Моя сестра — тупа нагла стервозна курва (про паразитів енергії уваги).

Кожен ранок починається з ненависті і проклятя, коли тупа нагла сестра починає мугикати свої «нєзатєйлівиє самодостойні мелодії», нав'язуючи мені старшинську опікунську присутність. Мене ж починає трясти і тіпати, бо її монотонне мугикання мені вже давно дуже не в ритм і не в кайф. Як тюремна сурдінка. Як смолою по чистій траві і рекламою по чистому небі. Навіть коли вона мугикає собі тихенько під ніс — я все одно чую. Здається, що навіть буду чути її тоненьке зм'їне мугикання — як галюніки — ще надцять років після того, як вона здохне. І до тупої скотини не доходить, що вона виїдає мої нерви. Сьогодні на городі їй сказав, що її мугикання для мене — як осьовий синдром неврозу, що я не хочу весь час приділяти їй увагу, дурі проклятій, що її тут забагато, що я маю про що думати крім неї і її «славних предків», якими вона годує мене вже 20 років, відколи влізла в «рідну віру» і начиталася книжечок про переселення українців по всьому світу..

Падло курвиве. Все життя мені пересрала, всіх жінок порозганяла, весь час тиче якісь завдання і поради, ігноруючи моє прохання заткнутися, бо мене від неї тіпає, гниди заторможеної. Їй насрати, про що я думаю, чим я займаюся, які в мене плани, ритми, який в мене тонус чи настрій — в неї теми про трупів, про могилки, а я ще не жив. Мушу терпіти мугикаючого трупа в хаті і її нагле позерство. Якби почав товкти потилицею до стіни — то би вже добив тупу зміюку. Товк би, аж би череп тріс. І закопав би в гноївку. Навіть сова втекла від її сраного самовдоволеного мугикання.

Вона тіпа своє життя влаштувала — за рахунок мого життя і моїх друзів. Принаймі з трьома переспала. Від одного 2-х дітей зробила — при тому зовсім його не поважала, не доглядала — наїжджала зі своєю старшинською пихою.. Обзивала, як мене зараз обзиває — на скільки їй мозгів вистачає — уяви про чоловічі справи і інтереси — і про скрегіт зубів, який вона може викликати своєю зверхньою падлючістю.

І їй неможливо пояснити, що її «хронічно радісний стан» і її нестримне бажання настирливо виражати себе голосом — він не передається, а тільки дратує. Таке відчуття, що її щось гедзає зсередини — і заставляє хробаком влазити в мою душу. І треба добре трусанути їй нерви, щоб заткнулася і не лізла зі своїми порадами і настановами. Бо вже наперед знаю, що прийде і почне повчати. «Чого ти переш в неділю» (тіпа «безбожник») — я не перу, машинка пере. «Чого ти поливаєш — зовсім дурний! — перед дощем поливає!» — і навіть не хочеться дурі пояснювати, що там під низом земля суха, як порох, і того дощу було мало — тільки зверху скропив. А улюблена тема «самоусвідомленої» дури — що от вона світла (така вся правильна — віршики виголошує во славу Прави, яви і нави), а я темний, бо вночі товчуся, і вона викличе мені екзорциста і буде диявола виганяти, скотина..

Про паразитів енергії Уваги — дуже давня і намозолена тема. Ще з початків «перебудови» (чи перестройки), коли всі ходили з радейками і слухали «сесії верховної ради», чи просто ставили посеред городу або десь в майстерні чи в кузні — щоб воно що-небудь деренчало — пизділо і грало. А мені воно — як трамбовка на душу, бо заважає думати і дихати — весь час мусиш затамовувати подих і прислухатися, що ж воно там пиздить такого важливого.. Особливо чомусь дратувало «радіо-Люкс-ефем» — хронічно «наярівало істошную радость». Пізніше зрозумів чому — коли робив там гвинтові сходи з 2 на 3 поверх до телестудії. А тому, що там всі обкурені — курять при вході великими групами, а де курять — там срачка «скоромовлення» — так активно деренчати, щоб жодної вільної секунди, жодної паузи не пропустити. Їм же платять за «щільно наповнений ефірний час».

Про трамвайно-тролейбусно-автобусне радіо, шарманкою в чорних ящичках записане, як мені повідомили, на трк «Галичина» (за великі гроші!) — я вже писав, як воно в'їдається в мозги «театралізацією самого процесу їзди». Замість зосередитися на своїх думках і справах — мусиш майже всю поїздку вислуховувати трамвайно-тролейбусно-автобусну саморекламу, як правильно заходити і правильно виходити, яким треба бути чемним і лояльним, законопослушним, ввічливим, уступчівим, добропорядним громадянином, за все платити, у всіх акціях брати участь, користуватися кю-ер кодами, поважати старших, давати місце пасажирам з дітьми і інвалідам, — і добре би раз за поїздку — а воно весь час мозолить мозок безперервною шарманкою, ще й голосом з якоюсь фашистською дикцією, повільно складами для тупих і глухих — і всіх пасажирів робить тупими дебілами — бо влазить в психіку нагло і безцеремонно — упродовж всієї виховачої їзди.. Дебіли курвиві (заходив кілька разів в ЛТТУ на початку Суворова чи Сахарова — бачив тих обкурених животатих барил в клубах диму, котрі таке запровадили з чорними ящичками неперервної мозгойобки). Бо нормальна людина такого садизму на психіку не придумає. То тільки в курвивих режимах курвивого падла забороняють виключати виховавчі радейка в квартирах. Так і не знаю: той Ынь курвивий здох чи не здох? Бо кажуть, що йому дубля знайшли, щоб народ передчасно не полошити — ще від тамтих ридань не відійшли законопослушні північні корейці.. Де неперервні радейка — там курвидла, де курвидла — там радейка.

Про курвидел як паразитів енергії уваги (паразитів свідомості) не хочу навіть згадувати. Вони кожен день, з ранку до ночі мусолять своєю гнидливою отрутою всі людні місця. Стараюся навіть не дивитися в їх бік, бо падло курвиве запам'ятовується навічно. Воно — як стрес для здорової психіки. Перша реакція : «труп на дорозі» — бездуха лялька, манекен, і то : манекен хоч нейтральний. А курвиве падло тисне на жаль, вимагає співчуття — і підсвідомість його вимушено генерує — поза свідомими установками, планами і потребами. От йшов по своїх справах зі своїм настроєм, тонусом, нікого не чіпав, — а тут тобі курвиве падло запихає кляпа в легені — і той кляп потім сидить годинами, як палець в горлі, як гливкий хуй, якого ні не проковтнеш, ні не виригнеш, і тонус від задушливої перини курвивого падла падає до нуля, і йдеш, як обісраний, з кілком смертельної образи в горлі, і плани на сьогоднішній день вже полетіли к чорту мать, і нікому не докажеш, не поясниш, наскільки гидотно воно вже тебе доїбло.

P.S. Маю проблему з інфразвуком від 5-тонних вхідних дверей, які сам ставив кілька років тому. Там довгий час висів напис: «Двері потрібно закривати так тихо, щоб КЛАЦ замка був голосніший, ніж ГЕП дверей.» — До дури не дійшло — подописувала якісь свої претнзії і ц.у. і продовжує гепати. Але стихії на моєму боці: тепер пресований картон красивого облицювання внизу розпух (від відсутності дашка над порогом — це теж було в претензіях) — і гепання нічого не дає. Попробуємо переформулювати вимогу:

«Увага: двері закриваються легким притягуванням зсередини або натисканням ззовні (до Щолчка) — гепання навіть з силою вибуху термоядерної бомби нічого не дає. Якщо не навчишся закривати тихо — витягну язичок — будеш закривати тільки на ключ. Проміжні двері між кімнатами теж раджу закривати тихо, бо я щось став дуже нервовий.

І в жодному разі не мугикати в моїй присутності, навіть тихо — у мене дуже добрий слух. До того ж я чітко відрізняю звуки функціональні від звуків театральних (нарочито-артистичного самовираження) і останні мене дуже дратують.»

паразити свідомості