території відповідної громади, чи населеного пункту, здійснювати свої повноваження, надані йому даною територіальною громадою.

Якщо ж не зробити такі реєстри громад, то усі питання реєстрування на свій розсуд, на своє розуміння, будуть вирішувати менеджери з вторинної влади, тобто найняті слуги.

Висновок: нам самим потрібно стати реєстраторами, щоб кожний, а не хтось один, міг управляти життям людей.

XV. Принципові питання, якщо територіальну громаду організовувати у вигляді юридичної особи публічного права

Якщо територіальну громаду організовувати у вигляді юридичної особи, то виникає кілька надзвичайно принципових питань:

Якщо територіальну громаду можна було б організовувати у вигляді юридичної особи, то у який спосіб цій особі передавалась би комунальна власність від жителів даного населеного пункту — первинних власників даної комунальної власності?

У такому випадку потрібна була б згода кожного (!) жителя даного населеного пункту на передачу своєї частини власності цій юридичній особі з назвою "Територіальна громада" (згадайте приклад стосовно власності будинку, де є кілька співвласників – членів родини).

І якщо, навіть, подібне зробити одноголосною ухвалою на референдумі (бо рішення більшості членів громади не надає право розпоряджатися загальною спільною власністю всіх), тоді кожний житель позбавив би себе належної йому комунальної власності, а власником стала б юридична особа — "Територіальна громада", яка не являлась територіальною громадою по суті та відповідно до статті 142 Конституції України.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

До того ж у статті 141 Конституції України чітко зазначено, що тільки жителі (України, громад) беруть участь у виборах, а юридичні особи такого права не мають.

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради. Депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.

Висновок: по законодавству України — органи представницької влади (і інші суб'єкти публічного права) можуть створювати юридичні особи публічного права (і приватного права). Проте не юридичні особи створюють органи влади! Бо будь-яка юридична особа (публічного або приватного права) є суб'єктом лишень господарської (підприємницької) діяльності!

* * *

Конституція України: чому її не виконуємо? (частина перша)

продовження статті: Конституція України: чому її не виконуємо? (частина третя)

Бібліотека вільної людини

Джерело – видання "ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ", Україна, 2020 р.


Скачати брошуру "ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ" — https://drive.google.com/file/d/1olYXfn3NgKHtDuw3t3yQY5P9NlZ61Ihb/view