Сміття не зникає, коли пакети виносять з квартири. Міські звалища ростуть і коли громадськість виявляє під боком гори побутових відходів, проблему починають обговорювати. Людям хочеться знати винуватця своїх бід і пластик стає головним підозрюваним. Ми розглянемо шість головних міфів про пластик, щоб з'ясувати, наскільки громадська думка збігається з реальністю.
У XX столітті людство усвідомило, що більше не може нарощувати темпи виробництва споживчих товарів, не піклуючись при цьому про стан навколишнього середовища. Попри те, що екологічна повістка є однією з найбільш обговорюваних як на урядовому рівні, так і серед обивателів, люди як і раніше погано розбираються в нюансах промислового забруднення або перероблення відходів.
Ми використовуємо аргументи, справжнього значення яких не розуміємо: так відбувається і в суперечках про шкоду пластика. Але правдива інформація і правильне використання матеріалів не тільки позбавляють від непередбачених та небезпечних наслідків, але й переводять акцент в постановці проблеми з популістських заяв на більш реалістичні аспекти — сміття може бути небезпечний незалежно від свого походження і цю проблему можна вирішити правильним способом утилізації.
Міф перший: виробництво пластика — головна причина глобального потепління
Будь-яке промислове виробництво веде до викиду CO2 в атмосферу. Діоксид вуглецю поступово підвищує середню температуру Землі: це одна зі складових глобальної зміни клімату. Показник викидів вуглекислого газу — кращий спосіб зрозуміти, яку шкоду кліматичній ситуації завдає конкретна промисловість.
Загальна помилка, що виробництво пластика лідирує по викиду CO2. Реальні цифри такі: при виробництві пластмасових виробів, питомий обсяг викиду — 0,2 т вуглекислого газу на тонну продукції. Скло стає причиною утворення 0,7 т вуглекислого газу, алюміній лідирує в цьому «парниковому» рейтингу з 8,1 т газу на тонну металу.
Процес транспортування тари теж враховується при підрахунку викидів двоокису вуглецю. Уявімо транспортування мінеральної води з Закарпаття до Києва: легкі пластикові пляшки вимагають меншої витрати палива та знижують викид CO2 на 60%. У підсумку «більш екологічне» скло програє пластику через свою вагу — у вантажівку поміщається менше скляних пляшок, ніж пластмасових, тому що скло фізично важче пластика, а вантажопідйомність автомобілів обмежена.
Екологія як наука, звертає увагу не тільки на питання про зміну клімату, а й про економію ресурсів в сучасному перенаселеному світі. Економіка замкнутого циклу допомагає ефективніше освоювати невідтворювані ресурси та повторно залучати ресурси в оборот після етапу утилізації. А виробництво пластика дозволяє використовувати вторинну сировину, так що назвати його ресурсовитратним не можна.
Міф другий: виробництво пластика затратно та не допоможе екології
Пластикова продукція створюється з попутного нафтового газу (ПНГ), побічного продукту видобутку нафти, який, в іншому випадку, просто спалюється у факелах. Переробляючи ПНГ для створення полімерної продукції, нафтохімічні компанії запобігають шкідливим викидам в атмосферу та зменшують «парниковий ефект».
Енергія — інший важливий ресурс, який не можна витрачати даремно. Папір та полімери вважаються найефективнішими у виробництві матеріалами, з точки зору енерговитрат. Але, тим не менш, для поліетиленового пакета потрібно на 40% менше енергії, ніж на створення його «екологічного» аналога — паперового пакета.
Популярність набирає концепція економіки замкнутого циклу — коли ресурси повторно залучаються в обіг після етапу утилізації.
Пластик може бути на 100% перероблений після використання і знову задіяний у виробництві пакування, одягу, взуття, спортивного інвентарю, килимових покриттів. Для цього його потрібно окремо збирати та викидати в спеціальні контейнери. На будь-якій тарі з пластику є трикутник з трьох стрілок, знак циклу «створення — застосування — утилізація». Це означає, що її можна переробити, а цифра в трикутнику позначає тип матеріалу, з якого вона зроблена.
Маркування біорозкладних пластиків
Міф третій: велика частина світового сміття — продукти з пластику
У Тихому океані, між Гаваями та Сан-Франциско, дрейфує Велика тихоокеанська сміттєва пляма. Її точні розміри не встановлені, але перевищують 700 тис. кв. км — це можна порівняти з площею штату Техас. Саме легкий пластик складає 86% цієї сміттєвої плями. Пластика в воді дійсно більше, ніж інших видів сміття: він не тоне, а тому стає помітним, але на океанічному дні є сміття і з інших матеріалів.
Проте, людина живе не в воді, а на суші. І велика частина сміття, звичайно, залишається на материковій частині. Щорічно людство виробляє близько 1,3 трлн тонн твердих побутових відходів на рік, з них на пластик доводиться не більше 10%, і тільки 3% від цієї кількості (близько 8 млн тонн) потрапляє в океан.
Дані показують, що говорити «сміття» та мати на увазі при цьому тільки пластик, абсолютно несправедливо. Та причиною сміттєвої проблеми стосується й інші типи сміття. Проблема — це неправильна технологія утилізації та змішаний збір. В результаті площа звалищ щороку зростає на 0,4 млн га.
Заборона на пластик не стане панацеєю від проблеми забруднення навколишнього середовища побічними продуктами повсякденності, тому що люди продовжать використовувати скло, папір та метали, але вже в більшому обсязі: іншими словами, відходи не зникнуть. Вибираючи шлях боротьби виключно з полімерами, людина більше забруднює навколишнє середовище, ніж допомагає йому.
Та й понад 50% пластикового сміття, що надходить у Світовий океан, родом з п'яти азіатських країн — Китаю, Індонезії, Філіппін, Таїланду та В'єтнаму. Тому, коли ми говоримо про збереження навколишнього середовища, то мова йде, перш за все, про розвиток культури поводження з відходами та просунутої системи перероблювання.
Міф четвертий: пластик не можна переробити
ПЕТ та інші види пластмасових виробів дорого і важко переробляти? Невірно!
Вироби з полімерів діляться на кілька типів відповідно до маркування. Воно говорить про те, чи можна переробити цей виріб, що в ньому потенційно зберігається та як споживач повинен використовувати цей вид пластику. Існує всього сім маркувань, лише один з них повідомляє про відсутність можливості перероблення, ще два види — обмежено переробляються. При цьому ПЕТ, поліетилентерефталат, з якого і роблять питні пляшки, повністю переробляється при правильному зборі.
Зараз контейнери для збору пластику вже повсюдно встановлені в Європі — і у дворах, і в торгових центрах. В Україні ця сфера теж стрімко розвивається, хоча інфраструктура для роздільного збору та перероблення сміття поки що недостатньо ефективна. У Німеччині переробляється 56% пластика — нам є, до чого прагнути.
З тонни перероблених ПЕТ-пляшок можуть вийти 750 утеплювачів для зимових курток, 400 спальних мішків або 450 кв. м килимового покриття.
Міф п'ятий: будь-який матеріал, що розкладається краще, ніж пластик
Противники пластику вважають, що полімери — неорганічні речовини, створені всупереч природі. Словом, точно забруднюють навколишнє середовище.
Дійсно, ПЕТ можна викинути в лісі в надії, що через рік пляшка розпадеться на мікроелементи. Середній час розкладання пластмасових виробів, створених за різними технологіями, коливається від 400 до 700 років. Поліетиленові пакети, які повсякденно використовуються людьми, в природі розкладаються від 100 до 200 років. Це зворотний бік міцності та довговічності пластикових виробів.
Ще одна проблема пластикової продукції: вона розпадається на дрібні частинки (мікро- та нанопластик), які можуть нашкодити живим організмам. Найчастіше такі види пластика використовують в одязі — вони ховаються під словами «полі-» та «акрі-». Запобігти поширенню цих частинок можна, якщо використовувати спеціальні мішки для прання та ретельно сортувати сміття.
Алюміній розкладається 500 років, а скло — понад 1 000. Це набагато довше, ніж термін розкладання побутових пластикових відходів. Біорозкладні матеріали дають споживачеві уявне відчуття безпеки: крафтовий пакет можна викинути де завгодно. Хоча це не так. Папір розкладається від одного до трьох місяців, але до складу паперових пакетів входять клей та вставки з нерозкладних матеріалів. На самі ж пакети наносяться позначення, зроблені хімічною фарбою. Все це потрапляє у землю та отруює ґрунт.
Але потрібно пам'ятати, що пляшка, пластикова або скляна, не опиниться в лісі або океані, поки ви її туди не кинете. Гори сміття не утворюються самі по собі. Розв'язання цієї проблеми — підвищення культури поводження з відходами та розвиток перероблення сміття. Роздільний збір сміття, який вже існує в Європі, і його перероблення — рішення і для України.
Міф шостий: пластик небезпечний для людини
Чи є у пластику вагомі переваги перед склом або папером? Є, і їх досить для того, щоб віддати перевагу пластмасі, ніж іншим матеріалам.
Основний побутовий спосіб використання пластмас — зберігання продуктів. Пластик легкий та зручний у використанні, продукти в пластиковій упаковці легко брати із собою.
Безпека кожного виду пластику підтверджена відповідними сертифікатами. При цьому важливо використовувати предмети відповідно тим призначенням, яке було спочатку передбачено.
Не всі типи пластика підходять для розігрівання або, навпаки, охолодження. Цифра 1 вказує на ПЕТ — його не рекомендується нагрівати вище 60 С, так само як і продукти всередині, а також використовувати повторно. Вироби з поліпропілену, позначені цифрою 5, наприклад, харчові контейнери, можуть використовуватися як для розігрівання в мікрохвильовій печі, так і для заморозки. Тару з цифрою 6 (полістирол) не рекомендується використовувати для гарячої їжі та напоїв. Крім стандартних маркувань, виробник вказує можливість розігрівання в мікрохвильовій печі на самій тарі.
Маркування пластику
Чи потрібно людству відмовлятися від повсюдного використання пластика? На перевірку виявляється, що більшість міфів про пластик перебільшені. Пластик безпечний для людини, якщо використовувати його за призначенням. Пластикові відходи, як і будь-який інший тип сміття, має свої мінуси, але не так руйнівний для природи, як заведено думати. Виробництво пластмас екологічніше створення скла або паперу. Більшість полімерів можна переробляти, але для цього потрібно збирати сміття окремо та ставитись з повагою до навколишнього середовища. Виходить, що проблема не в клозетах, а в головах...
А ще, екологічна тема часто стає предметом для спекуляцій, тому перш, ніж повірити в чергову страшилку на ту чи іншу тему, постарайтеся знайти більше інформації та подивитися на проблему з різних сторін.