Тут продовжують лізти думки — «про поляризацію кінцевих елементів»: вхід з одного боку, вихід з другого (бо дихальні, кишковопорожнинні, однопрохідні схеми є примітивні і хворобливі). Значить в тих висотних стелажних складах — їх наповнення має бути знизу (ззаду) — по одних каналах, а випорожнення зверху (спереду) — по інших. Значить там, де зараз вертикальна стінка між полицями стелажів — з заходом справа і зліва (якщо дивитися у вертикальному розрізі), має бути не стінка, а підйомний Ж1 — ліфт (2-мірна вертикальна сітка ліфтів з консольними входами — «вдихами», загрузками ячей направо і наліво). А з більш широкого проходу — вигрузка полиць — 2-мірна вертикальна Ж2-мережа, яка працює тільки на «видих», тільки на вигрузку. Така система мала би працювати набагато швидше і впорядкованіше в автоматизованому режимі. (Ж2-структура «по умолчанію» ширша — більше інь, ніж Ж1, тому що там потік повільніший самотоком — може виділяти енергію, тоді як Ж1-потік поглинає, ну і так всюди: наприклад, вени ширші судини, ніж артерії)

Ну і те саме — з городами, садами, будь-якими внутрі-квартальними перегородками. Зараз там глухо і мертво. Щоб їх оживити і краще використовувати-обслуговувати — всі «ячеї» мали би бути поляризованими. «Вполоть до» окремих рядів рослин: захід по одних стежках між грядками, вихід — по інших. Таку систему обслуговування грядок з рослинами набагато легше буде автоматизувати і видозмінювати (перепрофільовувати), ніж по однопрохідній «дихальній» схемі. Тобто якщо йдуть 2 паралельні вулиці з орієнтованими на них будинками і 2Ж-мережами обслуговування (комунікацій), то внутрішня межа між ними не повинна бути глухою — там мав би бути «технічний проїзд» для садово-городньої техніки загального користування. Тобто якщо до сусіда приїхав кінь чи трактор обробляти його землю під посадки рослин — то йому не повинно би бути складно переїхати ще і на мої грядки і «попутно» обробити ще кілька сотиків за відповідну винагороду..

Так само і в містах — примусова вентиляція задимлених вулиць між вертикальними стінами будинків — перетворення їх у закриті «пасажі» + розвертання магазинів і всього парадного обслуговування — всередину кварталів, де набагато цікавіші і свіжіші відкриті фрактальні простори з можливістю їх багатофункціонального використання. Насправді воно (розвертання пішохідних проходів всередину кварталів — проект 3-го курсу) — як ціла революція в здоровому містобудуванні, як промивання «Авгієвих конюшень» внутрішніх дворів (особливо в старих історичних забудовах) від застояного бруду і плісняви.

Взагалі «поляризація келтів» — дуже вдячна футуристична тема і дуже потужний закон еволюції. Ми ще дійдемо до «герметизації келтів» (кінцевих елементів), хоча в раніших публікаціях піднімали її не раз.

Отож: німецький архітектор Рейхов (читається Райхов) ще в 60-х роках минулого століття пропонував систему «однопотічного транспорту» — такого планування автошляхів (за принципом жилок зеленого листочка), в якому нема зустрічних потоків. Взагалі нема: під'їжджаєш до дому з одного боку (зазвичай периферійного), їдеш на роботу іншим боком (зазвичай центральним прямим швидкісним руслом). Тут така ж ситуація, як в артеріях з венами: Ж1-структура (на роботу) — пряма, швидкісна центральна провідна структура янь, Ж1-потік інь (свіжий, відпочилий, виспаний, заряджений, нагодований, стрункий, бадьорий,..) ; Ж2-структура (з роботи) — повільна, звивиста, розпаралелена багатьма можливими руслами, з затримками через магазини, кафешки, зустрічі з друзями, коханками, більярдами, пивбарами, чебуречними чи сушами, ну і там по інтересах і потребах об'їхати дорогою всі можливі точки (Ж2-потік — втомлений, спрацьований, розфокусований, на непевних ногах, млявий і вим'ятий — нічого не хоче, тільки помитися і в люлю.)

Тепер замахуємося на святоє святих: поляризацію житла. Якщо колись вийдемо з площини доріг у третій вимір — звичною стане така картина: зранку заходиш в швидкісний ліфт, який тебе далі продуває як начинку пневматичного хот-дога (в надувному саркофазі) до місця твоєї щоденної діяльності — Ж1-структурою прямою, швидкісною, захованою в глибину біля несучого каркасу суспільного організму, а назад повертаєшся якимись портативними кажанячими крилами (є цікава розробка — жалюзеві крила, які легко піднімаються вверх прозорою решіткою, і перетворюються в суцільну площину при опиранні на «пласт повітря». Ну і там задіяна система тяжів (блоків) через грудний і спинний «кіль», які дозволяють впрягати в зусилля маху всі можливі суглоби рук і ніг, колін і ліктів, навіть окремих пальців на руках і ногах. Хоча тут зараз не про крила, а про поляризацію житла) — і приземляєшся на терасу квартири (вхід назад — з балкону). Тут Карлсон правий — так цікавіше, ніж товктися назад по тяжких сходах і смердючих темних коридорах..

Цікава тема про «розформування зон житла в зони міста». Зараз в Японії стали популярними «спальні пенали», де можна за незначну суму відпочити «рай нау» — прямо вже, не тратячи часу і нервів на довге добирання додому.. В принципі, вони завжди дублювалися, у всіх цивілізаціях і культурах: були домашні басейни — і суспільні бані, домашні стелажі з книгами — і суспільні бібліотеки, домашні телевізори чи навіть якісь театральні вистави (за участю домочадців і прислуги) — і суспільні театри «опери табалету».. Так от тут йдеться про те, чи не варто взагалі відректися від якихось домашніх фішок, якщо вони тебе чекають десь ближче до нагальної в них потреби.. Наприклад, стоянки велосипеда — десь фільм був про Голландію, де кожен тримає 2-3 велосипеди: 1 — від дому до вокзалу, 2 — від кінцевого вокзалу до роботи, 3 — десь в друзів, в компанії велотуристів по горах чи інших цікавих місцях.. Ну і там обладнані велостоянки, до яких легко добратися з дому чи з роботи, чи з вокзалу — вони багатоярусні, захищені, дешеві, автоматизовані: запихаєш свого ровера в приймальну шахту, отримуєш свій магнітний код — і більше тебе нічого не цікавить. Ну і дорогою назад: запихаєш карточку чи веложетон з магнітним кодом в «банкомат» велостоянки — і за хвилину отримуєш свого «коня» назад, і тебе абсолютно не гребе «вішалка», на якій він висів чи якось інакше був прикований.

Далі — про «фільтрацію» транспортних засобів: чим ближче до центру (до людської гущі) — тим менше має бути шумів і смороду. В самому центрі вже навіть велосипеди і самокати заборонені (стоянки — цифрові стелажні шафи для велосипедів — по периферії центру). Далі від центру — всякі електричні коляски, ще далі — з них пересідаєш на портативний і швидкий пневмотранспорт, а там — на широких трасах периферії у приміській зоні — вже може їздити любе з економним двигуном.

Загальний принцип такий: у згущеній зоні янь більш оправданими є неперервні мережі — різні ескалатори, магнітні ковзаючі тунелі, підвісні, натяжні, електричні транспортери.. Єдина умова: мінімум провідної структури — максимум «проводимого» потоку (сучасні важкі автотраси з тоннами гравію, піску, асфальту, з важкими коробками на колесах, які важать у 20 разів більше, ніж вантаж, який вони перевозять, навіть будучи електромобілями, в жодні вимоги економії не вписуються). Ну і відповідно у розрідженій зоні заселення — на периферії — стає більш доцільним дискретний транспорт з незалежними запасами пального і незалежною системою контролю поїздки.

Закони еволюції транспортних мереж ми вже розглядали: це як розгортання місцевих дискретних Жуків в неперервну надструктуру: спочатку на інформаційному рівні (більше подобається слово «інформативний»), потім на енергетичному, потім на несучому речовини. Все вилетить в трубу. Вірніше, в закритий жолоб з твердішим дном і легшим прозорішим верхом.

Поки-що досить, спати хочу, клавіші залипають.