Якби знімав неперервний сюжет — про сліди курвивого падла — не повірили би. Сказали б: мара, наваждєніє*. Де був хрін на повороті ріки — суцільне згарище, попіл, чорна земля з чорними штурпаками замість очерету і верболозу. Тут же поруч — сидять в машині 2 курвидла — курут, сморід з машини лізе до писка. Перетягнув ровера через три колії — там теж «обманка» — кінський щавель замість хрону — і цілий склад пляшок плоским боком поверх трави поскладаний. Траві, відать, не судьба — бо і тут курвиве бидло «пікнічки» влаштовує. Переїхав переїзд — ще одне курвиве з машини двері відкрило — курить. В центрі — через раз курвиве бидло з сигаретою. Стоять — позують, йдуть демонстративно широким кроком (тіпа дуже ділові) — позують, виходять покурити на лавочку навпроти мого гаража — позують.. Особливо там такий кощей — чахлик невмирущий — згорблене, сухе, ледве ноги волочить — але мусить собі закурити — і мені заодно, потягнути за «жаль», жало жалю впиздячити в саме серце — щоб я його не забував, курвивого, щоб вічно пам'ятав гниду смердєчу. Їдеш проти сонця асфальтованою доріжкою — на 150 метрів треба об'їхати один бетонний блок (1 м куб.) і двох «лежачих поліцейських». Мене колись остервєнєло — взяв молоток з гострим заднім кінцем типу кайла і пробив в них з одного боку 2 тунелі — на ширину велосипедного колеса + ще трохи на похибку = і тепер всякі моцики, скутери теж поміщаються в мої тунелі. А от бабу трикляту на повороті не міг вломати — вона стояла над душами майстрів, які робили дорогу, і заборонила їм робити заїзд з дороги на ту доріжку попри школу (поміж школу і її крайню хату). Буде в пеклі каміння гризти, скотина. Але сьодні не про те: Їдеш проти сонця асфальтованою доріжкою — а в очі відблискують куски битого скла — теж сліди курвивого падла. Нормальна людина не буде бити скло на дорозі, щоб комусь колесо пробило або в ногу залізло. І ото отак великі куски потрохи скидаються на обочину, а дрібненькі лежать собі блистять соьі — виблискують діамантами підлих гостряків — бльостками в очі. Теж доводиться об'їжджати по мірі можливостей.. Не знаю, з чого ті колеса роблять, що витримують таку наругу. Ну і на обочинах — там, де ще дозволено рости траві, — теж купи сміття, і його визбирують аж хіба разом зі скошеною травою. А зараз — саме розквіт великого парадонтозу : господиньки сапочками, ножиками, лопатами вигризають траву з-поміж каменів — їм каміння миліше.

Курвивому падлу взагалі мертвота миліша: на цвинтарі могилки щораз пишніші — з червоного і чорного граніту, з жалісними написами про вічну пам'ять і вічну скорботу. А кругом цвинтаря — порізані по периметру дерева, випалена трава і суцільні смітники з купами попелу від спалених вінків і їх обгорілими дротяними каркасами. Не знаю, чого збирачі металу туди не заглядають. Там з одної купки спалених вінків кілограмів з 20 можна загребти одною «охапкою».. Ну і трава попри асфальтовані (щойно недавно) доріжки і тротуари — теж закидана пачками від сигарет, чіпсів, снеків, пляшками від пива і горілки, — і ніхто того не збирає, хіба злий Іван, який просто скопує те все з трави на асфальт, бо його дусить: як курвиві кляпи від сигаретної отрути на легеневому епітелії, так і всяке сміття на траві: сліди курвивого падла і його вихованців: де своє — там бритий порядок. А де загальне — насрати. Воно (гівно від курвивого падла на моїйсвященній траві) подекуди може й легеньке, але якщо лежить довго — трава під ним в'яне, жовкне і мертвіє. Для курвивого бидла трава — найбільший ворог. І замість зробити нормальну тверду доріжку, де люди ходять (чи ходили) понад рікою до електрички, — ото територія людей, а ото територія трави, — вони, скоти, в низинах, де стоїть вода, накидують на траву кусків дошок, цегли, бетону, каміння, — і давлять траву широкои фронтом, скачуть по ній, як жаби. Сам колись біг до електрички — так скакав через калюжі, аж телефона новенького загубив — вислизнув з внутрішньої кишені.. Якийсь 4-й андроїд. Потім купив собі вживаного айфона і з нього ночами цикав статті на ivanopiano.livejournal.com .. Ще висять, хоча не маю доступу до їх редагування.

І от не знаю, що робити з курвивим падлом. Його не меншає. Пішло нарешті весняне тепло, пішли роботи, — і курвиве падло зашевелилося «западанням в душу». Тепер пішли якісь галюніки. Бо так неможливо жити. Бо система працює врознос: чим більше ти змучуєшся — тим більше воно тебе давить і робить життя взагалі ненависним і нестерпним. Якщо раніше хоч були якісь натяки на компанійський настрій, видимість «суспільно-корисних справ», — тепер жорстко кожен сам за себе — і насрати на інших.. Тому мені десь аж з Африки трохи повіяло нарешті свіжими людяними відносинами.. Знав би, де менше курвидел, — поїхав би туди за милу душу, щоб забути про курвиву тюрягу як найстрашніший кошмар з катуваннями на підвалах і курвивим бидлом при владі, до якого навіть руки не хочеться мазати — таке воно гидке, самовдоволено тупе і мерзотне.. Ніби вийшов на поле — а там вся бульба в жуках — і руки опускаються щось починати робити, щоб їх не було. Курвива жучача стервозна природа курвивого ницого падла. Краще хоч поспати, поки ще є де, ніж про нього думати

*Але про них не можна сюжети знімати. Їх навіть фотографувати не можна. Бо вони і так влазять в душу і вижирають майбутнє (всандичують себе, курвивих, на його місце).