Думав, сторіччя від жовтневого перевороту пройде мимо мене в плані реакцій на матеріали і думки, які далекі для мене ідеологічно. Але не втримався.

Спочатку, як у нас кажуть, один «мудрий хєрсонєц» написав плаксиву епітафію про сильну і могутню державу у стилі «какую стану просралі». Там цитати Сталіна про п'ятирічки, промисловість, безкоштовну медицину та інші блага комуністичного раю. Дивно бачити, але люди лайкають, коментують і в пориві ностальгії за молодістю, коли сонце світило яскравіше, трава була зеленіша і дівчата дивились інакше визнають: так, було краще. В пориві ностальгії автор написав трохи і до 7 листопада. Вітає зі святом, жалкує, що здав свій партійний квиток, і що його зрадили комуністичні вожді, а він їх – ні.

Не хочу переповідати ще кілька записів у фейсбук, які викликають гнів. Усі вони звернені до радянського минулого, яке після ситної вечері у теплій хаті згадується переважно безхмарним. Згадується тими, хто не застав (уникнув, не хотів бачити, знати) масових репресій тих, хто говорив більше, ніж газета «Правда». Ці люди з пієтетом ставляться до своєї великої радянської родіни. З таким же пієтетом вони й розтягували народні блага на початку 90-х. Тягнули хто що міг. Директори заводів – заводи, робітники – від болтів, гайок, проводів до запчастин убогих жигулів. Так велику і любиму родіну і просрали.

На фоні постів про те, що в ефірах уже нема симоненка і адама мартинюка промелькнула фотографія про зібрання відчайдушних пролетаріїв у Херсоні. Все такі зійшлися вірні ідеям комунізму кілька бабусь і дідусів. Комусь їх шкода. Мовляв, хитрі залишки партійних керівників збирають за гроші такі мітинги, а вони вірять у воскресіння ілліча і збираються. Не знаю, мені не шкода.

І от я натрапляю на матеріал Громадського радіо. Інтерв'ю Андрія Куликова з Петром Симоненком. Не більше, не менше. Чесно – шокований. Політична шкура, яка десятиліттями купувала голоси виборців прямо і маніпуляціями на минулому, шкура, яка при кожній нагоді ганьбить українську історію і українську політику своєю присутністю в ній – раптом впевненим тоном продовжує навішувати усім слухачам про «карательную операцию против Донбасса», яку Україна розпочала в 2014 році. Що, блядь? Серйозно?

Саме в часи, коли Україна продовжує війну з Росією, в тому числі через багаторічну присутність цього клоуна у ВР, усім нам так важливо знати думку Симоненка про фашиствующих молодчиків і вандалізм, який став обличчям України.

Я розумію, що є стандарти, різні сторони там і т.д. Але як можна давати слово стороні, яка апріорі не бачить Україну незалежною демократичною державою і не визнає агресії Росії? У мене реально горить від такої журналістики. Це не просто робити дурнів відомими. Це піднімання з могил явних паскуд. Здається, на фоні показової декомунізації атрибутів, у когось склалося враження, що комунізм у минулому. Масштабно – мабуть так. Але якщо загравати з його рупорами, обов'язково знайдуться ресурси для підняття їх прапорів і нових/старих лозунгів.