Я люблю ніч — священний час, коли небо відкривається, появляється фантастична глибина у плоскої «картини світу». Вночі багато чого можна зробити. Особливо з якимись задумами, проектами.. Колись вночі за півтори години в туалеті (ще в малосімейці на 9 поверсі, де сидяча ванна 3 кв.м, кухня 4, а прохід — коридорчик до кухні — 78 см.. не важливо, нічний простір розширюється) порахував всі матеріали, всі складні діагональні врубки між квадратними трубами даху скнилівської каплиці — і за три тижні зліпив ту каплицю — з усіма хрестами, люками і сходами в підвал, нависаючими трикутними вікнами, вибуховими «зірчатими 24-гранниками», ще й помагав їх обтягувати пластиком, гідроізолювати, протягувати туди освітлення. За день мені тоді платили 35 грн за роботу, отож за три тижні я отримав свої 700 грн. і забув про неї. Правда, шеф тоді закрив кошторис на 21 000, але то його справи, які він ревно тримав в таємниці. Не гоже наживатися на чужому горі. Я навіть офіційно не був оформлений на ту зварку, бо не мав посвідчення зварника і до сих пір його не маю. Хоча роботи мої точні, міцні і стоять, як дзвін. Але якось відчув «легкий мандраж», як то — бути верхівкою перевернутої піраміди, яка давить вниз — і від тебе (від твого встигання) залежать чиїсь голови на високих посадах..
Вночі продумуються всі технології, що за чим робиться — і якщо твого думання ніхто не пересирає своєю нав'язливою смердючою чи звучащою присутністю — то справа робиться швидко, дешево і сердито. Але так ніколи не буває, бо завжди знаходиться якесь падло, яке пересирає твої зібрані ритми, зібрані впорядковані думки і задушує все твоє життя. Просто роздавлює їх всередині (де не видно) і руйнує, бо його «Я» в даній ситуації «тяжче», «вагоміше» і «вимагає бульше енергії з Космосу». Його «Я» робить свою воронку, в яку все стікається, і твоя зібрана енергія в тому числі. І таке мислення воронками, викривленнями простору-часу в ями упиристих людиноподібних сутностей-зомбі, які вимагають постійного притоку енергії в свою смердячу чи звукову яму, — стало тепер моїм основним мисленням, моделюванням довколишнього простору.
Бо фонтануючих джерел зазавичай не видно — вони заховані всередину — глибоко в тіло соціуму, в його внутрішню засекречену Ж1-структуру — і це зазвичай чиста під'йомна енергія, яка тримає певну стабільність оточення і потрохи розпирає його розвиток зсередини. А зворотні низхідні каналізаційні Ж2-потоки всякого Самоутвердження (широкоплинного історично-релігійного всеосяжного «покровительського», «всезнаючого» лайна, все-подавляючого своїми смородами, смолами і звуками) — от їх видно, вони явні, вони весь час «заявляють про СЕБЕ». Вони гудять, бемкають, вибухають, співають, кричать, верещать, скавулять — і вимагають до Себе енергії Уваги, а відтак співчуття, підтримки, певного трему напруги Його (Її) вічної присутності подавляючого курвивого (і гудячого) фактора. Ще на початках смердючої «перебудови» зафіксував три види постійних подразників, які затягують в свою яму, у свою чорно-діру воронку: курці, пси і радіоточки..
Сестра колись пробувала курити на своєму балконі під моїм балконом, але я бистренько зім'яв цей задум і викинув. І тепер вона гуде. Визвучує себе постійним мугиканням. І тут виходить «нестиковка», бо я люблю ніч і тишу — можу не спати до самого світанку, але потім треба хоч 2 сни по півтори години перекімарити, а ось тут вже вона прокидається — і проводить свої ритуали — відсуває штори, гепає дверима і мугикає. Отак зразу — «с мєста в карьєр» — з перших ранкових кроків починає мугикати розлогими широкоплинними самодостойними самоствердними підкатами знизу під кожну ноту — і каже, що в неї то інстинктивно-спонтанно, що вона навіть сама не помічає, як мугикає, але я, знаючи її підлу натуру, думаю, що вона так настирливо хоче мене витіснити звідси куди-небудь на край світу. Бо тут якось так історично складається, що «батьківська хата» (хоч я теж її будував — мальту мішав, цеглу шкробав на орнаменти, труби проводив, двері вставляв, борги виплачував..) залишається «слабшій статі», а «сильніша стать» кудись їде на заробітки і там залишається, і там здихає. Ще є варіант — здохнути на війні на фронті. Але тут маю два стримуючі фактори: 1) алергія на сигарети — а на фронті всі курять — і це вважається нормальним, і волонтери туди пакують сигарети ящиками врозсип; і 2) — моя наука (в стосах паперів на стелажах і на шафах), яка так і залишилася не поданою, не ілюстрованою, не висвітленою, не популяризованою,.. — просто через відсутність зворотнього зв'язку і будь-якої підтримки з боку зварйованого обкуреного соціуму, який вірить в «життя реальне» і думає, що позитивні зміни приходять з молитвами з неба. Нє, дорогенькі: з неба приходять бомби і стихійні лиха, а добрі зміни приходять з голови — з чиєїсь уяви — якщо її не труїти і не затикати чиїмись «завєдомо важливішими історичними правдами» і чимсь зверхнім (поважним самодостойним солідним & others) «Я»мами.
І оті солідні самодостойні зверхні помпезні «Я» постійно Самоутверджують Себе повторами, ритуалами, молитвами, «раз і назавжди встановленими порядками», публічними голосами, смородами — і не дають розвиватися нічому новому, нічому іншому. Вони дивляться за горизонт — і виглядають «якихось змін» звідти, з широких великих історичних масштабів. І якщо вже щось звідти приходить — якась фінансова допомога з «фондів реконструкції і розвитку» — вони перші стають в позу «представників» і все підгортають під Себе. Ї потім хрен в них допросишся на свої науки і винаходи. Вони з великими бюрократичними трудами з боку прохачів виділяють бабло на якусь показову фігню — методички, конференції, і то тільки для «своїх» — перевірених, акредитованих, з усіма паперами підписаних, зареєстрованих представників якоїсь формальної бурси, та ще й обов'язково, щоб вона була «неприбутковою організацією» — чисто для понту, для «самоутвердження своїх громадянських прав і свобод». А «прибутковим» — дулю з маком. Шукай інвесторів, викручуйся сам. Залазь в борги і затягуй зашморг на шиї. А Ми (курвиві Представники великого соціуму!) подивимося, «що в тебе з того всього вийде». А ні фіга не вийде. Поки є курвидла до горизонту — жоден проект, жоден задум, жодна нормальна прогресивна перспективна ідея — не має шансів на виживання — бо її душать ще в самому зародку. З самого ранку до самого вечора — постійним Самоствердженням курвивого бидла. З самого ранку навалюється такий бетонний шар вібруючої атмосферної сірості, підлості, ницості, в'їдливої отрути у твою психіку — щоб ти запам'ятовував їх — Самоствердних, Самобутніх, Самодостатніх, вічно гудящих і смердящих Господарів На Своїй Землі У Своїй Хаті ("Я — не маю права співати?" — "Де хочу — там куру, і ти мені не указ"). Курвиві подонки і курвиві жінки, довбучі в голову,.. І коли вона вже "наводить порядки у своїй хаті" — то обов'язково і тебе викине разом зі сміттям. Тому в мене тепер ґрати на дверях і вікнах — тут моя тюрма, і непрошених зверхніх цінителів-спостерігачів-упорядкув-альників (чи зверхніх керів-ниць) сюди не пускають. Але от як захиститися від настирливого ранкового гудіння — не знаю мабуть, треба підлогу зривати і вставляти якусь глуху звукоізоляцію. (Бо спати в навушниках — якось не фонтан)
В мене ніколи не було потреби якось "позначати себе звуками", але тут доводиться спеціально щось кидати, нарочито голосно чимсь калатати, гримати, і то трохи соромно, бо нагадує чиєсь нервове "старчеське штовхання ліктями" в транспорті, щоб йому, старому, крихкі ребра не поломали.. А дура дальше мугикає і гепає дверима. Нав'язлива мертва дура. І так "старий пацан" ще не жив, а вже і не хочеться. Мушу думати над кожним вдихом (затримувати його всередині), бо ще деякі справи не закінчені.
Найгірше, що тепер навіть нема бажання переглядати стоси списаних паперів з якимись ідеями, малюнками, подачами, початками, заначками.. Колись вони були, як голограми: з кожного шматка паперу можна було щось розгорнути — і трохи далі розробити, трохи підрахувати, конкретизувати, послати уяву в заданому папірчиком напрямку.. Тепер вони мене не тішать — бо навіть розроблені і впорядковані ідеї не знаходять виходу — будь-якого контакту з іншими мислячими мозгами. Вакуум кавітації продовжується. І шкода: такий потужний двигун — і пропадає на відшибі через клятих курвидел, а країною керують якісь фальшиві дегенерати — самі собі призначають мільйонні зарплати, гребуть бабло з бюджету, а потім скликають олігархів і ще випрошують, буцімто їм своїх мільярдів не вистачає.. Бо свої — то окремо.. "На чорний день" — на потім, коли доведеться тікати з країни, доведеної до ручки. Хоча кожен порядний бізнесмен саме свої гроші вкладає у розвиток бізнесу, а коли треба — то і в розвиток країни. А тут сотня гривень залишилася до 26 числа — і просто залягаєш на дно, щоб не тратити енергію на зайві рухи — бо все одно заробиш менше, ніж витратиш сил і здоров'я (на стільки на роботу, скільки на курвидел). А істинні твої багатства — знаннях і досвід — нікого не цікавлять, бо вони "нереальні". І тепер кожен Своє цінує дорожче, а твоє просто не має куди впхнути — бракує місця в уяві, бракує духу (весь викурили курвиві подонки),.. Тепер не прийнято ділитися думками — тільки строго "реальними справами". Зробити "реальне" — і продати. І всі діла.
Чи може когось цікавить 2Ж-системне проектування "потоками" і "провідними структурами" (воно просте, як дихання: "вдих" — Ж1-поік інь в Ж1-структурі янь, "видих" — Ж2-потік янь в Ж2-структурі інь)? Га? — вміння розробляти і втілювати найфантастичніші проекти з усіма трубами, дротами, системами сигналізації і сенсорного реагування на довколишні зміни.. Єдиний закон суспільного розвитку замість тисяч у ваших "кодексах".
До речі, там ще був проект потужної церкви з подібними куполами . Теж виявився "нереальним", хоча виглядав значно величніше, ніж скромна капличка з клумбою "77"..
P.S. Знайшов проект "вибухової церкви" 
https://twitter.com/ipirano/status/124128980318391...
P.S. Я ненавиджу сестру-Зміюку за її тоненьке-підленьке тряске самовдоволене монохроматичне мугикання. Навіть на порозі чутливості мене від нього трясе і бісить. Я б її, скотину дуру загальмовану роздер, як шмарклю драглисту.
А як починаю їй втисячне пояснювати, як воно мені заважає, — вона стає в позу: "Я вдома, роблю, що хочу, я собі співаю, бо мені добре, я щаслива, а ти — психований". Стервозна сука, ригана падла, змія підколодна.
Замість вбити паразитку — я її теоретизував. Ви не знаєте, яких нервів коштує моя наука. Ви всі туди зсуваєтеся — в домашні райочки. В гниле повільне Минуле-Історичне-Горизонтальне-Гласне-Театральне-Величне-Самодостойне Макро. А я чогось маю бути на нервах, на безлюддях, на протягах, в лісах, вагонах, на дачах, в півпідвальних смердючих затхлих майстернях, в тісних гаражах — і от ніяк не виходить з домашнім затишком: ні нормально виспатися, ні подумати над чимсь своїм, бо воно мені, падло, всі думки і ритми пересирає. І багато таких сук, які кажуть, що я злий і нервовий, і ні одна скотина не цікавиться, про що я думаю і що я відчуваю, що мені потрібно і що я хотів би робити (з нереального реальне). Тільки себе позиціонують в комфортному домашньому вседозволеному райочку.. Стервози. З релігіями, магіями, ритуалами, вимогами і самоствердженнями. В пеклі будете шкварчати во віки віків амінь.
