У неділю нардепка Анна Скороход дала своє перше інтерв'ю після нещодавньої смерті Антона Полякова, з яким її пов'язували близькі стосунки (за її словами, вони мали одружитися). В ефірі програми «Хард з Влащенко» на «Україна 24» вона заявила, що екс-нардепа вбили з політичних мотивів. 

Скороход також різко засудила хід розслідування, зокрема версію слідства про передозування наркотиками. За її словами, на шиї загиблого була борозна, що може вказувати на удушення. Також вона сказала, що до цього часу правоохоронні органи її не допитали.

Важливо звернути увагу на антураж, який супроводжував цю гучну заяву.

Перш за все, вдало підібраний час виходу інтерв'ю (неділя, інформаційне затишшя) для того, щоб досягти ефекту «бомби, що вибухнула» (чи вдалося його досягти в умовах посиленого контролю української влади за діяльністю ЗМІ – інше питання).

По-друге, місце виходу – інформаційний телеканал, що належить найбагатшій людині України Рінату Ахметову.

Останнім часом неозброєним оком стало помітно, як «Україна 24» різко змінила свою редакційну політику. На думку оглядачів, це сталося внаслідок позитивного голосування монобільшості та її дрібних союзників за закон проти олігархів (такий собі умовний вододіл). Частими гостями ефіру стали політики та експерти як з оточення Віктора Медведчука, так і Петра Порошенка – запеклих ворогів Володимира Зеленського по обидва боки ідеологічного спектру. Укупі з уже «традиційними» гостями ефірів телеканалу Ахметова – Арсенієм Яценюком, Володимиром Гройсманом, Юлією Тимошенко, Олегом Ляшком та іншими, які не шкодують нинішню владу своїми заявами, — утворилася така собі «гримуча суміш».

Це опосередковано вказує на те, що взаємини між Банковою та олігархом №1 – впритул підійшли до точки кипіння. Останній, схоже на те, вирішив гойднути човен і перейшов в інформаційний контрнаступ, надаючи слово невипадковим політикам і, про всяк випадок, тримаючи напоготові універсальну відмазку про те, що «канал не несе відповідальності за думки гостей, висловлені в ефірі». Нерядове інтерв'ю про нерядову смерть нардепа – частина цього плану.

По-третє, зміст розмови. Крім, власне, гучних заяв з приводу смерті Антона Полякова, Анна Скороход різко виступила проти політики президента Володимира Зеленського. Згадала вона і про офшорний скандал, заявивши, що мати офшори для президента  – «низько і принизливо». Також нардепка натякнула про те, що публікація цих і подібних матеріалів про статки президента з боку західних ЗМІ, — невипадкова. На її думку, це вказує на те, що до Зеленського зі сторони колективного Заходу накопичилося надто багато питань.  

Натомість вона позитивно відгукнулася про подальше політичне майбутнє екс-спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова, мовляв «за ним підуть люди», він «не може, а повинен» створити власну політичну силу.

Як бачимо, розставлені акценти (офшори Зеленського, партія Разумкова тощо) – невипадкові. Як і те, кому з акторів політики, що знаходяться за кулісами та смикають за ниточки, вони вигідні. Іншими словами, хто на чиєму боці і проти кого грає.

Правда, прикметно, що Анна Скороход, заявивши, що Полякова вбили «через політичну діяльність» не наважилася піти далі, прямо звинувативши владу (у широкому сенсі) в усуненні політичного опонента, хоча подібний висновок читається поміж рядків. Натомість вона наголосила, що має на меті з'ясувати, «хто вбив Антона, хто до цього причетний і за що» і що йти з життя вона не збирається.

Історія незалежної України нараховує безліч гучних політичних вбивств. На жаль, у переважній більшості їхнє розслідування закінчувалося нічим або майже нічим – за грати відправляли виконавців (у кращому випадку), замовників – ніколи. Тому, як би це цинічно не звучало, важливо не те, чи дізнається суспільство правду про смерть депутата, а до яких політичних наслідків ця правда (або її ілюзія) приведе? Простіше кажучи, чи стане нинішня справа Антона Полякова для Зеленського чимось на зразок справи Гонгадзе, якою вона стала для Кучми з відповідними наслідками (через акцію «Україна без Кучми» до Помаранчевої революції), таким собі «ефектом метелика»? І як її використають (чи вже використовують) олігархи та умовна опозиція, схиливши шальки терезів громадської думки у протистоянні з владою на свою користь?